Чому в України досі немає своїх Storm Shadow: як працює наша ракетна галузь
Чому в України досі немає своїх Storm Shadow: як працює наша ракетна галузь

Чому в України досі немає своїх Storm Shadow: як працює наша ракетна галузь

Сьогодні, 12 квітня, в Україні відзначається День працівників ракетно-космічної галузі. Цей професійний день після трьох років повномасштабної війни з Росією стає все актуальнішим для українців, але не через космічну тематику, а саме ракетну. І йдеться, звісно, про ракети, що застосовуються у військових цілях.

За роки великої війни український військово-промисловий комплекс продемонстрував, що для відсічі агресії РФ ефективними можуть бути не тільки балістичні чи крилаті ракети, а й ракети-дрони, які вже продемонстрували себе в ударах по ворогу.

З нагоди цієї дати Факти ICTV поспілкувалися з авіаційним експертом Валерієм Романенком, який є провідним науковим співробітником Державного музею авіації ім. О.К. Антонова.

Зараз дивляться

Хто і які ракети виготовляє в Україні

На сьогодні ті чи інші ракетні комплекси в Україні виробляють декілька підприємств, серед яких конструкторське бюро (КБ) Південне, КБ Луч, КБ Південнмаш та інші. Втім, вочевидь, з міркувань безпеки, потужності підприємств були розосереджені для унеможливлення ударів армії РФ по цих виробництвах.

Лише за 2024 рік, як повідомив міністр стратегічної промисловості Герман Сметанін, Україні вдалося наростити виробництво крилатих ракет увосьмеро, якщо порівнювати із 2023-м.

– Якщо позаминулого року як країна могли виготовляти всього одну крилату ракету – це був Нептун – то торік у нас з’явилося дуже багато нових виробів, які забезпечили збільшення обсягу виробництва у вісім разів, в порівнянні з 2023 роком, — заявив Сметанін під час брифінгу 12 квітня.

Як відомо з відкритих джерел, розробкою ракети Нептун займається КБ Луч. Нещодавно президент Володимир Зеленський також казав, що український ВПК також працює над ракетою Довгий Нептун, який передбачає удари вглиб російської території.

Ракети Нептун неодноразово застосовували українські війська як для відправлення на дно російського воєнного корабля Москви, так і для ударів по наземних цілях РФ. Імовірно, покращення ракети Нептун і модифікування їх до Довгого Нептуна, надасть нові можливості ЗСУ для більш далекобійних ударів вглиб російської території.

Як заявив Герман Сметанін, українська армія регулярно використовує ракети Довгий Нептун для ударів по противнику.

Інше підприємство – КБ Південне – у минулому займалося розробкою таких оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК), як Сапсан, який має експортну назву Грім-2.

Комплекс Сапсан передбачає (принаймні, згідно із публічними даними) дальність ураження до 500 км, що ставить під загрозу низку цілей на території противника. Проте  Валерій Романенко каже, що нині такі ракети фактично не випускаються українською державою, а навіть якщо вони і в розробці, то інформація про них засекречена.

Втім, як коментує експерт старі розробки щодо ракет Сапсан та Грім-2, їхня головна різниця полягала у двигунах різної потужності, що потребувало більше палива, а отже й обсягу. Тому, наприклад, для національної версії цього ОТРК було зроблено корпус діаметром 90 см, що дозволяло ракеті досягати дальності польоту в 500 км.

– Можна створити ракету і на тисячу км, але чи буде цей комплекс достатньо мобільний? У процесі створення таких комплексів постає вибір у питанні габаритів, оскільки у росіян для таких ракет використовуються мобільні 8-10-тонні шасі. Відповідно, такою зброєю важко маневрувати.

І якщо це ще можливо на російських просторах, то у нас, в густонаселених районах, де є мережа російських шпигунів, ця установка моментально буде викрита і знищена. Тому потрібні якісь оптимальні мобільні установки, – пояснює Романенко.

Загалом, відомості про всі українські ракети, їхнє виробництво чи й навіть актуальні тактико-технічні характеристики – державна таємниця, оскільки, з огляду на війну з Росією, це може бути використано для посилення РФ свого захисту чи нових ударів по Україні.

Міністерство цифровізації, яке дотичне до питань залучення та співпраці із виробництвами з країн-партнерів, а також Міністерство стратегічної промисловості України не відповіли на запитання Фактів ICTV щодо української ракетної галузі у зв’язку із чутливістю зазначеної теми.

Чи є ракета-дрон ракетою і в чому різниця

Також українським ВПК протягом останніх активно виробляються так звані дрони-ракети. Відомо про такі моделі українського виробництва як Паляниця, Пекло, Рута, Трембіта. Втім, як зазначає Валерій Романенко, ці ракети-безпілотники є, швидше, реактивними дронами, аніж чимось, що нагадує крилаті чи тим паче балістичні ракети.

– Вони стосунку до ракет практично не мають, це дрони з реактивними двигунами. Це навіть не крилаті ракети. Ми називаємо їх ракетами, але це не так. Крилаті ракети – це те, що має, наприклад, швидкість 700-800 км на годину. Те, що має відповідну бойову частину 350, 450 кг.

А те, що ми виробляємо, це Рута, Трембіта, Пекло… Наприклад, (дрон-ракета, – Ред.) Паляниця – це однозначно реактивний дрон, судячи з характеристик, як і Трембіта. Це наче був німецький ФАУ-1, який називали ракетоснарядом. Зараз ця категорія, відповідно, безпілотна, – пояснює експерт.

Валерій Романенко зазначає, що на сьогодні є “слизька межа” у тому, за якими показниками зброї можна розділяти озброєння на ракети, ракети-дрони тощо.

– Зазвичай розподіляють так: умовно, там де велика бойова частина, велика дальність, і відповідні навігаційні системи – це ракета. А якщо це дешевий засіб, невелика БЧ, але дальність може бути і великою, то це – дрон, – каже він.

Як приклад він наводить ракети Storm Shadow, які летять зі швидкістю 1000 км/год. Водночас українська ракета-дрон Пекло і Паляниця мають орієнтовну швидкість 400 км/год, каже Романенко, посилаючись на свої розрахунки.

Як пояснює Романенко, сама назва “ракета-дрон” прижилася в медіа після того, як цю зброю презентував президент Володимир Зеленський.

– Зовні вони дійсно схожі на ракети: мають сигароподібну форму, особливо Рута і Пекло. Але за швидкісними характеристики не можна так називати. Бо, наприклад, якщо порівнювати із характеристиками (британських крилатих ракет, – Ред.) Storm Shadow, чи російських КР Калібр, або ж Х-101, то вони (ракети-дрони, – Ред.) не дотягують до ракет – ані по швидкості, ані по БЧ, – пояснює авіаційний експерт.

Виробництво ракет в Україні: головні проблеми та виклики

Іншим важливим викликом для України у виробництві складних крилатих ракет є й те, що українські підприємства регулярно піддаються російським обстрілам, тому українським інженерам складно постійно працювати над виробництвом такої зброї.

– І в нас більшість підприємств розосереджена: частина тут, частина винесена в сусідні країни. В таких умовах важко працювати, тому важко щось створювати. Бо як тільки вийде інформація про якийсь процес, то по підприємству завдають удару, – каже він.

Щодо виробництва крилатих ракет, то головною проблемою є технічна складова, пояснює Романенко. За його словами, в ракетах важливою є система аналізу місцевості, яка має донавести ракету в останній момент, щоб зробити влучання нею високоточним.

Раніше Україна мала серйозні напрацювання у питанні балістичних ракет, де була готові як сама ракета, так і пускова установка. Крім того, був у цієї зброї і дуже важливий компонент, як-от система донаведення на кінцевому відрізку польоту. Все це було готове для того самого ОТРК Сапсан.

– І там була не просто класна головка самонаведення, а й три різних. Була радіолокаційна головка, була оптоелектронна, була інфрачервона і була комплексна, яка мала всі ці три канали в собі. Тобто і режим візуальної орієнтації, і орієнтації до цілі, до наведення на ціль, коли туман, дощ, іще щось, – пояснює Романенко.

Однак зараз із українськими підприємствами, які мали б випускати ці ракети, є проблеми, каже експерт.

– Наш критичний момент це те, що ми ніколи не виробляли системи орієнтації без супутникової навігації. Ми виробляли інерційні системи навігації на лазерних гіроскопах, і створювали систему навігації по супутнику.

А от системи орієнтації по цифровій карті місцевості, або по знімках місцевості, над якою має пролітати ракета, їцього ми не робили, бо в нас не було цифрових карт… Якби ж отримали оці навігаційні системи, додатки до цієї навігаційної системи, то ми могли б успішно створювати і крилаті ракети, і балістику, – пояснює Валерій Романенко.

За словами експерта, для випуску таких ракет потрібно правильно організувати виробництво, наприклад, через закупівлю критичних компонентів у країн-партнерів. Як приклад Романенко наводить закупівлю навігаційних систем у компанії MBDA, яка випускає крилаті ракети Storm Shadow та Scalp, а потім встановити подібну систему на українську крилату ракету, для того, щоби вона не залежала від GPS, яку росіяни глушать.

– Можна було б організувати правильно виробництво, а ті компоненти, яких нам не вистачає для випуску ракет, закуповувати. І вже в Україні проводити виключно крупновузлове збирання ракет. А всі компоненти випускали б Чехія, Польща, Румунія, ще десь. Наші оборонні підприємства і так вже вивели свої філіали в сусідні країни. Там ці основні компоненти випускати, привозити в Україну, збирати тут і ставити позначку Made in Ukraine, – каже Романенко.

Це дозволило б Україні “бити туди, куди хочемо, коли хочемо і по чому хочемо”, оскільки це було б українською зброєю, щодо якої не можуть бути накладені обмеження, як це було із американським і певним європейським далекобійним озброєнням.

Фото: Михайло Федоров

Джерело матеріала
loader
loader