"Трамп дуже розумний, у нього з Путіним різні інтереси, але одна ціль": футуролог Андрій Длігач про шанс для України і виклики після війни
"Трамп дуже розумний, у нього з Путіним різні інтереси, але одна ціль": футуролог Андрій Длігач про шанс для України і виклики після війни

"Трамп дуже розумний, у нього з Путіним різні інтереси, але одна ціль": футуролог Андрій Длігач про шанс для України і виклики після війни

"Замирення" для України є більш ризикованим сценарієм, ніж продовження бойових дій, вважає вчений

За останні три роки кількість людей, що беруть участь у військових конфліктах по всьому світу, зросла вдвічі. Людство перебуває у черговому фазовому переході, який кардинально змінить світову політику і баланс сил. Як Україна може використати цей період турбулентності у своїх інтересах і що чекає на українців після завершення війни з РФ, "Телеграф" запитував у футуролога, доктора економічних наук, засновника Advanter Group Андрія Длігача.

Дональд Трамп — руйнівник

Сьогодні людство має необмежені можливості для розвитку науки, дослідження космосу, покращення життя майже в будь-якому куточку світу. Натомість ми маємо війни в Україні і на Близькому Сході, брязкання ядерною зброєю в Північній Кореї, загострення ситуації між Китаєм і Тайванем. Що не так з цим світом і чому все це одночасно відбувається саме зараз?

– Дійсно, з 2021 року кількість людей, що беруть участь у збройних конфліктах, виросла вдвічі. Протягом останніх 10 років ми спостерігаємо від 40 до 80 країн, залучених до військових конфліктів. Річ у тім, що попереду — фазовий перехід, а зараз ми у періоді турбулентності.

Цей період передує тотальним змінам глобальної політичної та економічної системи. Два з них ми переживемо найближчим часом, третій, пов'язаний з технологічною сингулярністю, — пізніше.

Причинами сьогоднішнього фазового переходу стали цифрові технології і поява людей нового типу — периналів. Вони фактично вже живуть в цифровому світі, мислять глобально, а не локально, цінують не стільки своє громадянство, скільки статус власного профілю в Instagram чи ТікТок. І це не стосується теорії поколінь, йдеться про дуже різних людей.

Фазові переходи завжди потребують знищення старих, вже неефективних систем. Саме тому вони супроводжуються такими катастрофічними подіями, як війни, пандемії, блекаути та техногенні катастрофи. Існуюча політична система світу не відповідає викликам. Рада безпеки ООН неефективна проти вето агресора, ВООЗ неефективна проти пандемії, Паризька кліматична угода неефективна проти кліматичних змін, ФРС і центробанки нічого не можуть вдіяти із зайвою ліквідністю чи з глобальними інфляційними процесами.

Як би Світовий банк чи МВФ не намагалися приборкати економічні кризи, ми їх просто відтерміновуємо, заливаємо економіку грошима, натомість нічого не робимо з величезним глобальним боргом, появою і розвитком віртуальної економіки. Саме тому зараз все це має бути зруйновано.

До речі, Дональд Трамп — теж руйнівник. Ті, хто стоїть за ним у всьому, що стосується технологічної олігархії, руйнують глобальні та локальні американські інститути. Все це заради того, щоб встановити цифрову диктатуру або кіберократію.

Ці люди розуміють, що зараз мають шанс, зруйнувавши старі інститути, побудувати принципово інші. Вони будуть більш підконтрольними і реалізовуватимуть їхнє уявлення про майбутній гейміфікований, віртуальний світ, де переважна більшість людства буде знаходитись в стані лайтового контенту, безкоштовного споживацтва, задовольняючись безумовними базовими благами.

За їхнім задумом, лише невелика частина людства буде дійсно займатися наукою, творенням, проривами.

Це можливо?

– Абсолютно. Це ще багато років тому описували і фантасти, і футурологи. І ось зараз ми підійшли до цього моменту.

Андрій Длігач: "Існуюча політична система світу не відповідає викликам"

Як довго може тривати цей фазовий перехід?

– У 2017 році я прогнозував, що цей перехідний період буде тривати до 2025-го, але помилився. З того часу світові лідери та всесвітні організації почали всіма силами штучно відтягувати кризи, аби вони, як-то кажуть, сталися не на їхній "зміні".

Втім, цей підхід не вирішував проблеми, тому все почало валитися — і у консерваторів в Британії, і у демократів в Штатах. Врешті-решт, процес, який мав початися ще у 2020-му, починається зараз. Відповідно, закінчиться це все не раніше 2027—2028 року. Нам ще потрібно побачити, як умовного Дональда Трампа замінить умовний Джей Ді Венс, поставлений техноолігархами; як Європа або розвалиться, або на її теренах з'являться нові військові, політичні та економічні союзи, в яких Україна і Велика Британія зіграють свою роль; як Індія стане частиною Великого Західного світу, а не приєднається до хаосу.

Наразі нам не вистачає лідерства і розуміння того, що вороття чи збереження минулого вже точно не буде.

Україна показує, якими будуть війни майбутнього

У своєму підході до вирішення ситуації в Україні Дональд Трамп демонструє цинічну прагматичність. При цьому американісти кажуть, що насправді він не є ані проросійським, ані проукраїнським політиком, він переслідує, перш за все, інтереси Сполучених Штатів. Виходячи з цього, Україні потрібно підлаштуватися під ці умови та спробувати отримати максимальну користь для себе. Що може дати нам Дональд Трамп?

– Трамп переслідує інтереси Трампа. Для Трампа існує лише Трамп, його амбіції, прагнення помсти, прагнення зробити щось красиве і яскраве.

При цьому Трамп — це не тільки Трамп, а й посада президента США, на яку впливають близько десяти сил і тягнуть чинну адміністрацію в різні боки.

Так, Америка є індустріалізованою, християнською, з консервативними цінностями. На це працюють нові релігійні об'єднання і багато старих політиків консервативного духу.

Але є й інший вектор, навколо якого концентрується технологічний, сучасний бізнес. Там є Тім Кук, Цукерберг, Безос, які змушені підлаштовуватися під нові обставини, а є ті, хто формують новий світ: Пітер Тіль, Ілон Маск, Джей Ді Венс. До речі, сценарій, за яким останній може стати президентом не через чотири роки, а вже за два, є цілком реалістичним.

Чи може Україна зіграти на їх інтересах?

– Так, з кожною з цих груп, окрім найбільш консервативних, ми можемо знайти порозуміння.

Роль, яку може відіграти Україна, свого часу зіграла Польща. Орієнтуючись одночасно на Європу, Німеччину та Сполучені Штати, вона отримала понад 200 мільярдів інвестицій на початку 2000-х, розмістила американські військові бази та отримала статус фактичного союзника США.

Тим же шляхом можемо йти ми. Не Росія буде союзником Штатів в протистоянні проти Китаю. Недопущення Третьої світової війни і посилення Америки знаходиться в Україні.

Україна, як найбільш адаптивна країна, розібралася, як вести нову війну і показала, що F-16 з Abrams не вирішують нічого на полі бою. Це вже далеко не "Буря в пустелі", війна зараз ведеться в інший спосіб, і тільки в Україні ми бачимо, якою буде війна майбутнього.

Сполучені Штати Америки можуть скористатися цим більше, ніж Китай, модернізуючи власну армію завдяки українському досвіду. Це перша перевага.

Чи можемо ми дати рідкісноземельні метали? Так, але це переважно міф. Ми не маємо достатніх ні за обсягами, ні за економічною ефективністю покладів. Хоча по багатьох рідкісноземельних металах і критичних матеріалах ми маємо від 1% до 6% світових покладів, існують ще Болівія, Аргентина, Ангола, Намібія та інші країни, що мають набагато більше покладів і в які інвестувати набагато вигідніше.

Водночас Україна — це близькість до Європи, це комбінація ресурсів, це можливість створення енергетичного хабу і зони продовольчої безпеки, це ворота для індійських компаній на європейський ринок. У нас стільки переваг, що у майбутньому ми фактично можемо стати ключовою точкою економіки Євросоюзу.

У своєму прагненні зберегти економічний вплив на Європейський Союз США можуть скористатися відкритістю України.

Залучаючи американський бізнес і військово-промисловий комплекс, ми можемо стати найбільшим і найміцнішим союзником Штатів в Європі.

У Путіна і Трампа немає жодної можливості домовитись

Поки що Трамп більше зближається з Путіним. Їхні плани на спільне освоєння Арктики наштовхують на думку, що вони вирішили об'єднатися для того, щоб розділити владу над частиною земної кулі. Втім, особистості, дуже схожі між собою й однаково наділені комплексом Бога, вкрай рідко можуть злагоджено діяти довгий час. Рано чи пізно виникає якийсь конфлікт інтересів. Як на вашу думку, що саме може вбити клин між цими двома лідерами?

– Я не бачу жодної реалістичної домовленості та партнерства між ними.

Хоча я вважаю Трампа дуже розумною людиною, нестача у нього рефлексивності призводить до того, що він чомусь переконаний у своїй спроможності домовлятися з Путіним.

Трамп думає, що він керує Путіним. Путін намагається керувати Трампом. Рефлексивна гра Путіна більш високого порядку, і наразі він переграє.

Щодо спільної розробки Арктики — це просто смішно. Росія вже фактично не має перспектив на цій території. Близько 600 китайських компаній контролюватимуть північний прохід по Арктиці в Європу. Росія не має наукових технологій, вона втратила більшу частину фундаментальної, прикладної науки. Вона не може займатися імпортозаміщенням.

Канада має не менший доступ до Арктики. Чому б не розвивати стосунки з нею? Це точно не про Арктику.Гренландія — це точно не про корисні копалини.Це гра для Китаю на захоплення території.

Пекін вважає Москву васалом. Чи може це подобатись такому лідеру, як Путін? Звичайно, ні. Він не вважав рівною Меркель і не вважає Трампа. Він грає в гру домінації, але принаймні там є хоч якась стратегія, там принаймні якийсь стратегічний інтерес.

Трамп грає в переговори. Йому цікаво вигравати окремі маленькі партії, які виглядають як покерні роздачі, але фішок в нього стає все менше.

У Трампа і Путіна різні інтереси, але одна ціль: намахати один одного і бути єдиним величним лідером у світі. Я не бачу жодної можливості для них зараз домовитися.

Путін вже зараз не виконує домовленості, підставляючи Трампа і демонструючи, наскільки він слабкий. Трамп став заручником своїх обіцянок. Йому не дають швидкої перемоги. Яким би величним лідером він не був, в нього все одно є суди, Конгрес з Сенатом, у нього немає контролю навіть над Радою безпеки. Відповідно, у Трампа немає можливостей переграти в цій грі Путіна. Дуже скоро він це зрозуміє.

І тут Україна має не воювати з Трампом, а показати альтернативний шлях. Якщо Росія не може бути відірвана від Китаю, тоді внаслідок посилення України США можуть послабити Росію, послабити Китай і повернути собі глобальну домінацію.

"Made depression great again" — слоган економічної кампанії Трампа

Економічна політика Дональда Трампа, зокрема, рішення про підвищення мит для усіх торговельних партнерів, болісно б’є по економіці США. Можливо, американці готові миритися з епатажністю президента і його неоднозначними політичними зв’язками, але жертвувати своїм добробутом — ні. Як на вашу думку, чи може така економічна стратегія призвести до катастрофічних наслідків для СШАі краху Трампа як політика?

– Звичайно, для Штатів це негатив. Для Трампа також, адже його підставляють ті, хто бачить в ньому руйнівника, але будувати збираються не з ним. Їм потрібно зруйнувати ФРС, американський фондовий ринок, посіяти недовіру до долара, зруйнувати глобальні торговельні пріоритети в американській внутрішній економіці. Всього цього можна досягнути, підсилюючи кризові явища, що й зробили 95 років тому.

Можливо, "Made depression great again" — це слоган економічної кампанії Трампа.

Економіка Штатів суттєво залежить від інших країн. Імпорт з ЄС складає 600 млрд дол., з Мексики — 500, з Китаю — 400, з Канади — 400. При цьому експорт в ці країни суттєво менше — по 300 мільярдів, а в Китай взагалі 140. Це суттєва різниця.

Громадяни Канади вже проводять свою програму імпортозаміщення, відмовляючись від купівлі американських товарів. Це абсолютно інша логіка, яку дуже складно реалізувати в автократичному режимі, а у демократичному — легко.

В результаті цієї політики США втратять близько 2,5% ВВП накопиченим негативним ефектом. Вже у 2025-му році втрати в економічному зростанні будуть від 0,3% до 0,5% ВВП, або сотні мільярдів доларів.

Крім того, це розгортання інфляційних процесів, збіднення людей з низьким і навіть середнім рівнем доходу.

Зараз Трамп призначив Ілона Маска скоротити державні витрати, але вони не скоротилися ні на трильйон, ні навіть на сотні мільярдів. Натомість найбільше страждають всі ті інструменти, які формували довіру до США: долар, фондовий ринок, сталість інституцій, спроможність дотримуватись зобов’язань.

Ось і маємо: фондовий ринок в Штатах падає, а в Європі зростає. Процес деінвестування США і відмови від долара у торгівлі вже пішов. Звісно, це на користь техноолігархам, які хочуть перетягнути все у віртуальні активи, але чи на користь це громадянам США?

Не можна виключати варіант, що в ході переговорів з РФ нам запропонують умови, на які Україна об'єктивно не зможе погодитись. Судячи з риторики Дональда Трампа, за таких умов він може самоусунутися з цього процесу. Чи можемо ми розраховувати на Європу, як на сильного союзника з економічної точки зору?

– Європейський Союз вже суттєво більше допомагає Україні, ніж США, які концентрувалися на військовій допомозі. Питання у тому, чи зможе ЄС у стислі терміни збільшити витрати на озброєння і чи спроможний він побудувати власну альтернативу НАТО, залучивши до цього союзу Японію, Південну Корею, Австралію, Нову Зеландію, Велику Британію, Канаду і можливо Індію?

Якщо в ЄС дійсно буде побудована фортеця і її ядром буде українська армія, ми точно зможемо не просто протистояти Путіну, а й відвойовувати зайняті ним території. Українська армія вже технологізується швидше, ніж російська. Нам не вистачає масштабу і переходу до стратегічної оборони.

Вона потребує менше людського капіталу, дасть можливість підвищити ефективність оборонних дій, виснажити Росію. Маючи це, ми зможемо у комбінований військово-економічно-політичний спосіб звільняти окуповані території.

Економічний фактор важливий для Росії у питанні продовження війни?

– Росія виснажилась, її Фонд національного добробуту виснажений. Цього року перевищення видатків над доходами складає майже 3 трильйони. На початок року Фонд національного добробуту мав ліквідними близько 4,5 трильйона рублів.

Росія виснажується набагато швидше, ніж ми прогнозували. За нашими підрахунками, це мало відбутися в серпні-вересні цього року, але це може статися вже у червні-липні. З одного боку Путін квапиться захопити якомога більше території, розуміючи, що довго війну вести він не зможе. З іншого — шантажує Трампа, розуміючи, що йому в жодному разі не можна показувати слабкість.

Де-факто, якщо з Росії не знімати діючі та запроваджувати вторинні санкції, посилювати контроль над паралельним імпортом продукції подвійного призначення, вже до кінця цього року ми матимемо радикальну зміну економічної ситуації у РФ.

Втративши підтримку Європи і зменшивши фінансування армії, ми програємо РФ за лічені місяці

Якщо війна буде завершена завтра на тих позиціях, що ми зараз маємо, і Україна не отримає репарацій від Росії, наскільки глибока економічна яма на нас чекає?

– Я вже два роки кажу про те, що "замирення" для України є більш ризикованим сценарієм, ніж продовження бойових дій. Як би жахливо це не звучало.

Таке "завершення війни" означатиме, що ми погодились на часткове зняття санкцій з Росії, вона переозброюється і готується до наступної війни. В цей час в Україні відбуваються політичні сварки, атомізація громадянського суспільства і відтік людей у страху повторення сценарію з Мінськими домовленостями.

Нам не можна допускати проміжних сценаріїв. Ми маємо зробити все, щоб будь-яка проміжна домовленість була лише частиною великих угод. І навіть після цього ми не повинні зупинятися в технологізації армії, у донатах і у прагненні мати більшу економічну стійкість.

Щойно Трамп чи Путін переконають ЄС, що це і є мир, щойно ми відчуємо бодай тінь слабини з боку МВФ, "Великої сімки" чи Європейського Союзу в економічній допомозі, ми матимемо економічну катастрофу.

Наразі ми можемо фінансувати наші видатки лише наполовину, а скоротити фінансування армії — це означає програти за кілька місяців нового наступу Росії.

Андрій Длігач та журналістка Юлія Закірова під час інтерв'ю

У переломному для України 2014 році ви були одним з тих, хто активно розробляв і впроваджував економічні реформи. Зараз ситуація набагато складніша. Як на вашу думку, чого потребує наша економіка зараз? Яких змін?

– По-перше, відновлення справедливості. В Штатах справедливість руйнується, в Європі тримається, в Україні вона ще не сформована. Точкою справедливості мають стати українські суди та правоохоронні органи. Їхня тотальна реформа залишається пріоритетом номер один. Без системи внутрішньої довіри зась мріяти про інвесторів, сприятливий бізнес-клімат, утримання молоді і талантів в Україні.

По-друге, нам потрібні ліберальні умови, податкова і митна реформа. Слід оподатковувати активи і не оподатковувати прибуток підприємств, який реінвестуються в бізнес.

По-третє, це тотальна дерегуляція. Вона вже йде, але її потрібно довести до ладу.

Четверте — це експорт. Прямі іноземні інвестиції прийдуть, якщо будуть проєкти, орієнтовані на експорт: переробка, додана вартість, оборонпром, IT, диджиталізація, харчові продукти. Також це, звичайно, енергетичний сектор, машинобудування. Нам потрібно збільшити експорт вп'ятеро.

Також нам потрібно змінити економічне мислення. Українцям зась мріяти про пенсії та про підвищення зарплат, якщо ми самі не станемо економічно свідомими. Ми повинні зрозуміти, що нам потрібно до 75 років бути економічно активними, дбати про власне здоров'я для підвищення продуктивності нашої праці. Не держава буде збільшувати зарплату, а ми самі зароблятимемо гроші.

Тобто, на пенсію розраховувати не слід?

– Якщо ти сам собі її не сформуєш, то ні. В Європі для того, щоб одна людина отримала солідарну частину пенсії, відкладаються кошти 2,6 працюючого. В Україні на одного пенсіонера приходиться 0,9 працюючого. За 10 років співвідношення буде 0,5 працюючого на одного пенсіонера.

Держава зможе забезпечити лише мінімальну планку. Якщо ти хочеш мати можливість жити, а не виживати, залишайся активним якомога довше і створюй власний пасивний дохід.

Україна може стати фінансовим центром світу

Абсолютна більшість демографів сходяться у думці, що велика кількість біженців не повернуться в Україну після завершення війни. Ба більше, щойно відкриють кордони, частина українців виїде за кордон. Вирішувати проблему дефіциту кадрів планують в тому числі за допомогою залучення трудових мігрантів. Це мешканці бідних країн, люди зовсім з іншим менталітетом і культурою. Як це вплине на наше суспільство і чи матиме ефект для економіки?

– За чинним моделюванням, повернеться 11% працюючих українців. Я був би щасливим, якщо б повернулося 30%, реалістичний сценарій — близько 20%.

Для того, щоб збільшити ВВП вдвічі за 5 років, нам потрібно буде 4,5 млн додаткових трудових ресурсів. З урахуванням ситуації, 1,5 мільйона з них повинні скласти трудові мігранти. Відповідно, необхідно залучати по 300 тисяч іноземців на рік.

Так, це велика кількість, але це трудові мігранти, а не біженці. Це ті, хто приїздять на 3—6 місяців працювати на аграрних підприємствах, логістичних, сервісних, машинобудівних чи інших виробничих майданчиках. Вони можуть як адаптуватися до нашого суспільства, так і жити в обмеженому просторі в спеціальних містечках, які будуватимуться для трудових мігрантів тими, хто керує відповідними бізнесами.

Я хотів би нагадати, що раніше в Україні навчалися сотні тисяч іноземних студентів. Поки ми готували студентів з Індії на інженерів морського транспорту, Індія закуповувала українські турбіни для власних катерів. Де тепер навчаються індійські студенти? В Штатах. І тепер Індія закуповує General Electric. Чи виграли ми, втративши цих іноземців? Звичайно, ні.

Боятися того, що нашій національні ідентичності можуть завадити 300 тис. людей з Бангладеш, Лівану та Ефіопії — означає тотально не вірити в Україну і в українців, не бути патріотом. Ми маємо бути настільки сильними, що не боятись бути відкритими. Ми вміємо жити в умовах різних релігій, різних національностей, залишаючись з собою, з нашими цінностями та сильною національною ідентичністю. Якщо ми будуватимемо Україну з цієї позиції, тут буде фінансовий центр світу, десятки тисяч німецьких пенсіонерів залишатимуть свої пенсії в Одесі та Буковелі, а не в Греції чи в Італії.

Ми маємо скористатися цією можливістю. Хотілося б, щоб до нас приїхали працювати німці, французи, поляки, але ми розуміємо, що цього не буде. Узбеки не поїдуть, тому що темпи економічного зростання в Узбекистані швидні, ніж у нас. Тому, фактично, Центральна Азія їде в Узбекістан. Зараз наша реальність — це Бангладеш.

Сьогодні ми непривабливі навіть для українців. Український підприємець отримує у Польщі, Угорщині, Румунії чи Словаччині більше преференцій для старту бізнесу, ніж на Батьківщині. Поки ми не створимо таких умов у себе, зась думати, що українець повернеться чи що поляк захоче працювати в Україні та інвестувати в неї.

Теги за темою
США Володимир Путін Дональд Трамп
Джерело матеріала
loader