Як війну в Україні бачать в інших країнах

Ну, що ж, активна дипломатія останніх місяців (маю на увазі очікування від ініціативи адміністрації Трампа) на тлі не менш активних військових дій на російсько-українському фронті засвідчила: знайти Атланта, який би утримував на своїх плечах ситуацію, неможливо. Хоча б тому, що «гарантами реальності» одночасно хочуть бути ті, у кого на сьогодні є різне уявлення про реальність. Як точки відліку для подальшого руху, яка визначатиме перспективу того, що відбувається, – саме тому так важливо те, з чого починати.

Росія на всі переговорні ініціативи США-Європи-України і послідовність «тимчасове перемир'я-стійке перемир'я-рух до миру як до політичного рішення» відповіла неприйняттям таких основ – і викотила весь великий список політичних вимог. Ба більше, Путін озвучив ще й непристойну пропозицію про міжнародний контроль ООН в Україні для виборів, натякнувши таким чином на опрацювання сценаріїв у РФ зі створення хаосу і внутрішньої дестабілізації в Україні. Виходячи, можливо, з того, що чим слабкішою і вразливішою буде Україна – тим йому легше буде продавлювати свої односторонні вимоги.

Трамп, нарешті, починає усвідомлювати, що його бізнесовий підхід до припинення війни – deal – неможливий, в усякому разі в анонсованому швидкісному режимі (у своїй інавгураційній промові він сказав, що все робитиме швидко), оскільки все набагато складніше, ніж уявлялося спочатку. Економічні гарантії (угода з Україною, яку продовжують узгоджувати) мають сенс, але тільки як зважена пропозиція (без переборів) і як цілісний підхід у поєднанні з механізмами безпеки, які зараз опрацьовують у рамках різних європейських коаліцій. Питання в тому, який зараз план у Трампа – не тільки як відповідь на очевидну «гібридність» РФ, а й щодо співпраці з Європою в різних сферах.

Європа, виходячи з десятиліть сну мирного життя, поступово формує довгострокове оборонне бачення регіону та економічну конкурентність, що правильно. Разом з Україною. Обговорюються різні пропозиції конфігурацій участі європейських країн плюс країн регіону (Туреччини, наприклад) для гарантування безпеки за конкретними напрямами. Море і небо, насамперед, тому що тут інструменти перебувають у полі рішучості та реальних можливостей (на відміну від суходолу, де багато чого впирається в лінію розмежування) – посилити, наприклад, захист неба на східних і південних флангах західних альянсів. Але є питання в темпах і швидкості, і що відбуватиметься в цей час.

Китай поки що, як і раніше, вичікує, періодично роблячи заяви на адресу Європи – пропозицію посилення співпраці на тлі охолодження американо-європейських відносин. Також починає відновлюватися співпраця між країнами регіону – вперше за останні п'ять років відбулися зустрічі представників Китаю, Японії, Південної Кореї щодо економіки. Але, загалом, Пекін, мабуть, спостерігає за тим, чим закінчиться тема deal США – не тільки щодо Росії та України, а й щодо Європи та інших континентів.

У підсумку можемо констатувати, що жодні кроки (чи то військові, чи то політико-дипломатичні, чи то юридичні) не можуть одномоментно зупинити війну. Ба більше, на цьому етапі ми, як і раніше, перебуваємо у стадії підходу: як зробити так, щоб запрацював переговорний процес. З хорошого – багато хто проходить через самовизначення (інтереси плюс цінності), що є основою для довгострокового миру, тому що формує баланси в різних регіонах.