Трамп кліпнув першим. Як США вибираються з тарифної пастки, яку самі створили

Президент США Дональд Трамп у своїй соціальній мережі Truth Social оголосив 2 квітня 2025 року «днем визволення в Америці». Пафос стосувався запровадження безпрецедентних тарифів на імпорт із переважної більшості країн світу. Тариф (або мито) — це податок, який держава стягує при перетині товарами її кордону. Тарифи зазвичай запроваджують на імпорт. Робиться це для захисту місцевого виробника та як плата за дозвіл іноземцям вийти на власний ринок. Найчастіше розмір тарифу вираховують як певний відсоток від митної вартості товару.

На презентованій Трампом 2 квітня таблиці містилось 185 рядків із назвами країн чи залежних територій, при цьому 27 країн ЄС в цьому переліку були вписані одним рядком. Всього у світі 193 країни ООН і понад 50 залежних територій, тож нові мита торкнулися переважної більшості юрисдикцій. Водночас окремі країни, зокрема Росія та Білорусь, у таблиці були відсутні.

Мінімальна базова ставка тарифу у 10% починала діяти для більшості країн з 5 квітня. А більші тарифи від 10% до 50% стосувалися країн, із якими США мали значний торговий дефіцит, тобто США продають в ці країни менше товарів, ніж ці країни у США. Ці додаткові тарифи мали б почати діяти 9 квітня. Але цього так і не сталося.

Допис президента США Дональда Трампа у власній мережі Truth Social 2 квітня 2025 року: «Це день звільнення в Америці»

9 квітня у тій же мережі Truth Social Трамп оголосив про запровадження 90-денної паузи на підвищення тарифів у понад 10% через нібито виражену готовність від понад 75 країн домовлятися зі США після його рішень від 2 квітня. «Базові мита» в 10% при цьому залишилися.

У тому ж дописі мита для товарів із Китаю були підвищені до 125%. А вже наступного дня, 10 квітня, чиновники Білого дому уточнили, що для більшості товарів із Китаю застосовуватимуться тарифи у 145%, оскільки новий тариф буде додаватися до запровадженого раніше тарифу у 20%.

Жорсткість щодо Китаю Трамп пояснив тим, що той застосовував контрзаходи та підвищував услід за Вашингтоном тарифи на американські товари. За тиждень від 2 до 9 квітня Вашингтон і Пекін почергово обмінювалися погрозами про підвищення тарифів щодо один одного, відтак сума зростала у більший бік з обох сторін, при цьому Китай завжди відповідав меншим числом. Зокрема, 10 квітня набув чинності 85-відсотковий збір Китаю на американські товари. А вже 11 квітня міністерство фінансів Китаю оголосило про фінальне підвищення тарифів на американські товари до 125%, і повідомило, що більше не буде реагувати на торгову ескалацію США, бо це не має сенсу.

«Навіть якщо США продовжать запроваджувати ще вищі тарифи, це більше не матиме економічного сенсу і стане жартом в історії світової економіки… З тарифними ставками на нинішньому рівні більше не існує ринку для американських товарів, що імпортуються в Китай», — ішлося в повідомленні міністерства, інформувала CNBC.

Китай має й інші важелі впливу на США. Він контролює близько 70% світового видобутку рідкісноземельних металів, яких потребує високотехнологічний сектор США, і вже у відповідь на тарифи Трампа обмежив їхній експорт.

Тож за тиждень розконцентрований тарифний удар Трампа став концентровано антикитайським, що, здавалося, паралізувало пряму торгівлю між країнами. Хоча, ймовірно, якісь обсяги китайських та американських товарів змогли б потрапляти на ринки один одного через країни-посередниці.

Та ще за кілька днів, 12 квітня, Трамп знову продемонстрував свою мінливість і послабив тарифні обмеження і щодо Китаю. Він звільнив від тарифів електроніку, зокрема смартфони та ноутбуки — і від 10% тарифу для цих товарів з інших країн, і від надвисокого тарифу для товарів із Китаю (попередній 20-відсотковий тариф на всі товари з Китаю залишається в силі й для електроніки).

Фондові ринки за цей тиждень встигли услід за новинами зробити кілька кульбітів, падаючи та зростаючи сумарно за окремі дні на трильйони доларів. Розповідаємо про тарифну лихоманку останніх тижнів і пояснюємо, для чого Трамп розпочав цю війну та чи досягне він бажаного результату.

Гра нервів Трампа

Розмір запроваджених США 2 квітня тарифів суттєво відрізнявся для різних країн. Наприклад, для Китаю це були 34%, для Європейського Союзу — 20%, для В’єтнаму — 46%, для Великої Британії — 10%. Досить швидко оглядачі зрозуміли невигадливу формулу, за якою Білий дім розрахував тарифи для кожної з країн.

Чиновники рахували спочатку товарний торговий дефіцит США з кожною з країн за 2024 рік, тобто різницю між експортом США у відповідну країну й імпортом в США з цієї країни. Ця різниця була поділена на обсяг імпорту з цієї ж країни й результат переведений у відсотки. Цей відсоток зазначався у першій колонці таблиці Трампа та без жодного економічного сенсу був названий тарифами, які нібито діють щодо американських товарів у конкретній країні. У другій колонці цей відсоток із першої колонки ділили навпіл, що і позначало запроваджений нібито у відповідь новий тариф США для країни.

До групи країн, із якими США мають торговий товарний профіцит (експортують до країни більше, ніж імпортують) або незначний дефіцит, застосовувався «базовий тариф» у 10%. Останнє стосувалось й України.

Підрахунок адміністрації Трампа також ігнорував торгівлю послугами, в якій США мають загальний профіцит.

Перша сторінка опублікованої 2 квітня Білим домом таблиці розміру запроваджених тарифів

Пояснюємо на прикладі. Уявимо, що країна X поставила до США у 2024 році мобільний телефон за 100 доларів. А США поставили до країни X навушники за 60 доларів. І більше ці дві країни жодних торгових угод у 2024 році не укладали. Торговий дефіцит США з країною X складає мінус 40 доларів — саме на цю суму США віддали до країни X більше доларів, ніж отримали у відповідь. Це складає 40% від загального імпорту з країни X. За формулою Трампа, потрібно поділити цей відсоток на два для отримання розміру запровадженого для країни X тарифу. В такому разі, якщо в наступному році США та країна X знову обміняються тими ж товарами за тією ж ціною, то ефект від торгового дефіциту технічно буде нібито подоланий. Країна X з отриманих 100 доларів від США за мобільний телефон муситиме сплатити податок у 20%, тобто повернути до США 20 доларів із потенційно отриманих 100 доларів, і залишити собі лише 80 доларів. А США отримують окрім плати за навушники у 60 доларів, ще й тариф у 20 доларів від телефону, і також залишаться з 80 доларами.

Математично — нібито відновлений баланс. Та економічно — цілковите безглуздя. Звичайно ж, ніхто не буде укладати ті ж угоди за тими ж цінами у нових умовах. Частина угод буде зовсім скасована, в інших впадуть обсяги. Імпортовані товари подорожчають для споживачів у США, і частину чи весь тариф Трампа оплатять самі американці. Тобто тариф, накладений на товари з інших країн, стане опосередкованим податком для самих американських споживачів, які будуть сплачувати цей податок при купівлі імпортного продукту за надлишковою ціною. Крім того, країна X із високою ймовірністю також запровадить тариф на навушники зі США — і почнуться взаємні тарифні перегони.

Примітивність застосованої адміністрацією Трампа формули регулювання торгового балансу налякала фінансові ринки не менше, ніж сам масштаб запроваджених заходів. Окремі оглядачі, наприклад, редактор Journal of Public Economics Войтек Копчук, помітили, що схожу дивну логіку підрахунку тарифів на відповідний запит відтворює ChatGPT. І припустили, що чиновники Білого дому могли ним скористатися. Фінансові ринки очікувано відреагували обвалом. А економісти заговорили про рецесію.

Головний економіст JPMorgan Брюс Касман наступного дня після «дня визволення» оцінював ризик рецесії у світовій економіці цього року у 60%, назвавши тарифи найбільшим підвищенням податків для домогосподарств і бізнесу в США з 1968 року. Аналітики Goldman Sachs Group Inc встигли опублікувати вдень 9 квітня прогноз, у якому передбачали вірогідність рецесії у США протягом 12 місяців у 65%. У пояснювальній записці аналітики виходили з того, що навряд Білий дім швидко скасує більшість тільки-но запроваджених тарифів. Їхній прогноз прожив кілька годин. Аналітики його відкликали, оскільки це «навряд» дуже швидко справдилося. Адміністрація Трампа за винятком Китаю відклала впровадження левової частки своїх нових тарифів.

Запроваджені 2 квітня тарифи з самого початку мали ознаки блефу. По-перше, Трамп уже за нової каденції встиг впровадити нові тарифи, а потім за лічені дні відкладав чи послаблював нововведення. Рішення від 1 лютого про запровадження 25% тарифів щодо Мексики та Канади проіснувало дві доби, 3 лютого було відкладене на місяць, а на початку березня було скасоване щодо значної групи мексиканських і канадських товарів. Нібито як результат вигідних для США переговорів. Таким чином трампісти вибудовують своєму лідеру амплуа майстра з укладання угод, який нібито з позиції сили досягає необхідного американцям результату. Та цього разу, як і у випадках із Мексикою та Канадою, про якісь суттєві економічні поступки країн під тиском Трампа відомо лише зі слів самого Трампа.

По-друге, на принаймні частковий блеф указували масштаб і примітивність обґрунтування запроваджених тарифів. Це виглядало як гра: Трамп знає, що такий рівень тарифів у довгостроковій перспективі руйнує світову економіку й американську зокрема. Інші країни знають, що Трамп про це знає і навряд чи допустить політичні ризики для себе через це. Питання було у тому, хто першим кліпне. Чи підуть інші країни на якісь поступки й дадуть привід Трампу оголосити своїм виборцям про перемогу. Чи сам Трамп першим пом’якшить тон. Та критичним було те, як довго нові тарифи проіснують. Умовний місяць — легкий стрес для світової економіки. Умовний рік — повноцінна рецесія.

Нервові очікування інвесторів проявилися зранку в понеділок 7 квітня в одному з найбільш знаменних курйозів у історії фондової торгівлі. Індекс S&P 500, який на початку дня падав на 4,7%, несподівано зріс на 3,4% всього за 10 хвилин — із 10:08 до 10:18 ранку, додавши 2,4 трлн доларів ринкової капіталізації. Однак уже за 23 хвилини — до 10:41 — усе зростання зникло. S&P 500 втратив $2,5 трлн. А причиною стала новина, яку у ці пів години до офіційного її спростування Білим домом поширили деякі світові медіа з посиланням на директора Національної економічної ради Кевіна Гассетта. Мовляв, Трамп розглядає 90-денну перерву у запровадженні тарифів для всіх країн, крім Китаю.

Ця новина в той день врешті була сприйнята як фейк і пояснена  вільною інтерпретацію інтерв’ю, яке Гассетт дав Fox News того ранку. На запитання, чи розглядає Білий дім можливість 90-денної паузи щодо тарифів, Гассетт відповів: «Так, я думаю, що президент вирішить те, що вирішить президент. Понад 50 країн ведуть переговори з президентом». The Wall Street Journal досліджував ці унікальні пів години, і виявилось, що інвестори вірили у фейк, бо ринок зростав, а ринок зростав, бо інвестори вірили у фейк.

Та врешті за дві доби стало ясно, що інформація була не фейком, а лише фальстартом. На який ринки знов відреагували зростанням уже 9 квітня після оголошення 90-денної паузи у запровадженні тарифів самим Трампом. Трамп того дня хвалився в Овальному кабінеті, що його приятелі, які стояли поряд, добре заробили на зростанні ринку: «Цей заробив 2 млрд сьогодні, а цей — 900 млн».

«Насправді, як і в казці про хлопчика, який кричав “вовк”, ви можете повторювати це лише певну кількість разів», — коментував мінливість рішень Трампа Джон Кокран, економіст з Інституту Гувера Стенфордського університету.

Переможна поразка

9 квітня, відразу після оголошення Трампом відтермінування своїх тарифних рішень від 2 квітня, прессекретарка Білого дому Кароліна Левітт докоряла журналістам за їхнє нерозуміння мінливої тактики президента США: «Багато хто з вас, журналістів, явно пропустив “Мистецтво укладати угоди”». Йдеться про книгу-бестселер 1987 року за авторством Трампа і журналіста Шварца, яка, власне, і заклала серед прихильників Трампа його репутацію віртуоза укладання угод.

Та провідні американські медіа, зокрема і наближені до Республіканської партії, від 9 квітня кожен день випускають матеріали, які трохи привідкривають завісу прийняття тарифних рішень у його адміністрації.

І The Washington Post, і New York Post, і NBC News пишуть, що червоним сигналом «стоп» для чиновників Трампа стала ситуація на ринку держоблігацій США.

Держоблігація — це боргове зобов’язання держави, що передбачає майбутню виплату з відсотковою премією. Державний борг США наразі перевищує 36 трлн доларів. Кожного року Америка його частково рефінансує, покриває зобов’язання за старими облігаціями на трильйони доларів і випускає нові облігації з актуальною на ринку відсотковою ставкою — знов таки на трильйони доларів. Актуальна на ринку відсоткова ставка формується на ринкових засадах, залежно від пропозиції облігацій і попиту на них. Якщо США не можуть позичити гроші на ринку за низькими ставками, їм доводиться підвищувати цю ставку, тобто премію для інвесторів. Відповідно зростає фінансове навантаження на обслуговування боргу. Цього року США потребуватимуть рекордних нових запозичень через необхідність виплат за паперами, випущеними під час ковідної кризи.

І от на цьому тлі в медіа з’явилися припущення, мовляв, мета Трампа — штучно спровокувати на ринках фінансовий шторм, а, можливо, навіть рецесію. Річ у тім, що зазвичай під час штормів на фінансових ринках чи рецесії інвестори позбавляються ризикованих активів та кидають вивільнені кошти на надійні активи — золото та держоблігацій США. Бо золото за будь-яких обставин має зберегти свою ціну, оскільки воно не підкріплене чиїмись зобов’язаннями. Американські ж держоблігації підкріплені зобов’язанням США, найбільшої за номіналом економіки світу. А США, немов Ланістери з «Гри престолів», завжди повертають свої борги. Тож під час світових економічних катаклізмів попит на американські цінні папери зростає, їхня ціна також зростає, а їхня дохідність (зворотна величина до ціни) відповідно падає. Фактично це означає, що США зможе використати кризу і продати нові облігації з нижчою відсотковою премією для інвесторів, тобто позичати вигідніше. В цьому контексті окремі оглядачі й припускали, що турбулентність ринків може і бути метою Білого дому. Задля того, щоб через вигідне перекредитування знизити навантаження на обслуговування державного боргу США.

Достеменно невідомо, чи справді в команді Трампа ставили за основну мету вигідно перекредитуватися на тлі тарифної війни. Та в будь-якому разі сталося не так, як гадалося. У вечір вівторка, за день до оголошення Трампом відступу у тарифній війні, дохідність американських облігацій почала стрімко зростати, а не падати. Дохідність ключових 10-річних облігацій досягла 4,5%, після скасування частини мит знизилася в середу і четвер, але вже у п’ятницю знов ставила нові рекорди у 4,59%. Це був найбільший тижневий приріст із 2001 року. На ринках і в медіа припускали, що це Китай або приватні хедж-фонди розпродають американські облігації, збиваючи на них ціну.

За версією кореспондента бізнес-підрозділу Fox News Чарльза Гаспаріно, держоблігації в значних обсягах розпродавала Японія. Водночас зростали в ціні й відповідно знижувалася дохідність німецьких 10-річних облігацій, до яких прямували тепер гравці ринку.

Відтак штучно спровокована криза лише підважила прихильність інвесторів до раніше надійних американських облігацій. Відповідно і навантаження на обслуговування американського боргу зростало, а не падало. Джерела NBC News стверджують, що оточення Трампа було близьке до паніки через ситуацію на ринку облігацій. Сам Трамп 9 квітня визнав, що відклав запровадження тарифів через знервовану реакцію на них, імовірно маючи на увазі якраз ринок держоблігацій.

The Washington Post у редакційній статті називає ще кілька причин, окрім тривожного ринку держоблігацій, що, можливо, призвели до тарифного відкату Трампа. По-перше, Трамп нібито зрозумів, що потребує торгових союзників у протистоянні Китаю. Мита щодо всіх призвели зокрема і до зближення Китаю з традиційними американськими союзниками. Зокрема, на тлі тарифного наступу США синхронізовувати свої дії з Китаєм почали Японія, Південна Корея та Євросоюз. Китай і ЄС, наприклад, розпочали переговори щодо зниження мит на китайські електромобілі.

По-друге, пише The Washington Post, Трамп не сформував політичний консенсус навколо настільки радикальних заходів. Оперативні опитування також показали просідання рейтингу Трампа через тарифну війну й очікування виборцями зростання цін. Опитування Economist-YouGov, проведене 5—8 квітня, показало, що загальний рейтинг схвалення президента Дональда Трампа знизився до 43% із 46% за тиждень перед цим і 48% за два тижні до того.

Мегадонори Республіканської партії також очікували більш цільових локальних тарифів, які б захищали від конкурентів окремі галузі економіки США. На кшталт того, що Трамп уже робив за свого першого терміну. Тому ж Маску вигідні тарифи на китайські електромобілі, які тіснять останнім часом його лідерство в галузі. Але він вилаявся під час кризи останнього тижня на ідеолога тарифної війни старшого радника з питань торгівлі та промисловості Пітера Наварро. Зокрема, назвав його «дурнішим за мішок із цеглою».

«Очевидно, що ці дві людини мають дуже різні погляди на торгівлю і тарифи», — коментувала сварку прессекретарка Білого дому Керолайн Лівітт. Politico пише, що на тлі тарифних невдач Наварро дещо втратив вплив в оточенні Трампа. Водночас на перший план вийшов більш поміркований міністр фінансів Скотт Бессент.

Тож нервовий ринок держоблігацій, сварки в команді, просідання рейтингу та зближення союзників США з Китаєм формували контекст, у якому Трамп приймав рішення про відтермінування запровадження високих тарифів. Для виборців же Трамп формував свою реальність. Заявивши у переддень відтермінування, що країни з усього світу відтепер «цілують його в дупу» та благають про укладання угоди, заради чого нібито готові на все.

«Раніше країна могла підписати торговельну угоду та бути впевненою, що це означатиме вільну торгівлю. З Трампом упевненості немає. Він додав постійний рівень невизначеності в усі транскордонні операції», — прокоментував для The Guardian нову економічну реальність Джозеф Стігліц, лауреат Нобелівської премії з економіки та професор Колумбійського університету.

«Вони знають, що у них є проблема, яка привертає увагу... Вони не знають, чого хочуть досягти», — інтерпретує дії команди Трампа Саймон Джонсон, лауреат Нобелівської премії з економіки та професор Школи менеджменту імені Слоуна Массачусетського технологічного інституту.

А яку проблему мають розв’язати США

Проблема значного торгового дефіциту США вочевидь не є надуманою в команді Трампа. Хоча в ближній перспективі це необов’язково є свідченням негативного сценарію розвитку економіки, такий дефіцит усе ж містить певні довгострокові ризики. Наприклад, опосередковано впливає на зростання державного боргу задля покриття надлишкового імпорту та частково обмежує інвестиційні можливості. Для США ці ризики пом’якшені через унікальний статус долара у світовій торгівлі. Та в будь-якому разі причини торгового дефіциту США структурні, їх навряд чи можна розв’язати за кілька років тарифної війни.

Зовнішній баланс за товарами й послугами США. Торговий дефіцит зріс в останні роки до понад 900 млрд доларів. Джерело: Macrotrends

Економіка США пережила постіндустріальний перехід, що супроводжувався деіндустріалізацією. Відбувалася перебудова на внутрішнє споживання, сферу послуг і високотехнологічне виробництво. Водночас ресурси та багато промислових виробів вигідніше стало купувати в країнах із низькими заробітними платами. Та й навіть переносити туди високотехнологічне виробництво через доступність кадрів, залишаючи в США лише розробників і дизайнерів.

Саме тому, наприклад, за оцінками інвестиційного банку Wedbush Securities, близько 90% фінального виробництва iPhone розташоване в Китаї. А деталі до гаджета, окрім Китаю, включно з Гонконгом і Тайванем, замовляють ще в Японії, Сінгапурі, Саудівській Аравії та в кількох країнах ЄС. Таке різноманіття постачальників стосується будь-якого смартфона. Надтехнологічний гаджет із чутливою мініатюрною оптикою в кишенях мільярдів людей за ціною від 100 доларів певно є якнайкращим унаочненням переваг вільної торгівлі.

В адміністрації Трампа кажуть, що президент прагне створити умови для виробництва iPhone у США. Та ті ж структурні умови, що змусили виводити виробництво поза США, заважають розгортанню цього виробництва в рідній для бренду країні. За підрахунками керівника відділу технологічних досліджень у фінансовій компанії Wedbush Securities Дена Айвза, айфони американського виробництва можуть коштувати більш ніж утричі дорожче через необхідність відтворити складну виробничу екосистему, яка зараз існує в Азії. «Ви будуєте його (ланцюжок поставок) у США, з заводами в Західній Вірджинії та Нью-Джерсі. Це будуть айфони за 3500 доларів», — коментує для CNN Айвз.

Такі підрахунки, звісно, мають дуже приблизний чи навіть спекулятивний характер. Айфони з місцевої сировини та місцевих деталей уже будуть зовсім іншими гаджетами, зокрема і з частково іншими технологіями. Та мало сумнівів, що значно дорожчими. 12 квітня команда Трампа звільнила від тарифів смартфони, тож прагнення перенести їхнє виробництво до США поки також відкладається.

Знов-таки масове технологічне виробництво поза країною теж не є вигаданою проблемою. Для США таке зовнішнє виробництво містить і безпекові ризики. Складно серйозно готуватися до війни з Китаєм, якщо виробництво твоїх передових винищувачів залежить від безперешкодного постачання рідкісноземельних металів із Китаю та мікрочипів із Тайваню. Та й узагалі деталі до будь-якої електроніки пливуть кораблями якщо не з самого Китаю, то від його сусідів. Такі виклики потребують державного втручання і стимулів до імпортозаміщення.

Глобалізація також може мати й стратегічні технологічні мінуси. Наприклад, глобальна торгівля сприяє появі світових монополій, які можуть стримувати технологічний прогрес. За широкою лінійкою сотень моделей тих же смартфонів стоять переважно кілька глобальних провідних виробників окремих деталей.

У тарифної війни в США є також внутрішньополітичний вимір. Від деіндустріалізації економіки США найбільше постраждав конкретний регіон — Іржавий пояс, раніше Сталевий пояс або Фабричний пояс. Ця територія Великих озер і Середньої Атлантики на північному сході США була з XIX століття ядром виробничого потенціалу країни. Регіон спеціалізувався на металургії, переробці сировини, видобуванні вугілля, виробництві автомобілів. Занепад розпочався з 1950-х років і досяг кульмінації у 1980-х і 1990-x.

«Іржавість» колишнього Сталевого поясу символізує нинішній соціально-економічний занепад міст регіону. Який значною мірою відбувався під тиском дешевого імпорту. Відтоді регіон потребує комплексної державної програми соціально-економічного розвитку. Наприклад, населення міста Детройт в адміністративних кордонах скоротилося майже втричі, з максимуму у понад 1,8 млн у 1950 році до приблизно 630 тисяч жителів наразі.

Закинутий сталеливарний  завод Bethlehem Steel у Бетлегемі, штат Пенсильванія. Автор: CyberXRef. CC BY-SA 3.0. Wikimedia Commons

Раніше жителі регіону переважно голосували за демократів. Але в останні роки почали коливатись у бік республіканців. Перемоги Трампа в штатах Іржавого поясу, Пенсильванії, Вісконсині та Мічигані, що забезпечили йому і загальнодержавний тріумф у 2016 та 2024 роках, символізують це електоральне зміщення. Місцеві виборці з історичних причин чутливі до риторики Трампа щодо повернення Америці промислової величі. І республіканцям критично потрібна їхня підтримка.

Тож за тарифною атакою Трампа стоять і цілком реальні структурні виклики. Розв’язання перелічених безпекових та економічних проблем певно потребує напрацювання довготривалої стратегії, зокрема і тарифної, через тісну кооперацію з союзниками, що поділяють демократичні цінності, з власним бізнесом, із науковцями. Та ймовірно, тарифна політика в адміністрації Трампа буде і надалі формуватися досить хаотично як баланс інтересів інших груп. Це радикальні трампісти, на кшталт авторів «Проєкту 2025», які у своєму конспірологічному баченні прагнуть карати союзників не менше, аніж ворогів. Це і лояльні мегадонори Республіканської партії, які через лобіювання цільових тарифів розв’язуватимуть власні бізнесові задачі. Це і сам Трамп, який перед своїми виборцями влаштовуватиме шоу майстерного укладання угод. Для ринків це передусім означатиме наростання невизначеності.