Момент истины для Армении: рискнет ли Ереван подать заявку на вступление в ЕС

Минулого тижня у Вірменії відбулася справді епохальна подія – необхідність здобуття повноцінного членства у Європейському Союзі стала частиною національного законодавства.

Показово, що відповідний законопроєкт був внесений не урядом і не одним із депутатів, а через загальнонаціональну ініціативу.

У Росії вже відреагували на цей закон, заявивши, що він суперечить чинному членству Вірменії у Євразійському економічному союзі (ЄАЕС).

Втім, у Москві наразі воліють утриматися від "кроків помсти".

Якщо під час внесення цього законопроєкту в РФ погрожували, що його ухвалення буде сприйняте як заявка Єревана на вихід з ЄАЕС (тобто призведе до обмежень щодо вірменського експорту), то наразі там обмежуються заявами про "неможливість сидіти на двох стільцях".

Дійсно, схвалення євроінтеграційного закону більше не дає вірменській владі можливості тягнути час, зберігаючи членство у проросійському ЄАЕС й одночасно заявляючи про євроінтеграційні амбіції.

Тепер вірменська влада має подати офіційну заявку на вступ до ЄС.

І те, чи буде уряд Нікола Пашиняна зволікати з її поданням, і має показати реальність європейських амбіцій влади.

Втеча від ЄС та повернення назад.

У Вірменії вже давно сформувався імідж найбільш проросійської країни на Південному Кавказі.

Залишаючи за дужками багато фактів, що явно суперечать цьому іміджу.

Наприклад, те, що ще 2013 року Вірменія була одним із лідерів "Східного партнерства" та разом з Україною готувалася до підписання на саміті у Вільнюсі Угоди про асоціацію.

Щоправда, на відміну від України, різкий розворот вірменської влади – яка несподівано оголосила про намір вступити до Євразійського економічного союзу – не привів до масштабних суспільних протестів.

Попри те, що цей крок багато хто критикував (серед активних критиків був і нинішній прем’єр Нікол Пашинян), для вірменського суспільства тоді ключовим питанням було збереження контролю над Нагірним Карабахом, а відмова від євроінтеграції сприймалася як плата (висока, але не надмірна) за підтримку Москви у цьому.

Показово, що навіть після революції 2018 року новообраний прем’єр Нікол Пашинян не став ставити під сумнів цю угоду з РФ, яку він раніше активно критикував у ролі опозиціонера.

Замість цього він акцентував на бажанні "перезапустити" ЄАЕС, щоб зробити його ефективним економічним утворенням.

Друга та третя карабаські війни, за результатами яких Азербайджан повністю відновив контроль над Карабахом, докорінно змінили Вірменію.

Розчарування в діях РФ, а також необхідність забезпечення власної безпеки без союзників, повернули дискусію про можливий вступ до Євросоюзу.

Тим більше, що у 2022 році відкрилося "вікно можливостей" – ЄС дав кандидатський статус Україні та Молдові й оголосив про європейську перспективу для Грузії (яка наступного року також отримала кандидатський статус).

Втім, навіть за таких умов Єреван не поспішав розвертатися від Росії до Європи.

Навіть після того, як отримав обнадійливий сигнал з Брюсселя.

У березні минулого року Європейський парламент ухвалив резолюцію, що пропонує розглянути можливість членства Вірменії в ЄС.

"Якщо Вірменія зацікавлена в отриманні статусу кандидата і продовжить іти шляхом стабільних реформ, що зміцнюють її демократію, це може стати основою для етапу трансформації у відносинах ЄС та Вірменії", – йдеться у резолюції.

Та навіть після такої заяви у Єревані лише натякали на можливість подати заявку на вступ до ЄС та уникали конкретних дій.

А на додачу Вірменія вже майже два роки не бере участі у роботі ОДКБ (створеного РФ "аналога НАТО"), однак уникає офіційного оформлення виходу з цієї організації.

Найпоширеніше пояснення цьому – Єреван діє так за наполегливими рекомендаціями Заходу.

Мовляв, там самі не хочуть створення нового можливого військового конфлікту, а тому нібито просили вірменську владу притримати свої європейські амбіції – хоча б до завершення російсько-української війни.

Та ці пояснення не влаштовували багатьох у Вірменії – і це привело до ініціативи про внесення курсу на членство в ЄС до законодавства.

Суспільна ініціатива за ЄС.

Збір підписів про внесення євроінтеграційного законопроєкту почався в середині минулого року.

Цим займалася "Платформа демократичних сил" – коаліція прозахідних позапарламентських партій та громадських рухів.

Наприкінці року необхідна кількість голосів була зібрана та подана до Центрвиборчкому для перевірки.

Сам по собі текст законопроєкту має декларативний характер – у ньому заявлено про необхідність здобуття членства в ЄС як ключову мету зовнішньої політики Вірменії та вказується на зобов’язання уряду сприяти цьому.

Та найважливіше, що після того як у Центрвиборчкомі підтвердили автентичність підписів, уряд Вірменії на своєму найближчому засіданні несподівано підтримав внесення цього законопроєкту до парламенту.

Варто уточнити, що після рішення Центрвиборчкому законопроєкт все одно потрапив би до парламенту й без допомоги уряду.

Однак така реакція влади показала, що там готові дати старт реальній, а не декларативній євроінтеграції.

"Думаю, кінець минулого року став переломним для Пашиняна.

Вибори у США показали, що тепер не варто особливо сподіватися на допомогу Вашингтона – це стало зрозумілим ще до інавгурації Дональда Трампа.

І виходить, що єдина сила, яка може нам допомогти – це Євросоюз.

І тому нам потрібно інтегруватися до ЄС – це стає питанням нашої безпеки й навіть виживання", – розповідає Тигран Хзмалян, президент Європейської партії Вірменії та один зі співорганізаторів збору підписів.

За таких обставин Ніколу Пашиняну стало політично вигідно публічно підтримати цю ініціативу.

А це своєю чергою забезпечило досить швидке проходження законопроєкту в парламенті.

Попри побоювання, що влада "заморозить" цей законопроєкт, притримавши його до наступного року, коли мають пройти парламентські вибори, законопроєкт пройшов розгляд профільного комітету та обидва читання трохи більше, аніж за два місяці.

Ключове питання – що буде далі і які наслідки матиме ухвалення цього закону?.

"Наступний крок – уряд має направити до євроінституцій листа про прагнення Вірменії стати повноцінним членом ЄС і про готовність розпочати відповідні консультації та переговори.

А якщо уряд не поспішатиме з цим листом, то ми будемо публічно тиснути на нього, вимагаючи дотримуватися вимог законодавства", – розповідає Тигран Хзмалян.

При цьому ідея вступу до ЄС є досить популярною у Вірменії.

А тому ця заявка може стати ключовою частиною виборчої кампанії партії Пашиняна на парламентських виборах 2026 року (чи раніше, якщо ці вибори будуть достроковими).

Ба більше, це може бути для нинішнього прем'єра єдиним шансом уникнути розгромної поразки на цих виборах – про високу ймовірність такого сценарію свідчить провал керівної партії "Громадянський договір" на місцевих виборах, що пройшли 30 березня у Гюмрі (друге за населенням місто країни) та у Паракарській громаді Армавірської області.

Москва погрожує, але поки не діє.

"Звичайно ж, країні необхідно буде визначатися і робити цей вибір.

Тому що всидіти на двох стільцях не вдасться, це абсолютно очевидно", – прокоментували у російському уряді вірменський євроінтеграційний закон.

Сам прийнятий закон російський віцепремʼєр Алексєй Оверчук охарактеризував як "за все хороше, проти всього поганого, абсолютно загальні слова".

Але одночасно дав зрозуміти, що Вірменії доведеться зробити вибір між Європейським Союзом та ЄАЕС.

Нинішня заява російського урядовця виглядає набагато м’якшою, аніж його ж заява двомісячної давнини.

У січні, реагуючи на внесення до вірменського парламенту євроінтеграційного законопроєкту, Оверчук заявив, що Росія розглядає обговорення у Вірменії законопроєкту про вступ до ЄС як початок виходу республіки з ЄАЕС.

Відсутність реакції Москви може пояснюватися складною ситуацією, в якій перебуває РФ через війну в Україні та західні санкції.

У РФ не можуть собі дозволити за таких обставин розпочинати навіть торгову війну з Вірменією.

Тим більше, що вірменська влада досі намагалася заспокоїти Кремль, що ніби не збирається виходити з ЄАЕС навіть у разі схвалення євроінтеграційного зовнішнього курсу.

"Процес вступу до ЄС – це паралельний процес.

Нам потрібно не обговорювати ці порядки денні, а підвищувати стійкість нашої економіки.

Вірменія має збільшувати конкурентоздатність нашої продукції незалежно від того, чи буде вона в ЄАЕС, чи в ЄС", – заявив у січні, реагуючи на погрози російського віцепрем'єра, міністр економіки Вірменії Геворк Папоян.

Саме тому подання офіційної заявки на вступ до ЄС має стати моментом істини.

Насамперед для влади Вірменії – чи готова вона підкріплювати реальними діями свої заяви?.

І для Росії – чи здатна колишня імперія задіяти всі наявні інструменти для збереження Вірменії у своїй зоні впливу?.

І звичайно, для ЄС, адже питання надання Вірменії кандидатського статусу має в Європі як прихильників, так і противників.

Особливо серед тих, хто не хоче зайвий раз дратувати Путіна.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".