/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Ff5f4991745a65dbe17b9d860be7ceef1.jpg)
Зброї на сотні мільярдів доларів і обман Росії: що було не так з ядерним роззброєнням України
Після розпаду Радянського Союзу незалежна Україна стала державою з третім ядерним арсеналом у світі. Утім, українці вирішили відмовитися від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, результатом чого став славнозвісний Будапештський меморандум.
У межах ядерного роззброєння Україна передала Росії зброю, яку оцінювали у сотні мільярдів доларів, проте країна-агресорка компенсувала менше одного мільярда й почала вигадувати міфічні енергетичні борги українцям.
Про це в інтерв'ю 24 Каналу розповів депутат п'яти скликань і перший очільник делегації щодо ядерного роззброєння Юрій Костенко. Що було не так із вивезенням ядерки з України та чи можна ще повернути гроші – читайте далі у матеріалі.
Скільки ядерних боєголовок віддала Україна
Скільки Росія винна Україні у межах ядерного роззброєння і скільки вже отримала Україна?
Точних даних ми не знаємо, бо все, що стосувалося ядерних озброєнь на території України, – секретна інформація. Вона була доступна лише в Генштабі СРСР, а потім в Генштабі Росії. Є спеціальне 12-те управління, яке займається питаннями ядерних озброєнь і веде моніторинг усіх ядерних боєголовок, тактичної та стратегічної ядерної зброї на території колишнього Радянського Союзу.
Тому ми намагалися в різний спосіб дізнатися скільки ж ядерних боєголовок було на території України, зокрема вдавалися до публікацій у західній пресі. Те, що представлено у моїй книзі "Історія ядерного роззброєння України", яка вийшла у 2015 році, дає лише приблизні характеристики того, скільки ядерних боєголовок було.
Якщо коротко назвати підсумкові цифри, то це приблизно від 3,5 до 4,2 тисячі тактичних ядерних боєзарядів і десь від 2,5 до майже 3 тисяч стратегічних боєголовок. Більш точною інформацією, разом з крилатими ракетами, володів виключно Генштаб СРСР.
Повне інтерв'ю з Юрієм Костенком: дивіться відео
Скільки грошей Україна втратила через роззброєння
Другою надзвичайно складною проблемою для України було визначити, яка ж матеріальна цінність цих ядерних боєголовок. Річ у тому, що ядерна зброя, як і все інше, що перебувало на території України після розпаду СРСР, автоматично стало державною власністю українського народу. А від імені народу лише парламент має право ухвалювати рішення, які стосуються використання цієї власності, її передачі комусь у користування, чи загалом передачі іншій країні.
Тому саме у парламенті створили спеціальну робочу комісію, яка займалася питаннями стратегії ядерного роззброєння України після відповідних рішень парламенту. Саме ця робоча комісія і визначала параметри щодо ядерної зброї, щодо вагових характеристик Урану і Плутонію, які є найбільш цінними компонентами ядерної зброї.
Отже, за нашими оцінками, ми передали Росії у тактичній і стратегічній ядерній зброї приблизно 100 тонн високозбагаченого Урану і скільки ж тонн Плутонію. Даних щодо ринкової вартості цих матеріалів немає, тому що вони заборонені до продажу, враховуючи договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Але є приблизна оцінка виготовлення цих матеріалів в різних джерелах – і західних, і наших.
За оцінками цих джерел, 100 тонн високозбагаченого Урану і 100 тонн Плутонію коштують понад 100 мільярдів доларів. Наприклад, виробництво однієї тонни Плутонію оцінюють від 500 мільйонів до 1 мільярда. Високозбагачений Уран коштує дешевше – до 100 мільйонів за тонну. Такі цифри вражають.
Водночас нам кажуть, що Україна нібито мала борги перед Росією і начебто їх нам компенсували. Тож скільки країна-агресорка повернула нам з цих 100 мільярдів? Адже мала повертати у вигляді ядерного пального для атомних електростанцій.
Щодо боргів – це абсолютно фейкова інформація. У СРСР була така практика, що в кінці року робили підсумок, скільки саме боргують державні підприємства Росії українським підприємствам і навпаки. За оцінками, на момент розпаду Радянського Союзу, тобто в 1991 році, був баланс. Борги раптом почали з'являтися, коли Росія, враховуючи енергетичну залежність України, взялася нараховувати якісь міфічні енергетичні борги.
Річ у тому, що, на превеликий жаль, Росія контролювала те, скільки російського газу поступало в Україну. Вона сама визначала, скільки ми використали. У Суджі був комплекс лічильників, який давав дані. Туди раз на рік привозили наших фахівців і робили звірку, скільки за нашими підрахунками ми використали та скільки нарахувала Росія.
Тому енергетичні борги почали з'являтися пізніше, у 1992 – 1993 роках. Це робилося під тиском того, що Україна отримувала 80% енергозабезпечення з Росії: ядерного палива – 100%, газу і нафти – 80%. Тому Росія робила на папері все, що їй заманеться.
Друга річ, як ви знаєте, Україна стала таким же правонаступником зобов'язань та активів Радянського Союзу. Саме тому ми виконували Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, який підписали СРСР і США у липні 1991 року. Ми виконували зобов'язання СРСР щодо скорочення звичайних озброєнь.
Крім цього, на території України було ударне угруповання колишнього Радянського Союзу із безліччю різної військової техніки та всього того, що потрібно для ведення інтенсивної війни. Україна також брала на себе зобов'язання щодо боргів. На момент розпаду Радянський Союз заборгував Заходу приблизно 60 мільярдів. Україна всі ці речі також брала на себе.
Але, наприклад, щодо активів, то їх ми не отримали. Усе майно колишнього Радянського Союзу з-за кордону використовувала тільки Росія. Ми отримали дещо, коли там почали створювати посольства, й лише невеличку кімнату в Німеччині. А Японія, наприклад, дотепер не визнає, що це російське майно. Вона каже, що у Росії немає юридичних підстав володіти всім майном колишнього Радянського Союзу на її території.
Тобто все, що стосується так званих боргів, – це виключно політичні речі, якими Росія прив'язувала Україну до своїх геополітичних інтересів. Але навіть якщо виходити із теми цих боргів, то я хотів би знову вдатися до ядерного роззброєння. Адже Україна передала величезну кількість ядерних матеріалів, а пізніше і частину стратегічних бомбардувальників, крилаті ракети. Якщо обчислювати все це майно за ринковими цінами, то воно може сягати до трильйона доларів.
Що отримала Україна натомість? Ми 2,5 роки безплатно отримували постачання ядерного палива з Росії для реакторів ВВЕР-1000. Усього цього палива ми отримали менше, ніж на один мільярд. Навіть є точні дані – це 980 мільйонів доларів ядерного палива за 2,5 роки. От така "братська любов" була між Україною і Росією.
Кому насправді належала ядерна зброя після розпаду СРСР
Тобто ми отримали менше одного відсотка за ті озброєння, які передали Росії. Чи є цьому якісь документальні підтвердження, наприклад, для наших дипломатів? Бо ми вже чули різне, мовляв, це була не українська ядерна зброя, а Україна нібито не була ядерною державою.
Найперше треба розібратися з головним питанням – чия ядерна зброя опинилася на території України? Чи дійсно, як недавно один з членів команди Дональда Трампа сказав, що це нібито була російська зброя, а Україна просто перевезла її через кордон?
Отже, відповідно до Віденської конвенції про правонаступництво, яка регулює питання, хто чим має володіти після розпаду імперій чи наддержав, як відбулося у 1991 році, – все, що було на території новоствореної держави, автоматично стає її власністю. Те саме стосується і договорів, про які ми вже згадували. Тобто, ставши незалежною державою, ми виконували все, що стосується договорів колишнього Радянського Союзу.
Чим це підтверджувалося? Найперше законами України. Ще в жовтні 1991 року, після проголошення Незалежності, прийняли закон щодо власності СРСР на території України. Там було чітко сказано, що все майно, всі засоби, все, що вважалося загальною радянською власністю на території України, – відповідно до Віденської конвенції стало власністю українського народу й української держави. Це – національний закон.
Ядерний комплекс "Піонер" в Музеї ВПС України у Вінниці / George Chernilevsky
Також є міжнародний закон, який підписали у травні 1992 року. Він називається "Лісабонський протокол до договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь". Коли розпався Радянський Союз, то у США постала проблема – хто ж виконуватиме договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь Радянського Союзу.
І саме Сполучені Штати Америки запропонували, щоб ті новоутворені держави, на території яких опинилась ядерна зброя колишнього Радянського Союзу, наголошую – не Росії, а колишнього Радянського Союзу, – брали на себе відповідальність за скорочення стратегічних наступальних озброєнь в обсягах, які передбачені цим договором.
Нагадаю, що він передбачав скоротити обсяги всієї радянської зброї лише на 36% щодо стратегічних носіїв і 42% ядерних боєзарядів. Тобто не всю зброю. Але при цьому в Лісабонському протоколі було сказано, що 4 новоутворені ядерні держави – Росія, Україна, Білорусь і Казахстан – повинні провести окремі переговори, хто скільки скорочуватиме зі свого ядерного арсеналу. Такі переговори Росія заблокувала одразу ж після підписання Лісабонського протоколу.
До речі, у цьому Протоколі чітко констатовано, що замість СРСР є 4 новоутворені ядерні держави. Цей протокол проходив ратифікацію в українському парламенті, коли ми ухвалювали договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Лісабонський протокол також проходив ратифікацію у США, Росії, Казахстані й Білорусі. Усі його ратифікували й він став міжнародним законом.
Коли команда Трампа говорить, що це російська зброя, то треба лише взяти Лісабонський протокол, який вони ратифікували в Конгресі англійською мовою, – і просто прочитати його. Тому ці заяви лише показують невігластво команди, яка займається такими важливими питаннями як питання ядерного роззброєння і непоширення ядерної зброї у світі.
Розглядаючи, кому належить стратегічне озброєння, ядерні боєголовки, треба зважити на інші рішення Верховної Ради, які мають силу закону. Верховна Рада зобов'язала знищувати ядерну зброю, а не передавати її. Це дуже важливий пункт, про який чомусь не говорять ні в Україні, ні на Заході.
Отже, те, що передача була начебто під тиском Заходу, як заявляв Білл Клінтон, – я хочу це категорично заперечити. Але це інша тема. Утім, я можу однозначно сказати, що вимагали передачі ядерних озброєнь виключно Росії.
Я був першим головою української урядової делегації на переговорах. Вони починалися в Ірпені в січні 1993 року. Перше, що я почув від керівника російської делегації, професійного дипломата, який чудово знав міжнародне право й Віденську конвенцію – він сказав, що ми повинні віддати Росії всі ядерні боєголовки. На моє запитання, на якій юридичній підставі, адже є рішення парламенту та закони – я ознайомив його з цими документами, – він сказав, що Україна нібито не ядерна держава.
Я заперечив, бо як це ми не ядерна держава, якщо на нашій території третій ядерний потенціал світу. Він сказав, що ми нібито його не виготовляємо. Я знову заперечив, бо якраз Україна була причетна до створення першої ядерної боєголовки, тому що Уран тоді видобували лише в Жовтих Водах Дніпропетровської області.
Ми були залучені до збагачення Урану, а харківський університет – до загальносоюзної програми щодо виробництва ядерної зброї та напрацьовував технології збагачення Урану. Тому, виходячи із нашої безпосередньої участі у виробництві ядерної зброї, я говорив, що ми такі ж власники цього ядерного потенціалу.
Врешті-решт, коли розмова загострилася, я запитав про носії, які виготовляє "Південмаш" (українське підприємство – 24 Канал) і які стоять на російському озброєнні, так звана "Сатана" з 10 боєголовками, – це чия власність: російська чи українська? Він відповів, що російська.
Це, щоб ви розуміли, характер перемов, і якими аргументами оперувала Росія. Тому, повертаючись до теми боргів, можу однозначно заперечувати все, що стосується так званих енергетичних боргових зобов'язань, на чому постійно наполягала Росія. Це така ж міфологема, як і те, що ядерна зброя України належала Росії.
Що Росія зробила з ядерними боєголовками, які отримала
Чи документувалася передача боєголовок і носіїв озброєнь? Чи існує документ про передачу – отримання цієї зброї Росії?
Так, ця інформація є, але в обмеженому вигляді. Наприклад, початок вивезення тактичної ядерної зброї українська влада не ухвалила жодним рішенням. Був лише підпис президента Леоніда Кравчука. Це сталося 30 грудня 1991 року, коли відбувався другий саміт СНД, яку формально утворили 8 грудня в Біловезькій пущі, у Білорусі, де замість СРСР створили Співдружність Незалежних Держав.
Тоді були підписи лише від представників Білорусі, Росії та України – два президенти й голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич. Тобто Росія одразу ж порушила питання про ядерний потенціал і запропонувала угоду, яку Кравчук поспіхом підписав в Алмати. Згідно з нею, Україна мала передати тактичну ядерну зброю Росії до травня 1992 року. Щодо стратегічної зброї, то її боєголовки мали передати до 1996 року.
Але, як ви знаєте, процес передачі майна України мав відбуватися через ратифікаційну процедуру у Верховній Раді України. Таку процедуру не провели, а тому – договір, підписаний Леонідом Кравчуком, є недійсним. Утім, за розпорядженням 12-го управління Генштабу СРСР – Росії розпочався вивіз тактичної ядерної зброї.
Коли президента Кравчука запитували, чи давав він санкцію на цей вивіз, він казав, що ні. Про це він говорив у США, коли, за повідомленням Бориса Єльцина, всю тактичну ядерну зброю вже у травні перевезли на територію Росії. Саме в цей день Кравчук прилетів до США з першим офіційним візитом. Його прямо на військовому аеродромі запитали, мовляв, чи ви вже не маєте ядерної зброї? На що Кравчук відповів: "Ні, у нас ще все є". Це такі цікаві моменти, що свідчать про невігластво тодішньої української влади.
До цього я хотів би додати, що у квітні 1992 року була постанова Верховної Ради України, яка пунктом №1 забороняла вивезення тактичної ядерної зброї з території України до моменту встановлення міжнародного контролю за її знищенням уже на території України.
До речі, я був єдиним, кого Росія допустила до цього підприємства, де розбирали українську тактичну ядерну зброю. Це підприємство називалося "Свердловськ-45", розташоване десь під Полярним колом на Уралі. Мені показували номери, під якими з території України вивозили тактичну зброю та начебто "знищували" на цьому підприємстві.
Але що насправді робили в "Свердловську-45"? Вони демонтували тактичні боєзаряди, витягували звідти Уран і Плутоній, що є основою ядерного боєзаряду. Коли я запитав, куди далі йдуть Уран і Плутоній, мені відповіли, що передають їх на підприємство, яке виробляє ці матеріали. Я спитав, чи вони далі знищуються? Мені відповіли, що не можуть сказати, бо це державна таємниця.
Але працівники, до речі, етнічні українці, передали мені інформацію, що вони (Уран і Плутоній – 24 Канал) не знищуються, а перетворюються на нові типи ядерних озброєнь Росії.
Документально ми можемо відстежити, скільки боєзарядів з України перетнуло кордон і було передано Росії. А от чи їх справді знищували, чи, навпаки, використовували для створення нових типів ядерних озброєнь – цього нам уже ніхто не скаже. Проте, якщо говорити про фінансову частину, то, звичайно, юридично доказові речі – скільки ядерних озброєнь і матеріалів передали з України до Росії.
Що було не так із вивезенням зброї з України
Я сприймаю це більше як самоуправство Росії. Якщо не було жодних дозволів, то вони фактично викрали ці ядерні боєзаряди й вивезли. Як тоді український політик на зустрічі із західними партнерами може сказати, що в Росії виникло зобов'язання, яке вона не виконала?
Я не зовсім згоден із твердженням, що Росія заїхала в Україну і викрала. Переміщення таких засобів як ядерна зброя завжди супроводжується українськими спецслужбами. Міністерство оборони України також було причетне до цього.
Залізниця мала отримати дозвіл, адже потрібно було оформляти так звані літерні поїзди (умовна назва для поїздів, що перевозять дуже цінні вантажі або персон – 24 Канал), щоб, не дай Боже, вони не зіштовхнулися. Там були цілі коридори. Тобто, для вивезення залучили цілий комплекс українських посадовців. Вони знали, що це принаймні суперсекретні поїзди, які рухаються в бік кордону.
Також митниця знала, що вивозиться тактичний боєзаряд. У накладних було вказано, що це. Писали, що, можливо, це не ядерна зброя, а якийсь спеціальний вид озброєнь чи щось подібне.
Ми подавали запит від нашої комісії до Міністерства оборони України, щодо того, як відбувалося вивезення тактичних ядерних боєзарядів. Я отримав відповідь навіть без печатки та підписів. Вона увійшла до книги, знаєте, як приклад того, що являла тодішня українська влада на всіх рівнях, включно з Міністерством оборони.
Отже, на запит про те, чому з України вивозили тактичні ядерні озброєння, була така відповідь: їх вивозили начебто за розпорядженням 12-го управління Генштабу СРСР. Але на той час Генштабу СРСР уже не існувало – вже була Росія, і це був Генштаб Росії. Це перший нюанс.
Другий нюанс, підстава (для вивезення ядерної зброї – 24 Канал) – це Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою в 1990 році про без'ядерне майбутнє. На запитання, яке це має відношення до вивезення конкретної зброї у визначені терміни, відповіді не надходило.
З огляду на увесь цей український абсурд, Росію не беру до уваги, вона робила те, що їй було вигідно, є питання – де були українські керівники? Чому вони або заплющували очі, або не інформували, наприклад, той самий парламент, який єдиний має право розпоряджатися власністю українського народу? Жодних рішень не було, навпаки – діяла заборона на вивезення, але це все продовжувалося, весь цей абсурд.
Тому питання треба ставити не про те, чи виконували посадовці свої обов'язки, а про державну зраду цих посадовців. Багато з них досі живуть і процвітають. Верховна Рада має нарешті створити спеціальну парламентську комісію, яка дослідила б усю цю трагедію. Адже це не просто передача того, що не допустило б широкомасштабну агресію чи втрату Криму, це ще й економічна трагедія.
Ми втратили ресурси, які обчислюються сотнями мільярдів доларів, тоді як річний державний бюджет становив 10 мільярдів доларів. Умовно кажучи, Україна мала 10 мільярдів доларів у 1992 – 1995 роках, адже в умовах гіперінфляції неможливо було точно підрахувати. Як можна було допустити такі речі?
Яку роль у роззброєнні України відіграли США
Сьогодні на тему ядерного роззброєння продовжують циркулювати російські міфи, мовляв, Захід нас примушував, зокрема Білл Клінтон. Про Клінтона я можу сказати лише одне – він забув про головне. Саме за його адміністрації Україна отримала дві надзвичайно важливі речі.
Щоправда, це сталося після того, як Верховна Рада України на закритому засіданні відхилила пропозиції Кравчука щодо негайної ратифікації договору "Старт" про скорочення стратегічних наступальних озброєнь і Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерна країна.
Це було 3 червня 1993 року. Міністр оборони США Лес Еспін сказав, що Сполучені Штати все зрозуміли й готові рухатися разом до без'ядерного статусу України, який має завершитися членством у НАТО. Також він сказав, що США готові запропонувати Україні програму співпраці. Її надіслали через парламентську делегацію України у США, яка на початку вересня (1993 року – 24 Канал) привезла ці пропозиції.
Суть пропозицій: стратегічне партнерство зі США та створення міжнародного фонду з ядерного роззброєння, щоб Україна не фінансувала цей процес із власного бюджету, адже це мільярди доларів. За оцінками американських експертів, вартість скорочення частини носіїв – 36% і боєзарядів – 42% становила 6 мільярдів доларів із бюджету України, за річного бюджету у 10 мільярдів.
Те, що Сполучені Штати надавали допомогу в розмірі приблизно 170 мільйонів доларів було технічною підтримкою. А реально Україна зі своєї кишені фінансувала власне ядерне роззброєння, замість того щоб це робив світ.
Ба більше, Клінтон домовився з Єльциним проводити переговори щодо ядерного роззброєння не у двосторонньому форматі, як я їх починав, а у тристоронньому – Україна, США і Росія. Сполучені Штати були нашим партнером у цих переговорах.
Під тиском Росії мене звільнили з посади голови урядової делегації, бо я не парафував угоду про передачу ядерних боєголовок Росії, а категорично відмовлявся. Я був депутатом і знав рішення парламенту, що це наша власність і ми не можемо просто так передавати її без рішення Верховної Ради. Але Кравчук мене звільнив і призначили Валерія Шмарова, який через тиждень підписав цю угоду про передачу всіх ядерних боєголовок. Питання вже до вас – як ці дії можна назвати?
Як Україна може повернути собі гроші за ядерку
У мене однозначно ставлення, що була зрада державних інтересів, злочинні дії щодо суверенітету та безпеки українського народу. У мене тут лишається одне питання, на вашу думку, чи є перспектива сформувати претензію до Росії щодо цих дій, хоча вже збігло стільки часу?
Звичайно, з погляду міжнародного права, виставити Росії претензії можливо на основі тих документів, які є в різних українських інституціях – починаючи від Міністерства оборони, де є перелік того, що передавалося, до Міністерства закордонних справ. Думаю, десь і в Уряді, і в якомусь міністерстві ці всі речі є. Але це має бути насамперед завдання парламентської комісії, яка повинна дослідити всі ці аспекти. Вона має право викликати і колишніх, і чинних посадовців, які дотичні до цієї теми.
Врешті-решт, коли "Схеми" редакції Радіо Свобода досліджували тему, якою зброєю Росія атакує Україну, мається на увазі літаки, крилаті ракети, то вони встановили, що це українські літаки й крилаті ракети. Тобто, документально можна дослідити, якщо займатися цим питанням фахово. Але для цього, як на мене, треба створити міжнародну комісію, залучити міжнародних експертів. Такі прецеденти у світі вже були.
Це робота Міністерства закордонних справ, яке має підібрати цих експертів, вивчити разом з ними прецеденти, які були у міжнародно-правових відносинах, аналоги та врешті-решт скласти дорожню карту, як має діяти українська влада та ця комісія, щоб сформувати повний пакет претензій щодо пограбування України. Однак тут залишається відкритим питанням те, про що я вже говорив, – дії українських посадовців. Вони також повинні отримати в цьому контексті відповідну юридичну кваліфікацію та все інше.
Не знаю, чи з цією божевільною країною та її диктатором вдасться в результаті щось зробити, але в будь-якому разі це може дати козирі, наприклад, тому самому Євросоюзу чи США зараз, коли обговорюється питання конфіскації заморожених активів Росії та використання їх на користь України. Це може бути підстава для допомоги партнерам у створенні фонду відбудови України.
Ми не повинні сподіватися, що Росія щось добровільно зробить. У міжнародному праві ця країна – дикун з ядерною булавою, який все руйнує, а не країна, з якою можна про щось домовлятися.
Тобто створити передумови для повернення коштів просто іншим способом?
Так, іншим способом. Тобто шляхом, яким загалом Європейський Союз вже починає йти. Це якраз і є юридичні аргументи, коли буде міжнародна комісія, рухатися саме в такий спосіб.

