Син Олени Гузюк — Володимир, військовослужбовець строкової служби, загинув 8 травня 2022 року від кульових поранень у військовій частині, де ніс службу. Самогубство чи вбивство — досі невідомо.
Слідство впевнене, що це самогубство. Втім, правоохоронці не проводять повного та всебічного розслідування, свідомо ігноруючи всі клопотання сторони потерпілого щодо проведення слідчих дій.
Унаслідок цього підозри Олени переросли в упевненість, і тепер вона разом із правозахисниками продовжує наполягати на справедливому розслідуванні загибелі сина.
Володимир Гузюк був призваний до військової служби в жовтні 2021 року.
«Вранці прийшли військовослужбовці, вручили повістку й одразу забрали сина, давши лише декілька хвилин, аби взяти найнеобхідніше. Володя пройшов медогляд, психологічні тести. Незважаючи на дискоз, сколіоз і плоскостопість, був визнаний придатним до служби», — розповідає мати Володимира — Олена.
У грудні 2021 року Володимира відправили служити до Василькова Київської області.
«Володя був спокійною, домашньою дитиною. Цікавився 3D-програмуванням, розробленням персонажів для комп’ютерних ігор, вивчав англійську та німецьку мови. Закінчив технічний коледж Львівської політехніки, працював у компанії «Водафон» спеціалістом із підтримки клієнтів», — розповідає Олена.
І за пів року — в травні 2022-го — мати отримала страшну звістку: син загинув від кульових поранень у своїй військовій частині. Командування впевнено заявило: її син учинив самогубство.
Що відомо про обставини смерті
За версією слідства, в травні 2022 року на території військової частини під Києвом військовий учинив самогубство з автомата іншого строковика під час несення бойового чергування. Поруч із військовим знайшли також його особистий автомат. Передсмертної записки не залишилося. Коли сталася трагедія, весь підрозділ Володимира нібито спав у сусідній кімнаті.
Як заявляють представники військової частини, жодних скарг до психолога, лікаря від померлого не надходило. Втім, мати загиблого каже про психологічний тиск у частині, на який скаржився її син та інші строковики: «Син ділився, що були конфлікти з одним із військовослужбовців його частини, який був вищим за посадою та конфліктував із більшістю строковиків. Також він чинив психологічний тиск на Володю. Син казав приблизно таке: «Через нього можливі проблеми. Якщо щось станеться, май на увазі. Й не розпитуй». Категорично не хотів більше про це говорити. Гадаю, той військовослужбовець залякував його якось. Усі повідомлення в переписці, де Володя його згадував, постирав. Утім, цього військовослужбовця чомусь не допитали жодного разу взагалі, хоча він жив із хлопцями в казармі. Також інші строковики розповідали, що Володя протягом останніх декількох тижнів до загибелі скаржився на пригнічений настрій, казав що «служба — це не його».
Володимир загинув від пострілів із автомату, який йому не належав. «Постріл був не один, а черга з пострілів, загалом шість. Три — через голову, три — через руку й плече. Про яке самогубство може йтися? Військові, які привезли тіло мого сина, казали, щоб труну не відкривала, бо видовище жахливе. Але в залі прощання вона була відкрита. І я побачила, що характер поранень зовсім не є типовим для самогубства. Ще, м’яко кажучи, дивною є відсутність верхнього одягу сина. Перший слідчий сказав, що верхню куртку знищили в частині. Її не було надано на експертизу. А там могли бути сліди боротьби, відбитки або інші важливі для слідства речі», — каже Олена.
Пошук правди
У серпні 2024 року Олена звернулася по правову допомогу до юриста Правозахисної групи «СІЧ» Іллі Шияна. Вивчивши матеріали справи, юрист вважає, що розслідування виглядає фіктивним: «Побачивши перебіг розслідування, дійшов висновку, що це цілком могло бути й убивство. Недбалість і байдужість слідчих, прокурорів та експертів призвели до того, що справу розслідували вкрай неефективно. Службова халатність, імовірно, стала причиною того, що інші версії, крім самогубства, навіть не розглядалися. Водночас є ознаки, які можуть свідчити на користь версії вбивства».
Юрист здивований тим, що з незрозумілих причин не були опитані кілька присутніх, хоча саме вони могли розповісти слідству правду. Також не був опитаний навіть той, хто, власне, звернувся до поліції.
«Не тільки мати військового, а й інші свідки вказували на наявний конфлікт між одним із військовослужбовців і Володимиром. Утім, слідчий узагалі не приділив уваги дослідженню цих конфліктів, свідків опитали дуже поверхово та проігнорували ці скарги», — каже Ілля Шиян.
Як проводилося розслідування
Одразу після звістки про смерть сина мати звернулася до адвоката. Її визнали потерпілою, однак самостійно ознайомитися зі справою вона змогла лише раз: «Мені надіслали матеріали справи електронною поштою лише в травні 2023 року. То була єдина слідча, яка відгукнулася на моє клопотання. На жаль, вона звільнилась, а інші слідчі відповідали, що я маю приїжджати до Києва зі Львова, щоб подивитися документи. Хоч я неодноразово повідомляла, що сама виховую малолітнього сина, тому не можу приїхати, й просила вислати електронкою, але вони не хотіли цього робити».
Ілля Шиян додає, що поліція навіть не знайшла й не вилучила зі стіни куль, якими нібито застрелився або був застрелений син Олени: «Слідчий постійно відмовляв у проведенні цієї дії, а потім повідомив, що в приміщенні вже провели ремонт, і тому зараз тим паче кулі діставати не зможуть. Автомат, з якого був застрелений військовий, упакували разом із 24 набоями, а пізніше на експертизу зброї надіслали автомат, але вже без набоїв (із порожнім магазином)».
На тілі сина Олени було наскрізне поранення скроні, підборіддя, поранення передпліччя та плечового суглобу. Слідчі так і не змогли пояснити, як у військового з’явилися настільки розкидані по тілу поранення. Якщо, за версією слідства, він стріляв сам у себе, то, теоретично, не міг завдати собі такі поранення самостійно.
Саботаж розслідування чи бездіяльність?
Олена подавала скарги в прокуратуру, усі вони були безрезультатними: звідти клопотання та скарги пересилали слідчому, який їх ігнорував. Справу передавали до управління поліції вищого рівня, але це не покращило ситуації — слідчі й далі ігнорували клопотання та скарги сторони потерпілого.
«Експертиза так і не встановила, чи могла людина застрелитися з автомата з тієї пози, в якій настала смерть Володимира. На запитання, чи могли такі поранення бути отримані з певної пози з використанням цього автомату, експерт відповів, що «всі поранення перебувають у зоні досяжності руки» (тобто рукою можна дотягнутися, аби завдати поранення, але ж поранення були завдані з автомата). Врешті ні слідчого, ні прокурора ця обставина не збентежила», — каже юрист.
У іншому дослідженні експерт не зміг знайти жодних пото-жирових слідів на наданих автоматах. Хоча це неможливо, адже військові протягом тривалого часу постійно тримають і носять із собою автомат, тож на ньому має залишатися купа біологічних слідів людини. Також досі невідомо про результати проведення судово-психіатричної та судово-психологічної експертизи Володимира.
Адвокат Олени подавав скарги слідчому судді на постанови слідчих про закриття кримінального провадження.
Двічі провадження поновлювалося, слідчих відводили від здійснення досудового розслідування, але надалі все повторювалося.
«Навіть якщо розглядати версію слідства про самогубство, слідчі не відпрацювали версії про неналежний контроль командирами своїх підлеглих. Службова недбалість під час обліку, використання зброї, незнання командирами особистих характеристик військових, неуставні відносини між військовими — все це залишилося нерозслідуваним», — каже Ілля Шиян.
Отже, робить висновок юрист, слідство не провело належної роботи ні щодо версії самогубства, ні щодо версії вбивства. Через відсутність якісного розслідування обставин трагедії обидва варіанти залишаються можливими.
Олена вважає, що розслідування обставин смерті її сина супроводжується численними невідповідностями, недостовірними фактами та безпідставним затягуванням справи.
«Схоже, розслідування не буде… У справі вже четвертий (!) слідчий, а жодних дій не виконано. Принаймні не маю такої інформації. Я вже рік не можу допроситися в нього висновків посмертної судово-психіатричної експертизи», — каже Олена.
Скарга до ЄСПЛ
За словами юриста, розслідування зараз стоїть на місці. Після відмов у відповідь на повторні клопотання та запит на акт службового розслідування правозахисник склав від імені Олени скаргу до Європейського суду з прав людини у зв’язку з низкою порушень прав із боку держави: «Я скаржився на неефективність розслідування злочину, бо не було досліджено належним чином жодної версії слідства. Крім того, в силу байдужості, ігнорування та протиправної поведінки з боку держави щодо Олени я кваліфікував таку поведінку як катування або нелюдське поводження, оскільки жодна нормальна людина не здатна адекватно реагувати на таке ставлення до неї. У пані Олени з травня 2022 року й донині затяжна депресія та проблеми зі здоров’ям».
Ілля Шиян додає, що через час, що минув із моменту трагічної смерті Володимира, довести щось, імовірно, вже неможливо. Однак є й інші важливі причини, з яких потрібно привертати увагу до цієї системної проблеми.
«Важливо розповідати та висвітлювати такі випадки, бо до мене вже неодноразово зверталися рідні військових щодо розслідування загибелі їхнього родича. Треба домагатися реформування правоохоронних органів і досудового розслідування такої категорії злочинів», — вважає юрист.
Що робити з бездіяльністю слідчих органів?
Це лише один із кейсів юриста Правозахисної групи «СІЧ» Іллі Шияна. Однак є низка інших, що показують не лише проблеми комунікації з правоохоронцями, відсутність належного розслідування правоохоронними органами певних видів правопорушень, а й неналежний розгляд клопотань, скарг, заяв.
«Проблему потрібно вирішувати системно. Поширювати інформацію про цю проблематику, організовувати круглі столи з правоохоронними органами щодо випадків неефективного розслідування кримінальних проваджень. Саме тих, у яких слідчі та прокурори, на жаль, не бачать для себе перспективи виконання «показників ефективності роботи», — додає юрист.
На сьогодні обставини загибелі сина Олени залишаються невстановленими, а винні — непокараними. Однак початок процедури в Європейському суді з прав людини може змінити ситуацію — спонукати до належного розслідування та необхідних змін. Якщо з’являться нові деталі чи зрушення у справі, ми обов’язково розповімо про це.