Кістка, витягнута 10 років тому з моря, виявилася щелепою вимерлої денисівської людини
Кістка, витягнута 10 років тому з моря, виявилася щелепою вимерлої денисівської людини

Кістка, витягнута 10 років тому з моря, виявилася щелепою вимерлої денисівської людини

Унікальна знахідка розширює карту присутності денисівців

Десять років тому рибалки з Тайваню витягнули з морського дна щелепну кістку, яку археологи згодом назвали Penghu 1. Ця скам’янілість довгий час лишалася науковою загадкою, оскільки попередні спроби точно ідентифікувати її походження – зокрема через аналіз ДНК – не дали результатів. Але тепер міжнародна команда дослідників з Японії, Тайваню та Данії провела палеопротеомний аналіз (вивчення стародавніх білків) і встановила, що кістка належала чоловікові з числа денисівців, повідомляє 24 Канал з посиланням на Science.

Це відкриття має велике значення: воно є першим підтвердженим молекулярними даними випадком присутності денисівців на території сучасного Тайваню і загалом у Південно-Східній Азії. До цього часу денисівські рештки, знайдені в Сибіру та на Тибетському плато, були обмежені переважно дрібними фрагментами кісток і зубів. Повного скелета досі не виявлено, а Penghu 1 – одна з найкраще збережених кісток серед менш ніж 15 ідентифікованих скам’янілостей денисівської людини.

Аналіз білків із щелепи та зубів дозволив реконструювати тисячі амінокислотних залишків. Два з них виявилися характерними виключно для денисівців. Також були виявлені білки, притаманні чоловічій статі, що дозволило встановити стать особи. Це пряме свідчення підтверджує припущення, що денисівці мешкали не лише на півночі, а й у тропічних регіонах, демонструючи адаптивність до різних кліматичних умов.

Penghu 1
Penghu 1 / Фото Yousuke Kaifu

Дослідження показує, що денисівці, які були близькими родичами неандертальців, могли жити в діапазоні від 370 000 до щонайменше 30 000 років тому. Вони співіснували з іншими видами гомінін і навіть схрещувалися як з неандертальцями, так і з Homo sapiens. У сучасних людей, зокрема в Південно-Східній Азії, досі виявляють генетичні сліди денисівського походження.

Через поганий стан збереження щелепи дослідники не змогли використати прямі методи датування, як-от урановий чи радіовуглецевий аналіз. Тому вік кістки визначили на основі непрямих даних – хімічного складу, супутніх скам’янілостей тварин і знань про зміни рівня моря. В результаті було визначено два можливих періоди: 10-70 тисяч років тому або 130-190 тисяч років тому.

Морфологічний аналіз показав, що щелепа має масивну будову, великі кутні зуби й виразні кореневі структури. Ці особливості збігаються з іншими денисівськими рештками, зокрема з печери Байшия на Тибетському плато. Це дозволяє припустити, що подібні анатомічні риси були поширеними серед усіх денисівців.

Науковці відзначають, що денисівці, на відміну від своїх неандертальських родичів, мали значно більші зуби й масивніші щелепи, що може бути ознакою розходження між видами після еволюційного поділу, який, за оцінками, стався близько 300-400 тисяч років тому.

Це відкриття, яке базується на сучасних молекулярних методах, наближає нас до розуміння того, ким були денисівці, як вони жили, пересувалися, та як адаптувалися до різноманітних умов. Хоча багато питань залишаються без відповідей, Penghu 1 додає ще один важливий фрагмент до мозаїки історії людської еволюції.

Теги за темою
Техно
Джерело матеріала
loader
loader