/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2Fd14e17893fc3366752eca9e3e108f2e9.jpg)
Віддати все за нічого: що таке "угода між Україною та США" і чому вона ніяк не зупинить війну
Угода за моделлю США дає Україні порожнечу, а американцям — абсолютний карт-бланш на нашу країну, запевняє економіст Роман Комиза. І переконливо показує, як у цей так званий "договір" можна запхати все що завгодно, не тільки рідкоземельні метали, — і отримати у своє повне користування
Отже, "УГОДА між Україною та США". Що це?
Фокус у тому, що рідкоземельні метали, як і інші ресурси, портова інфраструктура, фонди, ліцензії тощо, — все це лише дрібні деталі, за якими, однак, зовсім не криється те чи той, кого всі там так очікують знайти, а, скоріше, навпаки, це димова завіса, за якою порожнеча, необхідна для відвернення уваги спостерігача від головного. Вибудовується гігантський простір для гри, що простягається між двома крайніми точками її ймовірного результату, тобто "майбутнього", якщо по-простому. У діапазоні від умовного (A) з фабулою "ми старалися, але вони самі винні" [і тому ми не відповідаємо за відмову від зобов'язань] до умовного (Z) з фабулою "ось заради чого ми в це вплуталися" [і тому ми не відповідаємо за будь-які витрати і наслідки]. І все це на кшталт страховки, розумієте?..
Ці дві крайні точки — прапорці для внутрішньої аудиторії, які вони вивішуватимуть перед фейсом кожного американського юзера в міру наближення до майбутнього в його варіації A або Z, відповідно. Усе інше — це розмінні карти — великі й маленькі. Так, ті самі "карти", про які, нібито мимохідь (але ми, однак, це помітили!) йшлося в Овальному кабінеті під час відомої дискусії, що несподівано підсвітила решті світу, наскільки глибока геополітична кроляча нора, вирита чинною, так само як і всіма попередніми адміністраціями США. І серед таких карт: Близький Схід, Арктика, "Північний потік", Панамський канал, Тайвань, а може, і ще щось нове або добре забуте старе... загалом, як карта ляже.
А ось саму гучну "угоду" — а це саме угода!.. незалежно від кола її реальних сторін — слід розглядати винятково з позиції ВОЛІ, а не з позиції тієї димової завіси, яку старанно, хоча й не дуже вміло, намагаються напустити навколо неї. Тобто навіть не в тому розумінні, хто суб'єкт або хто за угодою стоїть, а в тому, на що саме вона спрямована. Далі буде трохи теорії.
У доктринах, що набули розвитку в цивілістиці, угоду визначають як спосіб досягнення правових наслідків за допомогою вираження волі назовні й в межах, дозволених існуючим правопорядком.
Якщо простими словами, то угоди — це дії, спрямовані на встановлення, зміну і припинення прав та обов'язків (наприклад, цивільних правовідносин). У будь-якому разі, угода — це волевиявлення... вольовий акт.
Далі. Угоди бувають односторонніми та дво- або багатосторонніми (договори).
Одностороння угода — це угода, для вчинення якої необхідне і достатнє (!) вираження волі однієї сторони. Така угода породжує права та обов'язки, як правило, тільки для особи, яка його вчинила. Класичними прикладами односторонніх угод можуть слугувати довіреність і заповіт.
Дво- або багатостороння угода — це угода, для вчинення якої необхідне вираження узгодженої волі двох і більше сторін, що є договором.
Волевиявлення сторін у такій угоді (тобто в договорі) має бути спрямоване на єдиний правовий результат, тобто бути зустрічним і збіжним. Наприклад, угода у вигляді договору купівлі-продажу майна може мати місце, якщо одна сторона хоче купити річ, а інша — її продати. Збіжний характер волевиявлень означає їхню взаємну узгодженість, зумовлену взаємно задовольнюваними інтересами сторін, де:
- воля продавця = передати річ + отримати гроші,
- воля покупця = передати гроші + отримати річ.
При цьому, договори також поділяються на односторонні та двосторонні (взаємні), однак цей поділ слід відрізняти від однойменного поділу угод!!!
Односторонній договір — це конструкція, у якій одна сторона має тільки права, а інша — тільки обов'язки. Приклад одностороннього договору — договір позики; зобов'язаною стороною тут є тільки позичальник; позикодавець має право вимагати від позичальника повернення позиченої суми, але жодного обов'язку на ньому не лежить.
Двосторонній договір — це конструкція, у якій у кожної сторони є і права, і обов'язки. Приклад двостороннього договору — договір купівлі-продажу майна; продавець зобов'язаний передати річ і має право вимагати гроші; покупець має право вимагати річ і зобов'язаний передати гроші.
Таким чином:
- Усякий договір — це угода, але не всяка угода — це договір.
- Усякий договір — це двостороння угода, але не всякий договір — це двосторонній договір (двостороннє зобов'язання).
Однак, повернемося до нашої "угоди століття". Що це? Але тепер підійдемо до цього питання не з позиції розшифровки тексту, підписаного чиєюсь тремтячою рукою (сподіваюся, до цього не дійде), а з позиції ВОЛЬОВОГО АКТУ, який стоїть вище за будь-які літери, цифри та інші символи, накреслені на папері або навіть висічені в камені. Бо ПОРОК ВОЛІ перетворює всі ці символи саме на те, чим вони і є — на карлючки, на кшталт вульгарних написів на паркані.
Важливо Угода щодо корисних копалин: Україна вимагатиме від США більше грошей, — BloombergТеза 1
Чи є "угода століття" двостороннім договором? Ні, не є, тому що її зміст не дає відповіді на запитання, що отримує Україна у вигляді зустрічного задоволення і що вона має право вимагати замість поставлених їй обов'язків. Нагадаю, що "воля України" спрямована на те, щоб вимагати "продукти безпеки". Інакше для неї все це втрачає сенс. А у форматі цієї угоди цих продуктів немає, про що неодноразово і відкрито заявлялося. До речі, та сама ситуація — і з питанням про зустрічне задоволення Європи, яка, за логікою ініціаторів угоди, повинна буде щось там робити для відновлення України, але абсолютно незрозуміло, навіщо це потрібно Європі та що Європа отримує натомість (не взагалі, а відносно, тобто від американської сторони, і при цьому сама не будучи стороною в угоді!).
Таким чином, це не двосторонній договір.
Теза 2
Чи є "угода століття" одностороннім договором? Ні, не є, тому що таке має бути реально погоджено, а не зроблено під примусом або на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу важких обставин. "Не підпишете угоду — відключимо розвіддані й зупинимо постачання озброєнь". І це на адресу країни, що воює, для якої припинення військової допомоги — питання буквально життя і смерті! Тут усе просто.
Таким чином, це і не односторонній договір.
Теза 3
Але тоді, можливо, "угода століття" — це одностороння угода, для якої достатньо волі однієї сторони? І знову ні, тому що для цього вона (тобто воля цієї однієї сторони) має бути звернена до того, чим вона володіє до укладення угоди. Наприклад, до Аляски, ресурси якої дозволялося б комусь юзати в ім'я миру в усьому світі... і щоб не було війни в Європі. Ось тоді ОК. Але ж у нашому випадку все зовсім інакше.
Таким чином, це і не одностороння угода. Навіть якщо і чимось схоже.
Усе виглядає так, що на перший погляд хоч і нагадує односторонню угоду, але насправді є гібридом між дорученням і заповітом, тільки грубо вивернутими навиворіт.
Уявіть, що право розпоряджатися всім вашим майном переходить за безвідкличним дорученням (!) до вашого представника, який (тобто не ви, а він!) виписує це доручення сам на себе, наділяючи себе можливістю всеохоплюючого й нічим не обмеженого контролю, аж до повного розпродажу всього, що ви мали й матимете у власності, доки ви живі!
А тепер уявіть, що на додачу до такої "безвідкличної довіреності" є ще й ваш заповіт, за яким усе ваше майно успадковує та сама сторона, що отримала право розпоряджатися ним за вашого життя за вищезгаданим дорученням. І фішка в тому, що заповіт робите також не ви, як заповідач, а це робить ваш майбутній спадкоємець, визначаючи сам, без вашої волі те, що він успадкує після вашої смерті... тобто все те, що не встигне освоїти, поки ви живі.
Отже, маємо два в одному флаконі: "довіренощанство" або "заповідальність" (як вам більше подобається) — нове слово у світовій юриспруденції. І ось це гібридне диво — ось це і є наша "угода століття".
Тому, не важливо, яку номенклатуру рідкоземельних металів під цю угоду визначать або за якою адресою в штатах Делавер або Нью-Йорк буде обрана її юрисдикція. Якщо це диво буде підписано (щоб усі увірували в дійсність "угоди століття"), то потім туди можна буде запхати все що завгодно: вона перетвориться на тотальний і нескінченний карт-бланш... "за умови повного неопору сторін".
А головне, глобальну війну, як і війну за незалежність (хоч України, хоч Європи), так і війну взагалі, це не зупинить.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо Оборудка двох безумців. Як Трамп через угоду про копалини може здати Україну Путіну
