Ракети вбивають — зради шукають: як внутрішні чвари шкодять Україні
Ракети вбивають — зради шукають: як внутрішні чвари шкодять Україні

Ракети вбивають — зради шукають: як внутрішні чвари шкодять Україні

13 квітня 2025 року Росія здійснила чергову атаку на мирне українське місто.

Цього разу жертвами стали понад 30 мирних жителів Сум, серед яких були діти.

Ще понад сотня людей зазнала поранень.

Балістичні ракети вразили центр міста у Вербну неділю, коли багато громадян були на вулицях.

У момент, коли країна мала б об’єднатись у скорботі та підтримці постраждалих, соціальні мережі сколихнула хвиля взаємних звинувачень.

Депутатка Верховної Ради, міський голова сусіднього міста, блогери — всі вони, замість однозначного засудження російської агресії, почали шукати винних серед українських посадовців, військових та служб безпеки.

Ключові факти:.

У епіцентрі удару був Конгрес-центр Сумського державного університету - цивільний об’єкт, де також розміщувалось представництво Офісу омбудсмана.

Серед загиблих були пасажири міського автобуса та звичайні люди, які вийшли в центр міста у Вербну неділю.

Згідно з розвідданими, були використані балістичні ракети "Іскандер-М" або KN-23, причому, як і в Кривому Розі, ймовірно з касетним зарядом, що ще більше збільшило кількість жертв.

Міжнародна спільнота, включаючи високопосадовців США, ЄС, Великої Британії та Франції, однозначно засудила цей удар як атаку на цивільне населення.

У цій статті ми проаналізуємо, чому такі публічні звинувачення під час національних трагедій не лише неетичні, але й становлять загрозу національній безпеці, і якими мають бути правильні механізми вирішення внутрішніх проблем.

Анатомія інформаційної диверсії.

Через 2 години після трагедії, коли рятувальні служби розбирали завали та допомагали постраждалим, скандальновідома народна депутатка "Слуги народу" Марʼяна Безугла робить допис у соцмережі про те що удар по Сумах ворог завдав через шикування для нагородження військових, тим самим опосередковано перекладаючи головну вину за загибель людей на командувача ТРО та Сирського.

Якщо нардепка Безугла дійсно турбується про можливі порушення безпеки чи організаційні проблеми, вона як член Верховної Ради України та Комітету з питань зовнішньої політики має легітимні та конструктивні шляхи для розслідування ситуації:.

подання депутатських запитів;.

ініціювання парламентського розслідування;.

робота через відповідні комітети ВР.

Слідом за Безуглою підключився мер сусіднього міста Конотоп, Артем Семеніхін, який вже в свою чергу, звинуватив керівника Сумської ОВА Володимира Артюха в організації зібрання військових 117 бригади для нагородження в центрі Сум, а згодом у відеозверненні, фактично й у вбивстві мешканців міста, І тут же заявив що вбив би Артюха (не рашистів), якщо б російська ракета вбила в Сумах його дітей.

Ще він чомусь наголосив, що у його місті Конотоп немає військових, а тільки проїздом купити кави, хоча звучить це дивно, враховуючи, що це прикордонне місто в області, що межує з Росією.

Сам мер Конотопа Артем Семеніхін нещодавно опинився в центрі скандалу після того, як у прямому ефірі розповів, що подзвонив у ТЦК через критичний коментар однієї з мешканок міста під його дописом у Facebook.

Такий агресивний, емоційний та необґрунтований виступ містить ознаки політичного піару на трагедії — Семеніхін намагається позиціонувати себе як "кращого" керівника порівняно з головою ОВА, використовуючи для цього національну трагедію.

Що відбувається, коли високопосадовці та публічні особи починають звинувачувати одне одного одразу після трагедії?.

Перенесення фокусу з агресора на внутрішні проблеми.

Легітимізація ворожих наративів.

Коли українські публічні особи говорять про "вину військових", які "зібрались для нагородження", вони фактично надають аргументи російській пропаганді, яка використовує це як виправдання для атак по цивільній інфраструктурі.

Деморалізація суспільства.

Публічні звинувачення у "зливі інформації" або недбалості породжують недовіру до державних інституцій, військового керівництва та органів безпеки — саме в той момент, коли єдність є критично важливою.

Поширення паніки.

Твердження про те, що "російські ракети не просто так прилітають" змушують людей боятись навіть звичайних зібрань, обмежувати соціальне життя, що є одним із елементів терористичної тактики агресора.

Трагедія у Кривому Розі, де російські загарбники вдарили по центру житлового масиву, є прямим доказом того, що російська сторона часто спочатку завдає удари по цивільних об’єктах, а вже потім створює виправдання, які не відповідають дійсності.

Трагедія з дев’ятьма загиблими дітьми на дитячому майданчику — це жахливий приклад того, як працює російська пропаганда:.

Спочатку відбувається невибірковий удар по цивільній інфраструктурі.

Потім вигадується "військова ціль", щоб виправдати атаку.

Навіть коли з’являються докази відсутності військових (відео з ресторану), первинний наратив продовжує поширюватися.

Такий паттерн повторюється систематично — від ударів по торговельних центрах і лікарнях до житлових будинків.

Особливо цинічним є те, що навіть за російською версією "знищення ресторану з військовими НАТО", удар по дитячому майданчику, де загинули діти, все одно був би явним воєнним злочином.

Саме тому важливо не піддаватися внутрішнім дискусіям і не шукати "пояснень" для таких атак.

Росія використовує тактику тероризування цивільного населення як частину своєї стратегії, а виправдання створюються постфактум, часто без зв’язку з реальністю.

Історичні паралелі: ціна внутрішніх конфліктів.

Історія знає чимало прикладів, коли внутрішні чвари під час зовнішньої загрози призводили до катастрофічних наслідків.

Падіння Константинополя (1453) стало можливим не лише через військову могутність Османської імперії, але й через внутрішні релігійні та політичні конфлікти у Візантії.

Коли султан Мехмед II розпочав облогу, місто було ослаблене багаторічними внутрішніми суперечками.

Ворожість між православними та католиками була настільки глибокою, що відомий вислів одного з візантійських вельмож "Краще турецький тюрбан, ніж папська тіара" відображає, наскільки релігійні розбіжності затьмарили загрозу спільному ворогу.

Польща перед поділами (XVIII ст.) демонструє, як внутрішня боротьба магнатів та використання права "ліберум вето" (коли один депутат міг заблокувати будь-яке рішення сейму) паралізували здатність держави реагувати на зовнішні загрози.

Сусідні держави — Росія, Пруссія та Австрія — вміло користувалися цими суперечками, підтримуючи внутрішній хаос, що зрештою призвело до трьох поділів Польщі та втрати незалежності на 123 роки.

Українська Народна Республіка (1917-1921) — це особливо актуальний для нас приклад.

Молода українська держава з потужним потенціалом не змогла вистояти значною мірою через внутрішні розбіжності та конфлікти між політичними лідерами.

Центральна Рада, Директорія, Гетьманат — часті зміни влади, ідеологічні протиріччя між соціалістами, консерваторами та націоналістами, територіальні конфлікти з Польщею, неузгодженість дій військового командування, неспроможність створити дієву регулярну армію — все це відбувалося на тлі більшовицької агресії.

Символічним є той факт, що Симон Петлюра та Нестор Махно, які боролися проти спільного ворога, так і не змогли подолати розбіжності для справжнього об’єднання зусиль.

Як наслідок — втрата державності на довгих 70 років.

Іспанська громадянська війна (1936-1939) показала, як внутрішній конфлікт створює умови для втручання зовнішніх сил.

Нацистська Німеччина та фашистська Італія підтримували Франко, а СРСР — республіканців.

Ця війна стала своєрідним полігоном для Другої світової війни і призвела до десятиліть диктатури.

Відповідальне висловлювання під час кризи.

Що ж робити, якщо є обґрунтовані підозри щодо порушень безпеки чи службової недбалості? Чи означає заклик до стриманості, що потрібно замовчувати проблеми?.

Звісно, ні.

Але існують конструктивні та відповідальні шляхи порушення таких питань:.

Використання інституційних механізмів.

Народні депутати мають право подавати депутатські запити, ініціювати парламентські розслідування, працювати через профільні комітети ВР.

Це дає можливість з’ясувати факти перед тим, як робити публічні заяви.

Дотримання часових рамок.

Перші години та дні після трагедії — час для солідарності, підтримки постраждалих та чіткого осуду агресора.

Внутрішні розслідування можуть і мають відбуватися, але після стабілізації ситуації.

Врахування інформаційного контексту.

Публічні особи повинні усвідомлювати, що їхні слова можуть бути використані ворожою пропагандою, особливо якщо вони містять звинувачення проти українських військових чи посадовців.

Фактологічна обґрунтованість.

Перш ніж робити гучні заяви, особливо в соціальних мережах, варто переконатися у достовірності інформації.

Емоційні звинувачення, базовані на чутках, можуть завдати непоправної шкоди.

Міжнародна реакція як орієнтир.

Показово, що міжнародна спільнота однозначно кваліфікувала удар по Сумах як воєнний злочин проти цивільного населення.

Посол США в Україні Бріджит Брінк, спеціальний представник президента США Дональда Трампа у справах України генерал Кіт Келлог, президент Франції Емманюель Макрон, прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер — усі вони висловили співчуття постраждалим і однозначно засудили російську агресію.

Ніхто з міжнародних лідерів не згадував про "військових, які зібралися на нагородження" чи "витік інформації".

Цей факт мав би бути орієнтиром для українських публічних осіб.

Як протидіяти інформаційним маніпуляціям.

Для громадян важливо розвивати критичне мислення та інформаційну гігієну, особливо в часи кризи:.

Звертайте увагу на джерела інформації.

Чи базуються звинувачення на перевірених фактах, чи на емоційних припущеннях?.

Аналізуйте мотивацію.

Чи не є заява частиною давнього політичного протистояння? Чи не намагається автор набрати політичні бали на трагедії?.

Зважайте на тон і час.

Емоційні звинувачення одразу після трагедії часто є ознакою непрофесійного підходу або прихованих мотивів.

Підтримуйте якісні медіа.

Професійні ЗМІ, які дотримуються стандартів, перевіряють факти та уникають сенсаційності, є запорукою здорового інформаційного простору.

У гібридній війні, яку веде Росія проти України, інформаційна складова є не менш важливою, ніж військова.

Внутрішня єдність, інформаційна дисципліна та здатність протистояти дезінформації — це фактори, які прямо впливають на нашу здатність протистояти агресору.

Національна трагедія — не час для політичних чвар та безпідставних звинувачень.

Пам’ятаймо, що справжнім винуватцем загибелі мирних українців у Сумах, Харкові, Кривому Розі, Києві та інших містах є режим країни-агресора, який свідомо й систематично порушує міжнародне гуманітарне право.

Найкращим вшануванням пам’яті загиблих буде не пошук внутрішніх "винуватців" трагедії, а єдність і згуртованість у протистоянні ворогу — як на полі бою, так і в інформаційному просторі.

Джерело матеріала
loader
loader