Вороги міцнішають, а партнери їдять круасани: чому Україна залишилася без допомоги

Про жадібного Трампа

Трамп, звісно, рагуль і барига, але робить усе правильно. Для своєї країни, звісно. А для якої ще він має робити? Звичайно, роль світового поліцейського вельми почесна і обіцяє численні вигоди. Але за все в цьому житті потрібно платити. А коли платити нічим, то й спосіб існування підбираєш відповідний. Усім подобається їздити на "мерседесі", але чомусь багато хто їздить на метро. Хто вгадає, чому — тому приз.

Отже, у чому причина моторошної скупості Трампа — президента однієї з найбагатших країн світу, а за деякими прикидками — найбагатшої? Нагадаю, до речі, у структурі економіки США до 80% займає сфера послуг. Трамп розриває давні зв'язки з Європою, лякає Гренландію, Канаду (Панама вже налякалася і стоїть на задніх лапках). Трамп висуває фінансові претензії до Південної Кореї та Японії. На перший погляд — нелогічно сваритися з найближчими партнерами. Але якщо задуматися — у США немає вибору. Від ролі світового гегемона вони відмовляються вимушено: "в отамана немає золотого запасу" (с) вести війнушки по всьому світу, карати вогнем і мечем злобливих диктаторів...

Виною всьому — економіка, базис, як вчили Адам Сміт і Карл Маркс. Вивчаємо цифри зростання та обсягів ВВП країн світу — і все стає очевидним. США вже не може одноосібно диктувати правила гри: Китай виривається вперед, і дуже скоро роль США померкне в тіні китайського гіганта. Найгірше станеться, якщо США спробують відстояти те, що вони стрімко і невблаганно втрачають — роль світового лідера.

Ось Європа, здається, вчинила мудро: визнала неминуче, змирилася з фантомними болями загубленої під час двох світових воєн величі, не рветься відвойовувати колишню роль, дедалі гірше працює, дедалі більше відпочиває, неспішно п'є каву з круасанами. Тим самим, заслуговує на відповідне ставлення, нещодавно оголошене віциком Венсом. Європейці поплакали. А чого вони очікували: не хочеш розвивати ВПК, витрачаючи левову частину бюджету на соціалку і своєю слабкістю провокуючи Росію на агресію — отримай "незадовільно" в щоденник.

США ще за інерцією погрожує всім пальчиком, але їх дедалі менше бояться, особливо в стані заклятих ворогів. Ти диви: всупереч багаторічним санкціям північнокорейці не тільки запускають ракети, а й постачають озброєннями та живою силою (досить бойовою до того ж) воюючу Росію. Мікроскопічні іранські проксі — хусити блокують морське судноплавство і мають нахабство атакувати ракетами американський авіаносець. І після серії ударів по їхніх базах продовжують пуляти ракети по страхітливому плавзасобу ВМС США. Трамп погрожує Ірану всіма можливими карами, але аятоли у відповідь заявляють, що їхні ракетні установки заряджені та виведені на бойове чергування. США смикнеться — Іран відповість.

І це ще справа не дійшла до боротьби за Тайвань...

Важливо Трамп погрожує Путіну: чи є тут шанс для України

Трамп почав своє повернення до Білого дому з принизливого підлабузництва Путіну. У відповідь отримав обіцянку припинити обстріли України, які Кремль, здається, не збирається виконувати. Трамп починає жалібно підскулювати і натякати на можливі санкції проти російської вуглеводневої сировини. Але Путін теж не має наміру лякатися. За термінологією Трампа, у друга-Вови на руках пара козирів: найпотужніший ядерний арсенал з іміджем "відморозка". А ще є нафтогазовий мільярд: приблизно стільки отримує Росія щодня від експорту вуглеводнів (мене можна поправити на кількасот мільйонів, але принципово це картини не змінює). З такими грошима жодні загрози не страшні: вистачить на довгі роки війни, на скуповування озброєнь по всьому світу, на найм наброду в армію, на підтримання стерпних умов життя електорату.

Напевно, Путіна може налякати перспектива збільшення військових поставок Україні, але Трамп, навпаки, демонструє готовність повністю припинити нам військову допомогу. А якщо і зберегти, то лише за поганим прайсом — в обмін на всю економіку України, що стікає кров'ю. А все тому, що частка США у світовому ВВП нестримно падає: глобальний Південь рулить і перспективи західної демократії загалом чітко проглядаються: американці не проти поповнити власні арсенали.

Для України все це — одна велика сумна новина. Лунають заклики зміцнювати єдність із Європою, тепер це наш головний партнер. Але справи у партнера ахові. Економіка практично зупинила зростання. Перехід з російського газу на дорогий американський б'є по конкурентоспроможності європейських товарів, і вже подейкують про відновлення постачань "Північними потоками". І, найімовірніше, відновлять, тому що виборець вимагає свого ранкового круасана і не бажає відмовлятися від соціальної допомоги циклопічних розмірів. Крім поплескувань по плечу українських воїнів, за гамбурзьким рахунком, ЄС нічого нам дати. Вони практично не розвивають власне ВПК навіть протягом трьох останніх років, коли чітко вималювалася перспектива захоплення України та продовження експансії на членів НАТО.

Україна наполегливо рветься до НАТО, яке розвалюється на очах. США припинили майже одноосібне утримання організації. А якщо раптом із неї вискочить Туреччина, яка становить до третини всієї європейської потужності НАТО, то її можна закривати. І вкрай сумнівно, що колись грізний блок впишеться за дрібні країни Балтії, які стоять першими в черзі після припинення бойових дій в Україні.

Тут можна довго співати жалісливі мантри про 2-3 тижні, про "чорних лебедів" і якісь підкилимні домовленості, але калькулятор налаштовує на песимістичний лад: США "здулися" і заповзають у свою мушлю, колись могутня Європа перетворилася на територію-музей, простір милих кав'ярень, марин і салонів краси. Там майже не залишилося бійців — європейські армії мікроскопічні.

Наші стратегічні та перспективні партнери — нечисленні країни Балтії, Польща, що стрімко розвивається й озброюється, і вже озброєна Туреччина. Тут потрібні неабиякі дипломатичні таланти, щоб зміцнювати з ними зв'язки, укладати союзи, об'єднуватися проти Росії. Але хто у нас буде це робити? У країні не відшукати тямущого зварника і токаря, не кажучи вже про дипломата. Розвалили все до чортової матері, сподіваючись на партнерів. Але партнери втомилися і збідніли — їм не до нас, а вороги міцнішають...

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Оборудка двох безумців. Як Трамп через угоду про копалини може здати Україну Путіну