Інвестиції у порятунок життя солдата: цинічна бухгалтерія війни

Зараз загибель одного бійця на фронті обходиться державному бюджету України в щонайменше 15 млн грн, що приблизно рівно $360 тисяч.

Візьмемо таку рутинну задачу, як забезпечення мобільності екіпажу БПЛА, розвідувального чи ударного, на ЛБЗ. Говоримо поки що не про так звану червону зону, де необхідна більш потужна броня і загалом потреби знаходитися екіпажу зазвичай немає, мова – про жовту і зелену зони.

Основними факторами ураження під час руху, на мій суб’єктивний розсуд, у даних зонах є:

• влучання ФПВ з осколковим чи кумулятивним зарядом;
• наїзд на вибуховий пристрій (ворожа/власна міна, встановлена ДРГ чи дистанційно тощо);
• артилерійський вогонь противника (осколкове ураження);
• стрілецька зброя (зіткнення з ДРГ або передовим піхотним загоном противника, що вклинився у нашу оборону).

Ми бачимо, що вітчизняні броньовані автомобілі, оснащені відповідними екранами проти влучання дронів з кумулятивами, типу «Козака» чи «Варти» – від більшості означених факторів ураження можуть захистити.

Давайте порівняємо їх вартість з втратами державного бюджету у разі загибелі екіпажу. Зробимо такі припущення.

Нехай екіпаж – це чотири особи, у разі вогневого ураження транспортного засобу з них гине у середньому дві особи. Втрати держбюджету становлять у такому разі 720 тисяч доларів.

Порівнюємо це з вартістю відповідних машин, беремо верхню межу, котра присутня у відритих джерелах.

• «Варта» – $400 тисяч.
• «Козак» – $200 тисяч.
• «Новатор» – $300 тисяч.

Як бачимо, інвестиція у таку техніку надзвичайно вигідна, оскільки становить у більшості випадків 30-50% від очікуваних збитків бюджету внаслідок загибелі військовослужбовців.

Слід зауважити, що за задекларованими характеристиками, Варта здатна забезпечити захист екіпажу від достатньо потужних вибухових пристроїв.

Якщо брати іноземні спеціалізовані бронемашини, котрі дають високий ступінь захисту від мін, то при їх вищій ціні, їх все одно надзвичайно вигідно купляти.

• M-ATV – $600 тисяч.
• Cougar – $700 тисяч.
• RG-31 – $600 тисяч.
• VAB – $600 тисяч.
• RG-33 – $600 тисяч.

Як бачимо, жоден із висококласних, захищених від потужних мін бронеавтомобілів, не перевищує очікуваних збитків для держбюджету України від загибелі членів екіпажу БпЛА. Це є дуже вигідним вкладенням обмеженого нашого ресурсу, оскільки навіть при втраті машини ми отримуємо збитки у 600 тисяч, у той час, як при нинішньому розкладі ми маємо і збитки, і смерть.

Війна – це математика, цинічна статистика, але в цьому цинізмі є для нас шанс. З цифрами на руках показати, яким чином варто тратити кошти.

Можливо, хтось не зрозумів – ми вже платимо ці колосальні виплати за загибель піхотинців, танкістів, БпЛАшників, артилеристів, бо недостатньо коштів інвестуємо в попередження втрат бюджету внаслідок загибелі військовослужбовців.

Що ж стосується нинішнього стану справ, то він вкрай поганий. Дуже рідко екіпажі БПЛА отримують нові автівки від держави для пересування в небезпечних зонах. Здебільшого ж мої колеги рухаються на забезпечених волонтерами позашляховиках другої свіжості. І про якесь бронювання, протимінний захист мова не йде.

Мова не йде навіть про мінімальний захист автівок від осколкових боєприпасів, котрий дасть можливість витримати удар ФПВ з відповідною бойовою частиною. Переобладнання таким захистом позашляховика коштує менше 50 тисяч доларів, що є надзвичайно невеликою вартістю порівняно з тим, скільки зараз держава платить родинам загиблих.

І водночас це космічна, недосяжна сума для бійців, які зазвичай зараз збирають самі собі на транспорт. Це – один із небагатьох прикладів. А є ще багато інших, де гроші не рахують.

Так не має бути. Солдати, котрі умовно «коштують» по 15 млн, не мають їздити на корчах по 5-7 тисяч доларів, маючи для захисту від ФПВ тільки помпу за 500 доларів. В цьому немає жодної логіки, ні моральної, ні аморальної.

Повторюся – гроші на це все у бюджеті, за визначенням, є. Але система наша побудована таким чином, що за втрати людей (у тому числі і матеріальні збитки, з цим пов’язані) управлінці несуть незрівнянно меншу відповідальність.

Нині ми бачимо, що закупити наперед дорогі машини українським посадовцям процедурно набагато важче, ніж потім виплачувати вдовами колосальні суми, рівні кільком найсучаснішим, найзахищенішим одиницям техніки.

Цьому просто немає пояснення.