Від КДБ-шника і сутенера до аристократа з Монако. Як сім’я російських шпигунів перетворилася на європейських магнатів

Знайомий Володимира Путіна по ленінградському КДБ Володимир Стржалковський у 90-ті роки займався турбізнесом і організацією проституції. Після приходу Путіна до влади він опинився спочатку в уряді, а потім у кріслі гендиректора “Норникеля”. Тепер КДБ-шник разом із сином, який закінчив академію Служби зовнішньої розвідки, влаштувалися в Європі, де створили цілий холдинг, до якого входять алкогольні виробники в Італії, Франції та Чехії, п’ять розкішних спа-готелів в Італії та Греції, паб в Австрії та півдюжини ресторанів у Москві.

Всупереч величезним оборотам, значна частина цих активів або не приносить прибутку, або збиткова, що викликає підозри у відмиванні грошей. Стржалковські не тільки уникли санкцій, а й тісно зблизилися з європейськими аристократами, зазначає видання The Insider.

Сутенер із КДБ

Володимир Стржалковський народився в Ленінграді 1954 року, 1977-го закінчив Ленінградський електротехнічний інститут і незабаром почав роботу в Управлінні КДБ СРСР у Ленінградській області, де пропрацював до розпаду Радянського Союзу. За час служби в КДБ він знайомився з Миколою Патрушевим і Володимиром Путіним, і ці знайомства зіграли вирішальну роль у його подальшій кар’єрі.

Путін і Володимир Стржалковський

Коли 1991 року Володимир Путін став головою Комітету мерії Санкт-Петербурга із зовнішніх зв’язків, Стржалковський заснував турфірму “Нева”, ставши її гендиректором, і очолював її до 1999 року. Крім власне туристичних круїзів, одним із напрямків роботи фірми була організація проституції. Про це стало відомо зі справи № 633 “Про звідництво”, яка розглядалася в грудні 1998 року в Повітовому суді фінського міста Коувола.

Згідно з рішенням суду, турфірма “Нева” з січня 1996 року по жовтень 1997-го організувала понад дві тисячі поїздок російських секс-працівниць до Валкеала і Лапін’ярві. До числа відповідачів “за організацію відкрито практикованої проституції жінками, які приїжджали в мотель із Росії”, було залучено заступника Стржалковського Тімралієва і представницю “Неви” Наталію Окса. І хоча суд підтвердив, що фірма займалася організацією проституції, відповідачі уникли відповідальності: Оксана нібито лише “обмежувалася приготуванням віз для туристів за заздалегідь наданими списками”, а Тімралієв “не несе кримінальної відповідальності за діяння іншої особи”.

Через три місяці після призначення Володимира Путіна головою уряду його колишній колега по КДБ отримав посаду заступника міністра з фізичної культури, спорту і туризму. Водночас, судячи з репортажів фінської преси, Стржалковський зберіг зв’язок із бордельним бізнесом, уже перебуваючи в міністерському кріслі. У травні 2000 року він призначив Оксу позаштатним представником Міністерства фізичної культури, спорту і туризму РФ у Фінляндії і тим же наказом передав власність міністерства у Фінляндії в її управління. Як показало розслідування видання Yle, щонайменше дві з квартир, що були у власності міністерства, стали використовуватися як борделі.

Після того як Путін зайняв президентське крісло, кар’єра Стржалковського продовжила стрімкий зліт. У червні 2000 року його призначили головою Держкомітету РФ з фізичної культури, спорту і туризму, а в липні він став заступником міністра економічного розвитку і торгівлі Росії Германа Грефа. У другий термін Володимира Путіна Стржалковський був призначений керівником Федерального агентства з туризму, встигнувши за цей час отримати ранг дійсного державного радника 1-го класу.

Не надто ефективний менеджер і “золотий парашут” у $100 млн

Найприбутковішою роботою Стржалковського стала посада голови правління ВАТ ГМК “Норильський нікель”, яку він обіймав із серпня 2008-го до грудня 2012 року. Як зазначали аналітики, його головною функцією було не управління компанією, а лобіювання в Кремлі інтересів Володимира Потаніна. Останній спочатку ділив актив із Михайлом Прохоровим, а потім з Олегом Дерипаскою, який перекупив блокпакет у Прохорова. Самого Стржалковського на підприємствах “Норильського нікелю” позаочі називали “туристом“. І не тільки через минулу роботу в туристичній сфері, а й тому, що він вважав за краще керувати одним із найбільших промислових підприємств країни, не виїжджаючи з Москви і практично не впливаючи на операційну діяльність.

Потанін і Володимир Стржалковський

Оплата праці “туриста” була не просто щедрою, а й однією з найвищих у Росії. Стржалковський щомісяця отримував $400 тисяч, а також два типи бонусів. Перший – у розмірі $3 млн на рік у разі відсутності у компанії збитків, а другий обчислювався від щорічного приросту вартості записаних на Стржалковського фантомних акцій “Норникеля”.

Джерела “Ведомостей” оцінювали ці бонуси до $25 млн на рік, схожу оцінку давав і РБК, визначив діапазон сукупного доходу Стржалковского за 2009 рік між $17 млн і $25 млн. Поки Стржалковскій отримував рекордні виплати, влада мономіста Норильська відмовлялася від ремонту зношеної інфраструктури, щоб хоч таким чином скоротити дефіцит бюджету.

За середньозваженим курсом 2009 року Стржалковський міг отримувати в “Норнікелі” приблизно півмільярда рублів за рік. Одночасно з цим мер Норильська відмовився від ремонту двох зношених колекторів і освітлення вулиць Красноярської та Орджонікідзе, щоб заощадити 99,6 млн рублів міського бюджету.

Попри рекордні виплати топ-менеджменту, розвиток “Норнікеля” відставав від інших російських підприємств. Опитані “Ведомостями” аналітики вказували, що за чотири роки під керівництвом Стржалковського компанія подорожчала на 11,6%, тоді як індекс ММВБ за аналогічний період додав 42%. Але незважаючи на скромні успіхи, Стржалковський отримав найбільшу в історії Росії виплату при розірванні контракту. Його “золотий парашут” склав $100 млн, що було лише трохи менше 10% дивідендних виплат “Норнікеля” за цей період.

Як банк на Кіпрі пов’язав чекіста з оточенням Трампа

Отримані в “Норнікелі” сотні мільйонів доларів привели Стржалковського в крісло заступника голови ради директорів Bank of Cyprus – причому проти його волі. Як мінімум половину отриманої виплати колишній чекіст розмістив на сімейному рахунку в кіпрському Cyprus Popular Bank (Laiki). Але в його подальші плани втрутилася банківська криза 2013 року.

У травні за рішенням кіпрської влади більшу частину активів і кредитів Laiki Bank було передано в Bank of Cyprus. Незабаром уже й цей банк зазнав реструктуризації в рамках угоди про порятунок Кіпру з міжнародними кредиторами. Понад 20 тисяч клієнтів банку, які мали вклади понад 100 тисяч євро, стали власниками 81,4% його акцій, після того, як 47,5% їхніх незастрахованих заощаджень було перетворено на акціонерний капітал із розрахунку один євро за акцію.

Так Стржалковський став заступником голови правління банку і головою комітету з ризиків. Збіг це чи ні, але серед інших найбільших акціонерів банку опинилися відразу чотири фігуранти розслідувань, прямо чи опосередковано пов’язаних із Дональдом Трампом.

Один із них – російський олігарх Дмитро Риболовлєв, фігурант розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера у зв’язку з підозрілою угодою щодо купівлі маєтку. У 2004 році Трамп купив ділянку з особняком у Флориді за $41 млн. Коли в розпал кризи 2008 року йому терміново знадобилися гроші, Риболовлєв купив у нього цей особняк, але не з дисконтом, що було б логічно в пік кризи, а навпаки – удвічі дорожче, за $95 млн. Таким чином, Риболовлєв врятував Трампа від банкрутства (згодом російський бізнесмен перепродав ділянку зі збитками – за $30 млн).

Інший найбільший акціонер банку, який і включив Стржалковського до ради директорів, – це американський мільярдер Вілбур Росс. Він працював із Росією ще в 90-х як член правління Американо-російського інвестиційного фонду, просуваючи інтереси американського бізнесу в РФ. Він спеціалізувався на угодах із проблемними активами, одним із яких і став кіпрський банк.

З Россом пов’язано безліч скандальних історій, і він був дуже близький до Трампа. Вілбур був його економічним радником під час першої передвиборчої кампанії, а після перемоги Трамп зробив його міністром торгівлі (що для любителя торгових воєн – одна з ключових посад).

Ще одним членом директорів виявився Максим Гольдман, який представляє “Ренову” Вексельберга. Згодом Вексельберг виявився одним із жертводавців кампанії Трампа. ФБР розслідувало численні підозрілі зв’язки Вексельберга з Трампом: наприклад, виявилося, що адвокат Трампа Майкл Коен отримував сотні тисяч доларів від фірм Вексельберга за “консультаційні послуги”.

Очолила ж раду директорів інша пов’язана з Вексельбергом людина – директор Renova Management AG Йозеф Акерманн. Він цікавий не тільки як людина Вексельберга, а й як колишній директор Deutsche Bank. Під час перебування Акерманна на посаді виконавчого директора з 2002 до 2012 року Deutsche Bank здійснив цілу низку фінансових порушень, найбільшим з яких стало відмивання $10 млрд російських грошей через офіси в Нью-Йорку, Москві та на Кіпрі. За ці порушення банк було оштрафовано у 2017 році більш ніж на $670 млн. А одним із великих клієнтів банку виявився… Дональд Трамп: його фінансові декларації за 2016 рік засвідчили, що в нього були кредити в Deutsche Bank на загальну суму $364 млн, термін погашення яких наступав у 2024 році.

Чекістів колишніх не буває

Подальші призначення Стржалковського показали, що він зберігає зв’язки як із Путіним, так і з іншим товаришем по службі по Ленінградському КДБ – Миколою Патрушевим. У 2015 році Стржалковський увійшов до складу наглядової ради Россельхозбанка. Джерела “Коммерсанта” пояснювали це його знайомством із Патрушевим-старшим, чий син Дмитро був головою правління банку. Також із документів кандидата на посаду наглядової ради стало відомо, що він обіймав посаду спецпредставника “Росатома” з розвитку ядерних технологій у країнах Африки.

У 2019 році PASMI звертало увагу, що діти Патрушева і Стржалковського володіють сусідніми котеджами в Геленджику. Сусідкою Патрушевих і власницею триповерхового котеджу площею 449 кв. м із кадастровою ціною понад 20 млн рублів стала молодшокласниця Ванда Володимирівна Стржалковська, якій на той момент було 9 років.

Фото PASMI

У 2016-2019 роках Стржалковський очолював всеросійське фізкультурно-спортивне товариство (ВФСТ) “Динамо”. З моменту заснування Феліксом Дзержинським у 1923 році “Динамо” залишається клубом радянських, а потім і російських силових структур. На його змаганнях виступають команди співробітників ФСО, ФСБ, СЗР і МВС, а регіональні товариства “Динамо” очолюють керівники УФСБ або ГУ МВС. До опікунської ради товариства “Динамо” входить і Микола Патрушев.

Син-шпигун із нацистським ухилом

Син Стржалковського і важливий власник його активів Євген Стржалковський – теж професійний розвідник. Він народився 1980 року, 2001-го закінчив Академію Служби зовнішньої розвідки (в/ч 21247), отримав військове посвідчення № 007203 і почав роботу під прикриттям Зовнішекономбанку (що типово для співробітників СЗР).

Як видно з бази авіаперельотів, 2007 року з ним за одним бронюванням летіли одразу кілька інших співробітників СЗР – Святослав Кобяков, який працював спочатку під прикриттям РІА “Новости”, а потім торговельного представництва Міністерства економіки РФ в Аргентині, та Євген Соколов (в/ч 33949), який також працював під прикриттям ВЕБ, а потім у підконтрольній СЗР/ФСБ компанії “Абрелла індастріал”.

Стржалковский-младший

У вільний від шпигунства час Стржалковський-молодший захоплювався історичними реконструкціями, причому робив це у вельми перекрученій формі: він очолював “алко-нацистську-фанатсько-хулігансько-ролеву команду” “Моргіль”. Термін “нацистський” не є перебільшенням: ідеологія групи була виражена в “теорії голімства” і мала на увазі поділ на повноцінних, або “нормальних”, людей і “голімців”, до яких належали, наприклад, толкієністи, і щодо яких заохочувалося застосування насильства.

Популярний блогер із середовища реконструкторів Клим Жуков описує своє знайомство зі Стржалковським так: “…Почалося все на недороблених маневрах античних римлян на Карельському перешийку, куди ми зібралися лупити римлян і долучилися до них рольовиків… Женя очолював “Моргіль”, який знали якщо не всі, то дуже-дуже багато хто: цей бадьорий клуб промишляв тим, що їздив на рольовухи і бив людей”.

Евгений Стржалковский в доспехах

Тренування “Моргіля” були схожі на заняття воєнізованих формувань, де члени команди навчалися фехтуванню і поєднували його з прийомами рукопашного бою з використанням підручних засобів. Ймовірно, саме завдяки зв’язкам Стржалковського-старшого друзі його сина могли безкарно використовувати ці навички як на фестивальних боях, так і поза ними.

Найвідомішим кримінальним епізодом за участю “Моргіля” стало побиття учасників рольового фестивалю “Блинком-3”, яке сталося в грудні 2002 року в школі Василеостровського району Петербурга. Члени “Моргіля” побили двох учасників, а в одного кілька разів вистрілили впритул із пневматичної рушниці, так що кулі застрягли в його черепі. За словами потерпілих, члени “Моргіля” погрожували їм убивством у разі звернення до міліції. Навіть після подачі заяви МВС відмовилося порушувати кримінальну справу, яку було порушено тільки після звернення працівників Міського центру профілактики бездоглядності та наркозалежності неповнолітніх до прокуратури.

Алкогольна імперія в Європі

“Золотий парашут” Стржалковського-старшого і десятки мільйонів доларів, зароблених під час роботи в “Норнікелі”, згодом перетворилися на цілий алкогольний холдинг у Європі, записаний на сина. Євген Стржалковський став громадянином Монако і основним власником зарубіжних активів сім’ї. Ключовою ланкою в цій системі стала анонімна монакська компанія Thesauro Praetor SAM, назва якої перекладається з латинської як “скарбник”. Президентом і мажоритарним бенефіціаром цієї компанії є Стржалковський-молодший: це підтверджують документи про реєстрацію французької компанії Maison Eugene Rene і британської фірми The Leeward Rum Company Limited. Через Thesauro Praetor SAM Стржалковський володіє цілою низкою компаній в Австрії, Великобританії, Італії та Франції.

У Великій Британії Стржалковському належить Maison Eugène René UK Ltd, через яку він володів двома іншими британськими фірмами, ліквідованими 2024 року: Northern Seas Trading Ltd, зареєстрованою в Глазго, і Sandbank Distillery Ltd. Остання мала намір відродити віскікурню в Холі-Лох в Аргайлі, Шотландія, і навіть зареєструвала бренд Lamont, але була розпущена 2024 року, так і не випустивши жодної пляшки.

Назва віскі відсилає ще до одного британського володіння Стржалковського-молодшого. У 2017 році він придбав 12-кімнатний особняк Knockdow на півострові Коваль у Шотландії, що належав клану Ламонт. Вартість покупки склала £4 млн, до неї увійшли декоративні сади, що оточують замок, і 250 акрів лісових масивів. Як вказували британські журналісти, нерухомість знаходиться неподалік від маловідомої, але стратегічно важливої для британського й американського флотів в Атлантичному та Північному Льодовитому океанах заправної станції Лох-Стривен.

Діловим партнером Євгена в алкогольному бізнесі донедавна був один із найперспективніших винних експертів Великобританії Ліам Стівенсон. Ліам – наймолодший експерт, який склав іспит на ступінь Master of Wine, якою володіють лише 425 осіб у світі. У 2024 році він став володарем відразу двох бізнес-премій: O2 Entrepreneur of the Year Award і IWC Regional Merchant of the Year. Серед бізнесів Ліама – компанія Global Wine Solutions, один з провідних світових постачальників елітного алкоголю для супер’яхт.

До грудня 2024 року чверть капіталу фірми належала Євгену Дроздову – номіналу Стржалковського, а власницею ще 6% і також директоркою фірми була Каролін Анн Мадлен Алдрін – уповноважена представниця Стржалковського в монакській фірмі. У жовтні 2024 року ці частки повернулися до Стівенсона, а Алдрін залишила свою посаду. Також Стржалковський і Стівенсон спільно володіли брендом Half Moon Bay Rum, під яким у Каліфорнії вироблялися преміальні джини і горілка. У пості в Instagram від 14 лютого 2025 року Ліам згадував, що, окрім іноземних бізнесів, консультував проєкти якогось виноградника і неназваного ритейлу в самій Росії, але був змушений припинити співпрацю (після звернення The Insider він видалив пост).

І якщо у Великій Британії сім’ї колишнього чекіста довелося позбуватися придбаної власності, у континентальній Європі їхній бізнес процвітає. Помітним алкогольним активом Стржалковського є французька компанія Maison Eugene Rene France: він володіє нею через ту ж монакську фірму Thesauro Praetor. Ця компанія випускає вермути під брендом Monte Carlo. Сама фірма зареєстрована в Бургундії, а її виробництво розташоване в Монако, де італійське вино з П’ємонту з’єднується з “дистилятами ароматичних рослин з міста Грасс, світової столиці парфумерії”.

Ще одна французька компанія Стржалковського, Gundibald Vignobles SCEA, також зареєстрована в Бургундії, регіоні з найдорожчими виноградниками Франції. Співвласниками Gundibald Vignobles є батько і син Буало, яким належить одна зі знаменитих бургундських виноробень Domaine Henri Boillot.

Але найдорожчий зарубіжний актив Євгена знаходиться в Італії, в П’ємонті. Через мальтійську Winocracy Holdings Ltd він володіє виноробнею La Scarpa. Це історична виноробня, заснована 1854 року, яка впродовж півтора століття виробляла вина з розташованого поруч виноградника в 25 га. Після купівлі нові власники інвестували і в саму виноробню, і в нові виноградники, які були придбані 2018 року.

Їхня загальна площа в 5 га порівняно невелика, але зате їхня репутація відома сомельє всього світу. Це окремі ділянки в одних із найпрестижніших крю (класифікованих виноградників, що вирізняються високою якістю вироблюваних вин) Бароло і Барбареско: Ронкальє, Монвілеро і Канова (Roncaglie, Monvigliero, Canova). За середньої вартості гектара виноградника “звичайного” Бароло в €73 тисячі ціна гектара окремих крю може сягати €3 млн. Згідно з фінансовою звітністю, активи La Scarpa на кінець 2022 року оцінювали в €20,52 млн.

У коктейлі з елітних вин, вермуту і джину не вистачає тільки пива. І пивоварня у Стржалковського теж є. До 2017 року монакська фірма володіла 100% у капіталі чеської крафтової пивоварні Svabin. Хоча представники пивоварні у відповідь на запит The Insider відкинули продовження зв’язку з Thesauro Praetor, є підстави вважати, що наступні угоди були лише покликані приховати реального бенефіціара. Зараз пивоварнею володіє громадянин Румунії Іван Марчіуч, який народився 6 квітня 1975 року. Судячи зі статутних документів пов’язаної компанії Taiseiko Operations s.r.o., ще нещодавно Іван носив прізвище Марчук, мав російське громадянство і прописку на Нахімовському проспекті в Москві.

Як і Стржалковський, Марчук пристрасно захоплюється військово-історичною реконструкцією. З 1998 до 2011 року Іван керував військово-історичними клубами “Шлях Меча” та “Івакірі” і є одним зі співзасновників “Сенгоку”, асоціації реконструкторів японської культури. Десятки друзів Марчука в соцмережі “Вконтакте” безпосередньо пов’язані зі Стржалковським.

Наприклад, Ксенія Ойя є адміністратором пов’язаної з Євгеном Стржалковським Міжнародної асоціації історичних середньовічних боїв (HMBIA). А Віталій Гризлов був капітаном команди Bear Paw, яка виступала на груповому турнірі Buhurt Prime у Монако, і отримував нагороди з рук Стржалковського. У 2020 році асоціація “Сенгоку Дзідзай”, членом якої є Марчук, отримала диплом від організації “Доблесть століть”, віцепрезидентом якої є все той же Євген Стржалковський.

Крім Івана Марчука, до 2022 року в менеджмент Svabin входив ще один реконструктор із російським паспортом – Іван Боровиков, а також його мати Наталя. Сам Євген Стржалковський, зареєстрований в Instagram під ніком duguay__trouin, залишається підписником чеської пивоварні.

Бари та ресторани Стржалковських

Через ту ж Thesauro Praetor Євген Стржалковський володіє пабом і спікізі-баром Trinity Irish Bar неподалік від Карлсплатц.

На матір Євгена і першу дружину Володимира Стржалковського, Наталію Іванівну Стржалковську, оформлені активи в Росії. До травня 2018 року Наталія володіла часткою в петербурзькому яхт-клубі: їй належало 30% у ТОВ “Русский яхтинг”. Участь Стржалковської припала на той час, коли двоє інших співвласників яхт-клубу – віцепрезидент Всеросійської федерації вітрильного спорту Володимир Логінов і засновник мережі ресторанів “ХХХХ” Дмитро Соколов – скаржилися в різні інстанції на спробу рейдерського захоплення свого бізнесу.

Нині Наталія Стржалковська є рестораторкою, якій належать заклади в одних із найбільш люксових локацій Москви. Через компанію “Фітц” вона володіє пивним рестораном The Michael Collins на Кольоровому бульварі, пабами Sean O’Neill на Кузнецькому Мосту і “Дублінець” на Микільській, барами De Torino на М’ясницькій і Tomi Negroni на Малій Бронній, а також бістро Fiorentini на вулиці Льва Толстого.

Дивні готелі Стржалковських

Але найважливішою фігурою в структурі зарубіжної власності сім’ї Стржалковських є друга дружина – Ірина Володимирівна Стржалковська, у дівоцтві Кочергіна. У 2003 році вона працювала у ФГУП “Мережа президент-готелів і здравниць Русі”, яке пізніше було перетворено у ФГУП “Президент-Сервіс” управління справами президента РФ.

Її нинішнє життя також пов’язане з готелями, але в принципово іншій якості. Вона є власницею готельної групи V-hotels Group, імовірно названої за першою літерою імені Володимира. Материнська компанія V-Hotels Group Limited, якою володіє і управляє сама Ірина, зареєстрована на Кіпрі, а люксові готелі розташовані в Італії та Греції. Ірина також є громадянкою Кіпру і власницею “золотого паспорта” Чорногорії.

В Італії Ірина володіє трьома розкішними СПА-готелями в курортній зоні Абано Терме, за 10 км від Падуї: Premiere Abano, President Terme і Terme Antoniano. П’ятизірковий Premiere Abano налічує 112 номерів, будівлю було повністю відреставровано 2021 року, щоб “створювати нове враження про розкіш”. За десять хвилин від нього розташований ще один п’ятизірковий готель, President Terme, зі спа-зонами, басейном і двома ресторанами. Скромніший чотиризірковий Terme Antoniano може похвалитися тільки 165 номерами і термальним парком з п’ятьма басейнами.

З 2016 року через уже згадані компанії Terme Antoniano S.P.A. і President S.R.L. Ірині належить неназвана частка розміром до 50% у капіталі італійської фірми Abano In Benessere. Ця компанія володіє трьома СПА-готелями у тому ж курортному містечку Абано Терме: Hotel Quisisana Terme, Hotel Terme Salus і Hotel Atlantic Terme.

Публічно V Hotels називають себе міжнародною компанією, акціонерами якої є росіяни, греки, болгари, кіпріоти, швейцарці та італійці. Але на практиці власником готелів групи є Ірина Стржалковська. Наприклад, у Premiere Abano S.R.L. Стржалковській безпосередньо належить 89%, а ще 11% вона володіє через кіпрську компанію Namtok Limited. У President S.R.L. Ірина володіє 23% безпосередньо, а решта 77% належать їй ще через одну кіпрську фірму, Vocis Investments Limited.

У Греції мережі V-Hotels належать два готелі на острові Корфу. Ними володіє кіпрська компанія Bolentaco Limited, єдиним акціонером якої є Ірина. Panorama Sidari розташований за десять хвилин пішої ходьби від узбережжя Іонічного моря. Готельний комплекс має три зірки і налічує 180 номерів у 12 будівлях. Almyros Beach Resort & Spa має вже звичні п’ять зірок, розкішний рівень і розташування на першій лінії, і в ньому також 12 будівель зі 180 номерами. Оцінити вартість цих активів складно, але йдеться про десятки мільйонів євро. Ірина є директором чотирьох кіпрських компаній.

Заплутана структура власності покликана приховати підозрілі фінансові операції між фірмами Стржалковської. Лише за знайденою The Insider фінансовою звітністю можна стверджувати, що деякі з цих компаній отримали безпосередньо від Ірини та від пов’язаних із нею фірм позики на понад 66 млн євро. У 2020 році V-Hotels Group Litd отримала позики на 22,670 млн євро від своїх акціонерів і ще на 8,192 млн євро від Amberg Enterprises Ltd, Nessan Associates Ltd і Vocis Investments Ltd. Крім самої Ірини, великим донором її компаній виступає фірма Bolerstone Trading Limited з Британських Віргінських Островів. У своїй звітності за 2020 рік ця фірма відобразила інформацію про позики на $54 млн, видані такому собі Roman Buzinski і трьом фірмам Стржалковської.

Здається дивним, але п’ять розкішних готелів і компанії, що ними керують, демонструють вкрай скромні фінансові результати, отримуючи або збитки, або невеликий прибуток у сотні тисяч євро. При цьому основні фінансові операції керуючих фірм пов’язані з отриманням і поверненням позик. Рахунки кіпрських компаній відкриті в Bank of Cyprus – тому самому банку, до складу ради директорів якого не так давно входив Стржалковський. Ці схеми не можуть не викликати підозр у тому, що істинний сенс існування цих готелів – відмивання та легалізація грошей.

Чекісти у дворянстві

Свого часу, вітаючи співробітників ФСБ із Днем чекіста, Микола Патрушев назвав їх новим дворянством. Твердження сміливе, але для його колег Володимира і Євгена Стржалковських і справді не склало великих труднощів увійти в кола справжньої європейської аристократії.

Євген використав для цього спортивну асоціацію історичних середньовічних боїв HMBIA. Вона займається організацією та просуванням історичних середньовічних боїв – повноконтактного виду спорту, в якому учасники б’ються в автентичних середньовічних обладунках, використовуючи незаточену сталеву зброю. Цей вид спорту поєднує спортивні змагання з історичною реконструкцією, прагнучи відтворити історичну точність у спорядженні та стилях бою. Монакське представництво HMBSA відіграє в ньому важливу роль, організовуючи міжнародний турнір Buhurt Prime, який називають “Лігою чемпіонів” середньовічного бою.

Російська присутність у міжнародній організації помітна навіть за керівним складом HMBIA: віце-президентом організації є Євген Галушин, за PR відповідає Ірина Камаєва, а адміністративними питаннями опікується Ксенія Ойя. Колишній тренер Євгена Стржалковського Сергій М’ясищев, вихованці якого відомі неспортивними манерами бою і порушеннями правил, став головою комітету маршалів і контролює дотримання бійцями регламентів.

Сам Стржалковський задовольняється скромною роллю голови монакської організації. Її почесним представником є Євген Дроздов, керівник відділу інвестицій скарбнички Стржалковського Thesauro Praetor. Контроль над обома організаціями є лише проміжною метою: HMBIA має намір до 2026 року увійти до Федерації неолімпійських видів спорту (GAISF).

Ймовірно, участь в історичному виді спорту допомогла Стржалковському зблизитися з Альбером II, князем і главою держави Монако, який особисто вручав призи переможцям турнірів. Серед тих, хто приймав нагороду, був, наприклад, заступник начальника спеціалізованого відділу Управління ФССП Росії в Нижегородській області Олександр Нікітін, який виступав за нижегородський клуб “Берн”.

Князь Монако Альбер II (крайній праворуч) і Євген Стржалковський (у центрі) на турнірі Buhurt Prime 2019 року

Можливо, знайомство зі спортивно-історичного клубу вплинуло на легкість, з якою Стржалковському видали паспорт Монако, а його виробництво вермутів отримало право на торгову марку алкоголю. Бренд Monte Carlo активно захищається державою і перебуває під управлінням спеціально створеної публічної компанії Monaco Brands.

Любов Стржалковського-молодшого до костюмів і обладунків виражається не тільки у фехтуванні, а й у кінематографі. Євген є одним із продюсерів російського фентезійного серіалу “Етерна”. Це екранізація книги “Відблиски Етерни” письменниці Віри Камші, яка має вийти в липні 2025 року. Зйомки “Етерни” зібрали зірковий акторський склад, до якого входять Антон Рогачов (“Небесна команда”, “Ненормальна”, “Кінець світу”), Віктор Вержбицький (“12”, “Нічна варта”, “Турецький гамбіт”), Віктор Добронравов (“Солдатик”, “Євгеній Онєгін”, “Чемпіон світу”) та багато інших. Одним із продюсерів фільму є Михаїл Китаєв, партнер Артема Габрелянова, сина пропагандиста Арама Габрелянова. Китаєв і Габрелянов-молодший є співзасновниками студії Bubble, яка випустила серію фільмів про майора Грому, що глорифікує образ радянських правоохоронців, – одним словом, відповідні партнери для сина чекіста.

Володимир Стржалковський отримує орден Святої Анни першого ступеня

Справедливості заради, Стржалковські справді мають дворянське коріння, хоча й не російське. Їхній рід належав до польської шляхти і згадувався у списку родів “Височайше затвердженого Гербовника” Царства Польського. Володимир навіть спонсорував випуск книги “Стржалковські герба Пулкозиц. Десять століть лицарського роду”, яку для нього написав професор Московського державного обласного університету Олег Наумов.

Але пристрасть Володимира до аристократичних титулів виходить за рамки гордості за предків: подібно до Патрушева, він бачить і себе в лавах аристократії. У вересні 2005 року недавній співробітник КДБ отримав “спадкове дворянство” від Марії Володимирівни Романової з роду Гогенцоллерн-Романових. А в травні 2009 року був зведений в гідність кавалера Ордена Святої Анни першого ступеня. Орден колишньому чекісту вручив Олександр Закатов – особистий секретар імператорської сім’ї і директор канцелярії глави Російського імператорського дому.

Повз санкції

Ані сам Стржалковський, ані члени його сім’ї не тільки не потрапили під санкції, а й уникли обмежень, що діють для звичайних росіян. Колишня співробітниця ФГУП Управління справами президента Наталія стала громадянкою Кіпру і продовжує володіти готелями в Італії та Греції. Сврщик Євген став підданим Монако і зберіг свої алкогольні активи в Австрії, Італії, Монако, Франції та Чехії.

Єдиним винятком у санкційному режимі стали санкції України щодо Володимира Стржалковського, але вони не заважають йому жити в Європі розкішним життям. Наприклад, він без будь-яких ускладнень продав свою супер’яхту Ragnar. Свого часу на 68-метровому судні, здатному проходити крізь льоди, створили затишний інтер’єр у стилі британського пабу, розмістили обладнання для водних видів спорту, квадроцикл-амфібію, обладнання для хелі-скі та гігантську гірку. У липні 2023 року Стржалковський продав яхту мільярдеру Рою Е. Керроллу за орієнтовною ціною в 69,5 млн євро. Керролл назвав її Q і планував використовувати як допоміжне судно для своєї основної супер’яхти.

Яхта Ragnar Фото: Asia Pacific Boating

Європейські активи Стржалковських – це не тільки питання підозр у відмиванні грошей, а й питання безпеки. The Insider неодноразово писав про те, як російські спецслужби використовують для своїх цілей комерційні структури за кордоном. Агент ГРУ Булат Янборисов в інтересах російської розвідки створив спортивне ралі (після публікації The Insider він потрапив під санкції). Грушник Віктор Лабін, оселившись у Брюсселі, використовував свої компанії, щоб здійснювати поставки для Міноборони (і також потрапив у санкційні списки після виходу розслідування про нього).

Зайве пояснювати, як російським спецслужбам можуть стати в пригоді діюча мережа європейських готелів, зв’язки в колах європейської аристократії, готова інфраструктура для відмивання грошей і досвідчений організатор ескортного бізнесу. Але незважаючи на всілякі “червоні прапори”, сім’я російських шпигунів почувається в Європі максимально комфортно.

Автор: Сергій Панов

Джерело: The Insider

Tweet