"Великі витрати, а результату 0": інтерв'ю з інженером "Південмашу" про стан ядерної зброї Росії

З початку повномасштабного вторгнення західні партнери особливо бояться того, що Росія може застосувати ядерну зброю проти України. І Москва користається цими страхами – змінює ядерну доктрину, планує розміщення цієї зброї у Білорусі чи запускає "вундервафлі" по Україні, як "попередження".

Проте з ядерною зброєю Росії не все так просто. Російські ракети обслуговував український "Південмаш", і, звісно, під час війни цього не відбувається, що спричинило неабиякі проблеми для росіян.

Олександр Левенко – радник генерального директора "Південмашу", інженер-конструктор ракетно-космічних комплексів, який в інтерв'ю для 24 Каналу розповів про прогалини ракетних військ Росії та проблеми ядерної зброї країни-терориста. Про все це і не тільки читайте далі у матеріалі.

Інтерв'ю з Олександром Левенком у відеоформаті

Скільки російських ракет було виготовлено в Україні

Насамперед, питання доволі очікуване, але все ж важливе – у якому стані, за вашими спостереженнями, перебувають ракетні війська Росії?

Україна і Росія – спадкоємці ракетної промисловості СРСР, то ж ми маємо певне уявлення про ситуацію. Передусім варто сказати, що ті ракети, які колись виготовляли в Україні, вже не є на бойовому чергуванні в Росії – там закінчився термін експлуатації. А ті, що нині перебувають на озброєнні, базуються на розробках конструкторського бюро "Південне", які після 1991 року були передані Росії з дружніх міркувань.

Які моделі ракет виготовляв наш "Південмаш" для СРСР і в яких кількостях?

Було виготовлено понад 7 000 ракет. Це становило 80% ракет-носіїв для ядерної зброї. Мова йде про ракети чотирьох поколінь, то ж всі перерахувати неможливо.

Але наприкінці 80-х і в 90-х були розроблені 2 важливі моделі. Одна з них – ракета, яку американці називають "Сатана", яка здатна нести до 10 термоядерних бойових частин і сотні тисяч хибних цілей, які летять разом, тому збити бойові частини "Сатани" вкрай важко.

Чи справді "Сатана" – загроза?

А скільки таких ракет виготовили?

Сказати точно складно, але можу сказати, що їх виготовили більше, ніж потрібно. Є певна кількість шахт для цих ракет. 200-тонна ракета вилітає з шахти, пороховий акумулятор виштовхує її, потім вмикається двигун і вона летить далі.

Будівництво шахт дорожче, ніж сама ракета і доволі проблематичне, тож шахт не багато. Вони розміщені у 4 позиційних районах Росії. З усього виготовленого, припускаю, що десь 40 ракет "Сатана" ще є на складах.

Щоб зрозуміти потужність "Сатани", достатньо сказати – одна ракета могла би знищити всю Німеччину.

Ракета "Сатана", вона ж "Воєвода" / Фото росЗМІ

Ви сказали, що, можливо, 40 таких ракет на зберіганні. Чи доцільно розрізняти ракети, які зберігаються на складах і ті, що на бойовому чергуванні?

Під час війни ніхто не звертає уваги на те, що лежить на складах, бо треба встигнути запустити все те, що на бойовому чергуванні. А про заміну не йдеться взагалі.

Наприклад, якщо в Оренбурзькій області стояла на чергуванні ракета "Сатана", то там була шахта з пунктом управління, де перебувають офіцери, вони по 2 чергують і міняються кожні 3 години. Вони перебувають на глибині 46 метрів і в цій шахті підвішена споруда, розміром з 12-поверхівку. Вона висить на підвісках, щоб сейсмічні удари від ядерного вибуху не вплинули на роботу персоналу.

Від командного пункту під землею прокладені тунелі до шести або десяти пускових шахт, де розміщені ракети. Вони теж підвішені у пускових контейнерах, щоб зменшити вплив ударів. І все це захищено, фактично, лише системами ППО. Якщо є протиповітряна оборона – може щось і захиститься.

Але збити термоядерну боєголовку, яка летить на гіперзвуковій швидкості на кінцевій ділянці траєкторії – майже неможливо. Тому якщо офіцери встигнуть запустити ракету, то в момент її старту головна термоядерна частина вже знищить саму шахту. Тоді куди доставляти наступну ракету з арсеналу?

Тобто, якщо ми уявляємо, що починається світова війна, то ракети будуть знищені на початку війни, але мають значення лише ті, які на бойовому чергуванні?

Так, сенс є лише в тих, які можна вже запустити. Після знищення шахт ракети, які залишилися в арсеналах, не буде куди встановлювати. Тому вони нікому не потрібні. Вони важливі лише для заміни на бойовому чергуванні, коли закінчується термін придатності вже встановлених ракет.

Ракети "Сатана" зараз стоять на бойовому чергуванні?

Ні, бо Україна нарешті відмовилася обслуговувати ці ракети. Це ще з 2014 було необхідне рішення. Деякий час ще запускали ракетоносій "Дніпро" з Ясного в Оренбурзькій області, одну шахту віддали під запуск супутників. Це було вигідно всім – дешевий носій, фактично безкоштовний. Але ці запуски підтверджувати бойову готовність ракети. Тобто під виглядом супутників військові перевіряли справність "Сатани".

Коли ми припинили випробування, у Росії залишилися 2 конструкторські бюро – Московський інститут теплотехніки та Центр імені Макєєва на Уралі. Макеєвці займалися рідинними ракетами, їм доручили продовжити ресурс "Сатани", але вони відмовилися, бо розуміють, що ракета не може стояти 40 років на чергуванні – це блеф.

Центр імені Макєєва / Фото росЗМІ

20 років росіяни самостійно намагалися виготовити "Сатану" за нашими кресленнями, але в них нічого не вийшло, бо на "Південмаші" працювали для цього 2 000 суміжників.

Але ця ракета становить загрозу для самої Росії, вона може вибухнути після запуску.

Тобто ця ракета вже фактично знята з озброєння і не становить загрози?

Так, спершу її зняли з бойового чергування на кордонах з Китаєм, а у 2023 році – в Оренбурзькій області. Так як термін експлуатації ракет скінчився, можна сказати, що в Росії немає ракет, виготовлених на "Південмаші".

Виготовити ці ракети своїми силами Росії складно, бо працюють лише два заводи. І щоб підтвердити якість, потрібні десятки запусків та льотних випробувань. Зараз цього немає – якщо зробили і щось там випробували – можна ставити в шахту.

Наскільки загрозливими є мобільні ракетні комплекси

А чи є в Росії ракети не лише шахтного, але й наземного базування?

Перш за все треба розуміти значення шахтних ракет, бо вони захищені найкраще. Командна шахта, де перебувають офіцери, має дах, вагою 150 тонн, який важко пробити. Кришки пускових шахт відкидаються, але вони зроблені з металу і залізобетону. Навколо розміщені протиракетні комплекси.

Щодо мобільних комплексів, що ще в СРСР в Сибіру проводили випробування – влаштували ядерний вибух і поруч розставили мобільні комплекси, напевно ще "Піонер". Усі комплекси в радіусі 200 кілометрів упали. Вони мають велику парусність – ракета разом з машиною падає і не підлягає використанню. А ще їх легко знайти з супутників.

Зараз нема зброї, яка прямо з космосу може бити по ракетних комплексах, але у Великої Британії є літаки з малогабаритними термоядерними бомбами середньої дальності, які можуть уразити будь-яку мобільну установку. Тим паче, що більшість часу ці установки в Росії стоять на одному місці. То ж ці райони можна атакувати і все виходить з ладу. То ж на мобільні комплекси зважати не варто. Тим паче вони малопотужні.

Для США вони не становлять загрози, але для України, звісно, небезпека є. Але якщо буде удар, то це не буде знищення цілої країни – ракети влучать у певні об’єкти. Усі ці страшилки, міфи і розповіді про Хіросіму… Навіть там люди виживали в епіцентрі вибуху, якщо встигали сховатися у канаву.

Тактична ядерна зброя призначена не для знищення міст, а ураження на лінії бойового зіткнення.

Для яких саме завдань призначена тактична ядерна зброя?

Насамперед – для знищення авіаносців, які становлять серйозну загрозу. Якщо авіаносець перебуває в Середземному морі, то він може завдавати ударів по Москві. Тому деякі ракети з серії Х, наприклад "Буря", яка залишилася після великого проєкту, який зупинив Хрущов, можуть нести до 970 кілограмів ядерного заряду – вона якраз створена для знищення авіаносців. Така ракета не бачить цілі, а обирає найбільшу. Скажімо, якщо націлити її на Дніпро, щоб уразити Придніпровську ТЕС, то вона влучить в найбільший будинок на іншому березі річки.

Тактичні ракети запускають з літаків. Але застосування такої зброї зараз, коли батальйон тримає кілька кілометрів фронту і їде 10 танків – це величезні втрати з нульовим результатом. Та і її може вже не бути в Росії, бо такі ракети потребують постійного догляду, подекуди складнішого, ніж шахтні. Фахівці мають періодично вимірювати активність плутонію, бо вона з часом падає. Якщо він не достатньо активний – термоядерної реакції не буде.

Ракета "Буря" / Фото росЗМІ

Що найбільш небезпечне для України

А як щодо підводних атомних човнів?

Вони розміщені далеко і ми не можемо до них дістатися і для нас це найбільша загроза. Але всі атомні підводні човни легко виявити в океані, бо американці розкинули усюди автоматичні буї. Це не той випадок, коли сидить хтось у навушниках і слухає. Системи автоматичні.

А ще човни іноді виходять на поверхню, хоч можуть перебувати під водою до 6 місяців. Ще є системи спостереження в дальньому інфрачервоному діапазоні, які контролюють все під водою і під землею. Вони використовують не відбитий сонячний промінь, а тепло ядра Землі. Коли воно проходить крізь об’єкт, на поверхні утворюється тінь, і за цією інфрачервоною тінню можна побачити – ось тут затонулий корабель, а ось – підводний човен.

Наші партнери мають засоби ураження підводних човнів?

Вони мають. А у нас, на жаль, є лише система раннього ракетного та ядерного попередження, але нема засобів ураження.

Але ми можемо попередити наших партнерів?

Вони теж мають такі системи. Наприклад, подібні системи є в Канади, США, Південної Кореї. У Китаю – є, але секретні, тому дізнатися деталі складно. У Росії – теж є. І частина такої системи залишилась в Україні. І вона досі дуже ефективна, адже Україна була форпостом потенційного наступу на Західну Європу. Тут була 600-тисячна армія, стратегічні бомбардувальники Ту-160, танкові дивізії – 7 тисяч танків. Тому система раннього попередження була створена тут дуже якісно. Вона включає датчики, розміщені під землею, у скелях, глибоко – це сейсмічні сенсори, що контролюють увесь земний шар.

Тобто якщо десь вибухнула бомба чи сталася аварія, наприклад у Фукусімі, або затонув підводний човен "Курськ" – ми все це фіксуємо. Коли в Північній Кореї провели випробування термоядерної бомби — наші спеціалісти одразу визначили, що це не була повноцінна термоядерна бомба, а лише ініціатор із плутонію. Ми все це знаємо. Але в нас знищено засоби, які могли б досягати противника на великій відстані. Світ пішов далеко вперед – треба починати з нуля.

Які ракети зараз виробляє Росія

Ви раніше сказали, що в Росії працюють два ракетні заводи. У якому вони стані і їхня продукція?

Оскільки проєкти в основному радянські, а технології були відпрацьовані добре, то якість загалом у них хороша. Але коли створюють щось нове – потрібно проводити випробування.

Наприклад, замість "Сатани" створили "Сармат". Перше випробування провели в Плесецьку у спеціальній шахті. Перевірили пороховий акумулятор, створений в інституті теплотехніки – він спрацював. Але акумулятор випробовували не на "Сарматі", а на "Сатані", з якої злили пальне і перефарбували. А коли вже дійшло до справжнього "Сармата" – жодне з шести випробувань не було успішним. А все одно ракету поставили на бойове чергування.

Ракета "Сармат" на параді в Москві / Фото росЗМІ

Тобто з якістю не все гаразд?

Це питання не якості, а підтвердження працездатності. Льотні випробування обов’язкові, а нема де запускати. Останнє випробування "Сармата" скінчилося вибухом шахти у Плесецьку. Інших нема. А їх ставлять на озброєння, разом з "Ярсом", який теж недопрацьований.

Шість невдалих пусків і все одно поставили на озброєння. Як таке можливо?

Якщо нічого нема – треба використовувати те, що хоч якось працює. Якщо коефіцієнт надійності буде 0,5 – Росію це влаштовує. Їм не треба, щоб всі ракети долетіли. Якщо хоч одна долетить – це вже успіх.

Але ж немає гарантії, що вона полетить, якщо з шести запусків жоден не вдався?

Останні випробування в Плесецьку показали, що вона навіть із шахти не вилетіла – вибухнула прямо там. Тобто з цією ракетою щось не так.

Ви ще згадували ракету "Ярс".

Так, "Ярс" – це основна ракета зараз у Росії. Вона ж, під назвою "Булава", встановлюється на підводних човнах. Це продовження "Тополь-М", який створювали разом з КБ "Південне" і проєкт мав назву "Універсал". У 1991 році все, що створили на "Південному", передали до Росії. На основі "Універсалу" зробили "Тополь-М". Він відстояв на бойовому чергуванні, але зараз таких ракет вже немає, бо твердопаливна ракета не може стояти вічно.

Для створення твердопаливних ракет СРСР довелося розвивати хімічну промисловість. Треба було робити паливо на основі каучуку, селітри й спеціального алюмінієвого порошку АДС-6 – сферичного алюмінію розміром 6 – 10 мікрон із полірованою поверхнею. Якщо алюміній не такий – із гумою не змішується. Цей порошок виробляли в НПВ "Алтай" у Бійську. Вони постачали й Україні ці заряди. Але ми все одно не досягли точності США.

Ракета "Ярс" / Фото росЗМІ

А чим замінили "Тополь-М"?

Замість двоступеневого "Тополя-М" створили триступеневий "Ярс" – міжконтинентальну ракету дальністю 11 000 кілометрів, що менше, ніж в північнокорейської КN-18 з дальністю 16 000. Цікаво, що "Ярси" розгорнули біля Новосибірська, щоб лякати Китай. Дружба дружбою, а комплекси поставили. І китайці чудово знають, проти кого.

А яка різниця між рідинними й твердопаливними ракетами? Вони однаково довговічні?

Твердопаливні завжди готові до старту – дали команду і ті полетіли. Це зручно. З паливом нічого зробити не можна. Термін зберігання нашого палива був 16 років. А зараз у Росії залізничний комплекс припинив існування, бо ніхто не може робити такі двигуни, як робили ми.

Наші двигуни дуже потужні, щоб їх створити, ми в Павлограді на випробуваннях спалили 3 тисячі двигунів. Ресурсів для такого в Росії немає. Вони вирішили більше не робити залізничні комплекси і покладаються на шахтні та мобільні.

Взагалі вони не збиралися воювати, бо і так територія велика і 2 000 ядерних боєголовок – хто до них поліз би? Тому обслуговування і шахт фактично теж не проводилося. Підприємства, які виробляли боєзаряди – скоротили. Зараз, звісно, багато змінилося, але це потребує часу.

Що таке "Орешник" і чи можуть бути повторні удари по Україні

У листопаді минулого року Росія запустила по "Південмашу" так званий "Орешник". Що це взагалі було?

Зараз ми на такому етапі розвитку високоточної зброї, що використовувати термоядерні бомби – дурість. Тому, наприклад, в США вже тривалий час працюють над проєктом "Божі стріли" – це вольфрамові стріли, які падають з супутника прямо в ціль. Схожий досвід використовує Південна Корея – там талановиті вчені створили кінетичну ракету, яка може пробивати бункери на глибину до 300 метрів.

І от коли з Капустиного Яру несподівано запустили невідому ракету, яка долетіла до Дніпропетровської області й упали 36 розжарених до білого кольору стержнів – почалася хвиля пропаганди з Росії. У США одразу розуміли, що це був аналог кінетичної зброї. Те, що казали у Росії – важко зрозуміти, вони хотіли всіх налякати.

Момент удару по Дніпру / Скриншот

Реальність така – після того, як США вийшли з договору про ракети середньої та меншої дальності, Росія також його порушила і вирішила зробити ракету середньої дальності. Її розробили на основі "Ярса" під назвою "Кедр". Випробування були вдалі, але гроші скінчилися і цей проєкт поклали на полицю.

А ось коли Росія почала війну і на фронті не вийшло досягти успіху, треба було залякувати – і не тільки нас, але і європейців, які нас підтримують. Тому вони вирішили показати "суперзброю" – дістали "Кедр", назвали його "Рубіж". На розгінний блок двоступеневої ракети встановили 6 блоків по 6 стрижнів. Цей блок долетів до Дніпра, скинув стрижні – порохові акумулятори тиску виштовхнули їх зі швидкістю 2,5 кілометра на секунду і вони розжарилися. Жодних вибухів не було, вони просто вгрузли. Але швидкість була достатньою, щоб залишити у бетоні пробоїну.

А яка була мета такого удару?

Це була демонстрація, що Росія теж може створити кінетичну ракету. Як казав там Путін, що нібито у стрижнях температура Сонця. Але якби так дійсно було, вони б розплавилися і капали на землю і нічого не зруйнували б.

Складається враження, що російські правителі та їхні інженери просто влаштовують виставу, а насправді це не так вже й небезпечно?

Путіну, як колись Гітлеру, треба суперзброя. Потрібна демонстрація. І ось відбулася постановка. Із залишків того "Кедра", що, можливо, лишився, зробили ще одну ракету, бо були чутки, що запускали ще одну – але вона нікуди не полетіла. І більше нічого немає – ні для експериментів, ні тим більше для серійного виробництва. Тим паче, що Воткінський завод завантажений виробництвом "Ярсів" і не може виготовляти щось додаткове.

Вони зробили багато шуму, щоб налякати і це вдалося. Багато хто злякався, а хто не розбирався, то вважав, що це була міжконтинентальна ракета. Американці ж почали нервувати, бо не очікували, що Росія щось нове вигадає. Але це була просто невдала копія того, що зробила Південна Корея.

Що насправді у ядерних боєголовках Росії

Щодо ядерних боєголовок – є 100 тонн урану. Які є типи боєголовок і як довго вони можуть бути в бойовому стані?

Спочатку були атомні бомби, але вони надзвичайно "брудні" – багато радіації і невелика потужність. Тому з’явилися термоядерні бомби. Це не просто дейтерій, це не газ. Це сполука, яку треба привести до стану термоядерного запалювання. Для цього використовують плутонієвий заряд.

Зараз ракети настільки зменшились у розмірах, що для доставки термоядерної бомби вже не потрібна балістична ракета – її можна запускати навіть із літака. Навіть у Північній Кореї вже створили малогабаритну термоядерну бомбу.

Термоядерні боєголовки можуть довго зберігатися в бойовому стані. Але є проблема якраз-таки з плутонієм, адже він має бути в активному стані, тож доводиться проводити регулярні перевірки кожні 2 – 3 роки. Якщо заряд вийшов з ладу – його треба замінити, а це можна зробити лише на заводі.

В останні роки в Росії, коли з американцями налагодились комерційні зв’язки, ці речі майже не контролювались. Ніхто точно не знає, чи є справжнє боєздатне ядерне озброєння в Росії. Що стоїть на ракетах – теж невідомо.

Але неофіційно відомо, що китайці цікавились, чи можна поставити свої термоядерні боєголовки на російські ракети, які стоять на бойовому чергуванні – бо підозрюють, що з російськими боєголовками щось не так.

Як Україна може завадити пускам "ядерки"

Питання людського фактору – хто працює у стратегічних ракетних військах, хто обслуговує, якщо порівнювати з тими, хто створював ракети в СРСР?

Говорити, що у порівнянні з СРСР відбулися великі зміни – неправильно. Та є проблеми. Наприклад, якщо верховний головнокомандувач ухвалює рішення про запуск, до нього у мирний час приходять троє офіцерів, у воєнний – двоє та приносять ту саму "валізку". І ті офіцери незалежно один від одного мають передати наказ ракетним військам. Якщо надійде лише один – наказ ігнорується.

Перше слабке місце – ті офіцери. Якщо ми говоримо про воєнний час і їх двоє, то якщо один виявляється, наприклад, агентом розвідки України, то він не передасть сигнал і все.

А в яку ланку потрібно цілитися нашим спецслужбам, щоб не допустити запусків?

Координати всіх шахт відомі. Треба виводити їх з ладу і не допускати будівництво нових. Шахту можна знищити, перерубавши кабель живлення. Тоді вмикаються дизельні генератори, але там достатньо засунути ганчірку у вихлопну трубу.

А як щодо запасних систем?

Так, тоді вмикається автономна система. Але тоді шахта разом із людьми герметизується на півтора місяця.

Чи можна дронами знищити шахти?

Можна, але дешевше зробити диверсію. Так, там є мінні поля, сенсори руху, 3 000 вольт у дротах – все списано в СРСР, але в них шахти не стоять в снігу, як там. І вся система охорони, відповідно, не працює. То ж можна пройти.

У бункері двоє людей – сержант і солдат з танковим кулеметом. Закинути гранату у вікно досить.

Чи може Росія застосувати ядерну зброю

Як ви оцінюєте загрози застосування Росією ядерної зброї? Бо партнери бояться такої можливості.

Я думаю, їхні страхи реальні з огляду на ігнорування договору про ракети середньої дальності. Росія теоретично може дістати до будь-якої європейської країни. Щодо США – там все будувалося з урахуванням стримування і паритету, але його легко порушити. Удар можливий, адже Росія накопичила понад 2 000 ядерних зарядів, має шахти, мобільні комплекси і підводні човни.

Інше питання – якість. Після розвалу СРСР все впало. Чи буде удар точний – невідомо. Але якщо хоч одна з боєголовок долетить – це вже катастрофа, тому треба вживати заходів.

Є економічна складова. Під час війни США та Росія все ще співпрацюють. . Російську банківську систему можна було б відключити одним натисканням, бо вся програма – навіть Photoshop – керується з США. Але цього не зроблено, бо домінують бізнес-інтереси.

А ще важлива дипломатія. Треба підписувати справжні угоди, а не меморандуми типу Будапештського, які не гарантують нічого. Треба шукати підтримку і не лише на Заході, але, й, наприклад, в Китаї. Китай завжди був ворогом Росії, а нинішнє партнерство – вимушене. І в Росії ловлять китайських шпигунів, а в Китаї заборонили співпрацю з Росією у ракетних технологіях.

Нам варто орієнтуватись і на Іран, і на Європу. Але ЄС – конкурент США, і це ускладнює ситуацію. Нам потрібна економіка. Без неї ми нікому не потрібні. Говорять, що наші рідкоземельні ресурси можуть стати гарантією – і це правильний напрям. Але навіть не обов’язково рідкоземельні – головне, щоб були заводи. Якби в нас уже стояли американські чи китайські – війни, можливо, і не було б. Але через приватні інтереси бізнесу цього не сталося. Це має виправити влада.

Єдиний договір, який реально діє – з Китаєм. І поки що він нас стримав. Сподіваюсь, цю інформацію почують ті, хто може допомогти Україні в її протистоянні з Росією.