Безсніжна зима, початок весни без дощів, із пиловими та піщаними шквалами, незвичними навіть для північних, центральних і західних регіонів… Насувається чергова посуха? Схоже. Обміління та пересихання річок, катастрофічні посухи стають нормою. Вчені фіксують ознаки опустелювання навіть в українському Поліссі.
Річки йдуть від нас. Ця фраза звучить як вирок. Причина не тільки в глобальному потеплінні. Точніше, це одна з причин. Інші породжені діяльністю людини. Ось вони:
- вирубування лісів — явище глобального масштабу;
- гідротехнічні споруди — насамперед греблі й дамби: вони спричиняють деградацію русел річок, а зарегульовані та замулені малі річки припиняють підживлювати річки великі — ті катастрофічно мілішають; «річки мають текти», — заявляють екологи;
- забруднення водойм побутовими та промисловими відходами — ця практика позбавляє нас якісної води, зокрема й для зрошення;
- плюс війни, які не роблять поверхневих і ґрунтових вод чистішими.
Екологи стверджують, що до кінця століття 66% населення планети може втратити доступ до якісної прісної води.
Як наростання перегріву та висихання планети вплине на врожаї зернових та олійних культур в Україні цього року? Це дуже важливе запитання, оскільки продовольство стало основною статтею української зовнішньої торгівлі й становить понад 60% від усього експорту. Наскільки серйозним є ризик нестачі води цьогоріч? Це вже наслідки змін клімату чи просто «невдалий рік»? Які регіони України найсильніше потерпатимуть від дефіциту прісної води? Безліч запитань…
На думку експерта Сергія Резніченка, який керує агрономією та розвитком технологій у компанії Corteva Agriscience в Україні, ризик нестачі води цього року є досить серйозним. Зараз уже можна впевнено сказати, що ця зима була однією з найпосушливіших за останні десятиліття.
«Ми проаналізували дані з 1999 року з чотирьох локацій: Вінницька область — Шаргород, Київська область — Білоцерківський район, Львівська область — село Вирів, Донецька область — Мар’їнський район. У цих чотирьох віддалених і дуже різних регіонах кількість опадів не перевищувала 37 мм упродовж зими 2024/2025. Наприклад, для Львівської області це абсолютно безпрецедентна посуха», — каже Резніченко.
Аналіз даних за останні роки свідчить про те, що посушливість в Україні має не випадковий, а сталий характер. Спостереження за рівнем опадів у різних регіонах країни показують, що посушливі роки або навіть посушливі періоди трапляються дедалі частіше. Ця тенденція особливо помітна в регіонах, де фермери традиційно не мали проблем із водою. Наприклад у Білоцерківському районі Київської області, де з 1999 до 2021 року протягом вегетаційного періоду випадало в середньому майже 400 мм опадів, останні три роки — не більш як 180 мм. Майже аналогічною є ситуація у Вінницькій області. А от у Донецькій останні три роки теж були посушливими, але без такої істотної різниці в показниках із попередніми роками.
Вирівняти ситуацію для аграріїв могла б зимова волога у вигляді снігу, який повільно тане й насичує підземні горизонти. Але, наприклад, у Вінницькій та Київській областях за всю зиму впродовж останніх років випадало лише 29–60 мм опадів — майже нічого. Загрозливий симптом.
Водночас фіксується зростання середньої зимової температури. Наприклад, якщо ще в нульових роках у Київській області середня температура взимку становила -3 °C, то в 2020–2022 роках — уже +1 °C, а в 2023–2025 роках — +2 °C. Потепління клімату, що супроводжується зрушенням кліматичних зон, не «йде», а мчить зі спринтерською швидкістю. З 2020 року сума середньодобових температур у зимовий період за рідкісним винятком вища за 0 °C. Це означає, що запаси вологи в ґрунті стають критично низькими ще до початку вегетаційного сезону, що безпосередньо впливає на майбутній урожай.
Посушливість в Україні — це не низка «випадковостей», вона набула сталого характеру, вважають дослідники. Що незмінно позначиться на врожайності, а отже, й на українській економіці загалом, для якої агросектор є головним локомотивом.
Озимі зернові, зокрема пшениця, ячмінь і рапс, найбільше страждають від дефіциту зимових опадів, а також у березні-квітні. Для більшості ярових культур запаси вологи в ґрунті взимку є критичними для отримання сходів, та основний вплив на майбутній урожай мають літні опади. «Наприклад, кукурудза дуже чутлива до дефіциту вологи, особливо в критичний період викидання мітелки й цвітіння (червень-липень). Це вкрай актуально для легких піщаних ґрунтів, які швидко втрачають запаси води. Соя — одна з найуразливіших до посухи культур, оскільки в період цвітіння вимагає значної кількості вологи. Соняшник, який має потужну кореневу систему, здатний використовувати вологу з нижніх шарів ґрунту, що дає йому змогу формувати врожай навіть за нестачі або нерівномірного розподілу літніх дощів. Та якщо зимові опади були недостатніми, навіть соняшник може страждати від посухи», — пояснює експерт Сергій Резніченко. Вихід він бачить у переході сільгоспвиробників на засухостійкі сорти.
На його думку, перехід до використання посухостійких гібридів уже актуальний, оскільки проблема не вирішиться сама собою. Такі гібриди краще адаптовані до дефіциту вологи й дають можливість рослині ефективно розвиватися навіть за її нестачі. Допомагають аграріям і певні агрономічні прийоми. Наприклад, зменшення густоти посіву дає можливість знизити конкуренцію рослин за воду. Для певних районів і культур збереженню зимової вологи сприятиме мінімальний обробіток ґрунту. Додатково застосовуються стимулятори росту й антистресові препарати, що поліпшують стійкість рослин до посухи.
Проте, звісно, в довгостроковій перспективі найефективнішим методом боротьби з нестачею вологи, за словами експерта, є зрошення, хоча його впровадження вимагає значних інвестицій. На жаль, відчутних успіхів на ниві меліорації в Україні не досягали навіть у регіонах, які традиційно стикалися з водним дефіцитом. Навряд чи ті області, де з вологою проблем раніше не було, готові до цього виклику.
Є й трохи гарних новин: м’яка зима дала змогу озимим культурам після стресу через дефіцит води поступово відновити вегетацію. Березневі та квітневі дощі допоможуть їм розвинутися. Так, дефіцит вологи зростає, але наразі не впливає на стан ґрунтів. Особливо якщо йдеться про чорноземи, які мають щільну структуру та добре зберігають наявну вологу.
Надалі ж вплив нестачі води на екологію залежатиме від тривалості й інтенсивності змін, але очевидно, що агросектору доведеться пристосовуватися до нових умов.
***
Коли очікувати дощу безглуздо, стає природним перехід до зрошення посівів. Але в нього є й безліч побічних ефектів. У країнах посушливого Півдня, наприклад, у Центральній Азії, на зрошення розбирають цілі річки, й ті або губляться в пісках, або стають канавами для «скидних» вод, отруєних нітратами, пестицидами, дефоліантами (у бавовносійних регіонах, наприклад) та іншою «хімією». Тому до нього потрібно переходити вкрай обережно.
А крім того, люди в змозі наповнити річки, що мілішають! Достатньо прибрати греблі на малих річках і кардинально збільшити скидання води з великих водосховищ, що замулюються від застою. Природа віддячить.