С Трампом любой ценой? Чем готова поступиться Европа, чтобы США не вышли из НАТО

Минулої ночі президент Дональд Трамп перетнув ще одну червону лінію у міжнародних відносинах.

В урочистій обстановці та у прямому ефірі він підписав указ, за яким Сполучені Штати Америки розпочали масштабну торгову війну практично з усіма іншими державами світу, включаючи держави, що є найближчими союзниками США – від Ізраїлю (отримає мито у 17%) до Тайваню (32%), від Японії (24%) до ЄС (20%).

По суті, Сполучені Штати вийшли з упорядкованої структури світової торгівлі, одночасно зламавши її правила.

Ця історія примітна тим, що економічні аналітики в один голос попереджали: така масштабна торгова війна вдарить також по США – але й це не зупинило Трампа від втілення його мрії.

Антисистемні дії нової влади США цим кроком напевно не завершаться.

Трамп та його уряд мають намір "коригувати" також інші елементи світового порядку.

У тому числі безпекові, про що Трамп неодноразово заявляв.

І навіть вихід США з НАТО стає дедалі реальнішим.

У четвер у Брюсселі розпочнеться зустріч міністрів держав-членів НАТО, на якій вони сподіваються почути пояснення американського колеги Марко Рубіо про наміри США, у тому числі щодо Альянсу.

Причому публічно у НАТО усі говорять, що "впевнені" у прихильності Трампа до організації – попри брак його заяв, які б цю прихильність підтверджували.

Та у приватних розмовах оптимізму меншає, а дії лідерів Альянсу схожі на спроби запобігти найгіршому.

А генсек НАТО наголошує, що у разі втрати США замінити їхні потужності буде неможливо, і це треба усвідомлювати.

"Європейська правда" пояснює, які сценарії можливі та як керівництво НАТО намагається запобігти найгіршим з них.

І хоча намір зберегти США в Альянсі є дійсно твердим, зусилля союзників мають свою межу.

У тому числі – якщо Вашингтон засвідчить готовність не тільки до торгової, а й до гарячої війни.

А це також стає дедалі реальнішим.

Стадія заперечення.

"США твердо прихильні до НАТО і до зобов’язань за статтею 5, – переконував "Євро.

Правду" в середу посадовець Альянсу.

– Послухайте, як чітко про це говорив кандидат Трампа на посла при НАТО, чию кандидатуру щойно схвалив Конгрес США".

Ми спілкувалися напередодні міністерської зустрічі НАТО, що починається у штаб-квартирі організації.

Головна тема зустрічі – підготовка до саміту НАТО, що відбудеться у Гаазі наприкінці червня.

А ще на цю зустріч до Брюсселя – уперше за 2,5 місяця від призначення – прибуде держсекретар Марко Рубіо.

Це робить міністерське засідання особливим, адже колеги чекають від Рубіо конкретики з усіх питань.

Щодо обрисів співпраці з НАТО у тому числі.

Про те, що Америка Трампа прагне змінити свою роль в Альянсі, кажуть експерти, пишуть медіа, повідомляють численні джерела, це обговорюють між собою європейські союзники, а деякі столиці будують на цьому стратегію дій.

Однак посадовці Альянсу, аж до найвищого керівництва, категорично відкидають можливість того, що співпраця США з ним хоч якось зміниться.

Минулого тижня під час візиту до Польщі генсек Марк Рютте присвятив цьому окрему увагу і наполегливо попросив усіх навіть не згадувати про можливість того, що США відійдуть від зобов’язань перед НАТО.

Мовляв, Трамп особисто дав обіцянку, що Штати залишаться з Альянсом – і цього достатньо.

"Макрон їздив до Овального кабінету, Стармер з’їздив до Овального кабінету, я також здійснив скромний візит туди.

І на всіх цих зустрічах США чітко відповіли, що вони лишаються на боці НАТО та статті 5, – розповів Рютте під час виступу у Варшавській школі економіки 26 березня, а також переказав деталі особистого спілкування з Трампом.

– Президент наголосив: так, Марку, я вірний НАТО, я вірний статті 5.

Можна хвилюватися про багато речей, але давайте припинимо хвилюватися про це".

Утім, ці запевнення генсека (і неважливо, чи є вони щирими, чи політично вимушеними) є неповними без його пояснень про те, чому він вважає співпрацю зі США безальтернативною для решти членів НАТО.

Генсек НАТО переконаний: Альянс не здатен замістити США у разі їх втрати.

Попри те, що в Європі є дві ядерні держави, Велика Британія та Франція, вони все одно не здатні замінити американську системна ядерного стримування.

"Немає альтернативи "ядерній парасольці" США.

Якщо подивитися на кількість ядерних боєголовок, націлених на нас з Росії, а також, до речі, з Китаю, у якого до 2030 року буде 1000 боєголовок, то єдиний, хто дійсно може забезпечити ядерне стримування і хто є гарантом нашої свободи – це Сполучені Штати Америки.

Не обманюйте себе.

Немає шляху, щоби французи і британці стали заміною цього.

Це важливо, що у них є ядерна зброя, але це не альтернатива США", – жорстко пояснив Рютте у тому ж виступі у Варшаві.

Реальність, відмінна від обіцянок.

Утім, лише за два дні після того, як генеральний секретар НАТО запевнив усіх у надійності американської підтримки і готовності США ставати на захист інших членів Альянсу, ці сподівання були фактично зруйновані.

Видання The Washington Post опублікувало зміст закритої стратегії Пентагону, в якій ідеться, що США вивчають лише один варіант свого військового залучення у разі нападу ворожої держави на союзника.

І цей союзник – не НАТО, а Тайвань, який Штати планують захищати у разі військового нападу з боку Китаю.

Документ також визнає, що це означає зростання ризику нападу Росії на Європу – і не пропонує нічого з цим робити.

За майже повний тиждень, що минув відтоді, з боку Пентагону не було заперечень змісту цього документа, а генсек НАТО 2 квітня, по суті, підтвердив, що сприймає його як реальний (про це – далі у статті).

І це далеко не єдина ознака, що США втрачають інтерес до НАТО і його захисту.

Зміна стратегії та дій США у відносинах із союзниками зачепила також Україну.

Днями відбудеться засідання у форматі "Рамштайн", у якому США уперше не братимуть участі.

Це рішення цілком вкладається у стратегію американців щодо зменшення оборонної допомоги Україні.

Так само інші кроки Вашингтона натякають на зміни безпосередньо для Альянсу і для його членів.

І всі вони – навряд чи за випадковим збігом – стосуються зменшення американського залучення.

Наразі це – лише символічні кроки, але у планах ідеться і про практичні зміни.

Як-от про те, що за ініціативи США в Альянсі призупинили обговорення зміни підходу до відносин з РФ.

Важливою зміною у підході США до Альянсу стала ймовірна відмова Пентагону від командування силами НАТО в Європі – уперше з 1950-х років.

Це рішення ще не ухвалене остаточно, але може стати частиною "значної реструктуризації бойових командувань і штабів збройних сил США" – про яку американським журналістам розповідають у Пентагоні.

У разі, якщо США не матимуть старої ролі у гарантуванні безпеки в Європі, то і мати американського генерала на чолі командування об’єднаними силами НАТО зовсім не обов’язково.

Таке скорочення, якщо та коли воно відбудеться, матиме цілком реальні наслідки.

І це цілком збігається зі стратегією Пентагону з переведення військових сил у тихоокеанський регіон, про яку йшлося вище.

Неприємні сценарії.

Треба наголосити, що заспокійливі заяви Марка Рютте та інших представників Альянсу держави-союзники не сприймають як безумовний факт.

Навпаки, є дані, що ключові держави Європи вже працюють над планом поступової заміни США.

Та й у структурах Альянсу у приватних розмовах визнають, що вихід США з Європи – це сценарій, який є не просто можливим, а дуже реальним, свідчать численні джерела "Євро.

Однак ніхто не знає напевно, якими будуть обсяги скорочення американської безпекової присутності на європейському континенті, а також коли це відбудеться.

Найімовірніше, це рішення ще не ухвалено і у Вашингтоні.

А тому європейські політики разом з генсеком НАТО докладають усіх зусиль, щоб відкласти це рішення у часі і зробити його поступовим, найменш болісним.

Усі співрозмовники ЄП очікують, що ключову роль матиме саміт НАТО у Гаазі 24-25 червня.

Саме там, найімовірніше, Трамп або оголосить про свій підхід до участі США у подальшому гарантуванні європейської безпеки, або й ухвалить його – за підсумками дискусій з союзниками та виходячи з того, що зможе з них витиснути навзаєм.

Так само із самітом пов’язують зміни джерела FT.

Найбільш оптимістичний сценарій – це домовленість з Трампом про поступову передачу відповідальності європейським партнерам, скажімо, за 5-10 років.

Цього часу має вистачити, щоб європейські держави розвинули свою оборонну промисловість, чисельність армій тощо, і були здатні самотужки забезпечувати стримування від можливої російської агресії.

А роль США може лишитися, приміром, у гарантуванні так званої "ядерної парасольки", адже європейські держави за такий короткий час не зможуть розбудувати ядерні спроможності, порівнювані з американськими.

Але чи потрібний Трампу такий м’який варіант?.

У США вже зараз не приховують роздратування намірами Європи купувати менше американської зброї.

А після розбудови європейського ВПК ця залежність може стати ще меншою.

Тому неможливо відкидати і варіанти, що не відповідають європейським сподіванням.

Аж до швидкого виведення частини військ США з Європи та їхнього озброєння – з тиском на європейські уряди, щоб вони замовили заміну в американських виробників.

Зрештою, є і крайні негативні сценарії, аж до виходу США з військового командування НАТО.

Тим більше, що прецедент існує.

Наприкінці 1950-х років Франція, одна з держав-засновниць НАТО, увійшла у стратегічну суперечку з США щодо подальшого розвитку організації.

Спершу 1959 року Париж скоротив співпрацю з Альянсом, зокрема, вивів частину свого флоту з-під спільного командування НАТО.

У 1965-му Франція вийшла з військових структур Альянсу.

Формально зберігаючи статус члена НАТО, Франція на кілька десятиріч припинила бути ним де-факто.

Утім, у 1995-му Париж змінив політику і відновив військову співпрацю, а після 2009-го Франція фактично повернулася до спільного військового командування, за єдиним винятком – сили ядерного стримування лишилися суто національними.

Зараз у Парижі готові до перегляду і цього винятку.

Треба підкреслити: немає впевненості у тому, що США оберуть точно такий шлях.

Це лише один із варіантів, і союзники докладають усіх зусиль, щоб його уникнути – однак виключати його неможливо.

Але навіть за такого, крайнього сценарію НАТО зможе зберегти керованість та цілісність.

Також важливо розуміти, що внесок США до бюджету Альянсу не є аж таким значним, як це може видаватися за заявами з Білого дому: Вашингтон забезпечує лише 16% внесків до НАТО, що за потреби з легкістю перекривається іншими учасниками.

Готовність до компромісів.

Утім, бюджет структури Альянсу – це лише невелика частина загальних оборонних витрат союзників.

Зараз сумарний річний бюджет структури НАТО та усіх програм, які він фінансує, складає 4,6 млрд євро, у тому числі бюджет цивільної структури – менше пів мільярда, військовий бюджет – 2,37 млрд євро.

Натомість реальну обороноздатність визначає потужність армій союзників, і тут США безумовно попереду усіх інших членів Альянсу, можливо, навіть узятих разом.

Для зміни цього диспаритету може знадобитися 10 років, оцінюють члени Альянсу.

А ядерна парасолька США, як вже йшлося вище, не має порівнюваних альтернатив також у довшій перспективі.

Так, Європа готова радикально збільшувати витрати – генсек НАТО прогнозує рівень у понад 3% ВВП замість нинішніх 2%.

Але це потребує часу.

Європейці це усвідомлюють і готові робити ледь не будь-що, аби на певний час лишитися під захистом США.

Марк Рютте, попри заяви про впевненість у залученості США, був вимушений визнати, що Пентагон має план скорочення щодо Європи і готовності її захищати; понад те, генсек публічно заявив, що підтримує цей підхід Вашингтона.

Почути таку заяву від європейського політика, хоч і очільника Альянсу, здавалося нонсенсом лише кілька місяців тому.

Тепер це – реальність, яка стала однією з яскравих ілюстрацій того, на яку гнучкість готові європейці, або лише відповідати американським очікуванням.

Саме цим пояснюються і абсолютно лояльне ставлення європейських лідерів до Трампа, що заступає за межу.

Часом йдеться про відверте приниження з боку лідера США – і його колеги мають це терпіти.

Адже не лише Зеленський під час візиту до США 28 лютого стикнувся зі спробами Трампа образити гідність топспіврозмовника або поставити у незручну ситуацію.

Просто інші – свідомо терпіли, аби не гнівити американського правителя.

Це було і під час візитів до Білого дому прем’єра Британії Кіра Стармера та особливо президента Франції Емманюеля Макрона, за присутності якого Трамп, зокрема, відпускав знущальні коментарі у бік Канади – без реакції з боку європейського союзника.

Але найяскравішим прикладом стала розмова Трампа з Марком Рютте, коли американський президент заявив, що планує анексію Гренландії, і спробував залучити генсека НАТО у цей діалог.

"Я думаю, це (анексія) станеться.

Поруч зі мною чоловік (йшлося про Рютте.

– ЄП), який може бути дуже інструментальним у цій дискусії.

Нам це потрібно для міжнародної безпеки", – заявив тоді Дональд Трамп, і навіть цей гранично некоректний крок з боку американського президента не викликав заперечення з боку його співрозмовника.

"Що стосується Гренландії – чи вона приєднається до США, чи ні, – я би лишився поза цією дискусією, бо я не хочу втягувати сюди НАТО", – відповів тоді Рютте.

Але найпоказовіше те, що навіть цей відверто невдалий вислів не став приводом для публічних претензій до генсека НАТО з боку данської влади.

Зауваження, та й то не надто жорсткі, лунали тільки від поодиноких опозиційних данських депутатів, як-от Расмуса Ярлова.

У Копенгагені поки що готові терпіти.

Однак, по-перше, ця готовність навряд чи є безмежною.

В той час як не лише заяви, а й дії лідера США ще довго можуть лишатися категорично неприйнятними.

Складно говорити про союзництво двох держав, якщо одна з них прагне анексувати суверенну територію іншої – а цей намір адміністрації Трампа, схоже, є цілком серйозним.

А по-друге, ситуація загострилася після переходу Трампа до широкомасштабної торгової війни зі світом, у тому числі з Європою.

Навіть попри те, що митні тарифи не мають прямого зв’язку з НАТО.

Чи не найбільший ризик за цієї ситуації викликає те, що адміністрації Трампа, яка неуникно стикнеться з негативними наслідками свого рішення, доведеться терміново робити щось, щоби перемкнути увагу американських громадян та згуртувати їх навколо влади.

Навряд чи хтось може бути певним, що в якості такого інструменту Білий дім не зупиниться на доволі стандартному рецепті для супердержави – проведенні "маленької переможної війни".

Наприклад, з Іраном – чутки про це дійсно циркулюють у медіа.

Та ще й чекаючи, що європейські союзники по НАТО підтримають ці дії.

Це – лише один зі сценаріїв появи червоної лінії, яка для європейців може бути неприйнятною.

Передбачити з точністю подальший розвиток подій, а також підхід, які обере Трамп, неможливо.

Але можна з певністю говорити, що світ вже давно не перебував у такій невизначеності, як зараз.

І стосовно російсько-української війни, і стосовно долі НАТО, і стосовно ролі США у світі.

Старий світовий порядок давно вмер, і тепер нарешті це стало усім зрозуміло.

Але новий поки що і близько не побудований.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".