Спорт проти травми: як ампфутбол, бокс і витривалість стають новою опорою для поранених

За різними оцінками, кількість людей із ампутаціями в Україні може становити від 50 до 100 тисяч осіб. Це й ветерани російсько-української війни, й цивільні, які постраждали внаслідок агресії Росії.

Відчай, страх перед майбутнім, тривалий шлях реабілітації — з цим стикається чимало людей із ампутаціями, травмами та важкими пораненнями. Для багатьох українців, які втратили кінцівки через війну, спорт став не просто фізичною реабілітацією, а й стимулом рухатися далі. Легка атлетика, плавання, велоспорт, паверліфтинг і навіть бойові мистецтва допомагають відновити силу, координацію та витривалість. Спорт також сприяє психологічному відновленню: дає підтримку, впевненість і мотивацію жити. Ми поспілкувались із ветеранами, які знайшли в собі сили зробити перший крок і піти на перше тренування, про те, як спорт став для них невід’ємною частиною життя.

Іван Горулько: випадкова зустріч, що змінила подальше життя

Для капітана команди з ампфутболу «Шахтар Сталеві» Івана Горулька спорт став можливістю реабілітуватися фізично й ментально. Проєкт «Шахтар Сталеві» — це команда, сформована з українських воїнів із ампутаціями й тих, хто отримав важкі травми на полі бою. Вона допомагає ветеранам відновлюватися.

25 лютого 2022 року Іван уже був у військкоматі. Чоловік за фахом — кадровий військовий. Півтора року боронив терени країни на сході. До одного дня. Вони разом із побратимами виконували завдання в «сірій зоні» — у Серебрянському лісі поблизу Кремінної на Луганщині. Іван наступив на міну. «Кросівок просто відлетів. Я нічого не зрозумів. Але побратими мене швидко евакуювали. Так вдалося врятувати іншу ногу. В мене була велика крововтрата», — згадує чоловік.

Відновлення тривало місяці: Івану довелося заново вчитися ходити вже на протезі. Якось неподалік від свого дому Іван перестрівся поглядом із чоловіком, який проходив повз. Незнайомець кілька разів зиркнув на протез Івана. А тоді підійшов, назвався тренером новоствореного клубу з ампфутболу та запросив Івана в команду. Після цієї випадкової зустрічі в житті воїна й з’явився спорт і «футбольні» побратими.

«Я почав займатися спортом систематично. Це повертає фізичні сили, адже коли ти нерухомий, м’язи атрофуються, загальний стан погіршується. Зараз я відчуваю, що тренування роблять тіло сильнішим. Ампфутбол — це те, що дає нам усім змогу абстрагуватися від того, що ми пережили на війні. Цей досвід нікуди не дівається, люди й далі його проживають», — розповідає Іван.

Чоловіка відразу ж зробили капітаном — гравці проголосували. Тоді потрібно було визначитися з назвою команди. Довго футболісти не думали. З шести запропонованих назв обрали «Сталеві» на честь капітана — саме такий позивний був у Івана на передовій. Упродовж року «Сталеві» на чолі зі «Сталевим» тренувалися тричі на тиждень, проводили спаринги й сходилися на полі в запеклих матчах.

«Мене страшенно тішило, коли люди приходять на перші тренування якісь пригнічені, засмучені, виснажені шпиталями, а вже на третьому-четвертому тренуванні повністю змінюються. Ампфутбол — це чудове поєднання спорту з реабілітацією. Хлопці почуваються важливими для суспільства, коли для них створюють необхідні умови для занять спортом. Вони відчувають, що не самі. В команді людина комунікує, соціалізується й живе цим спортом», — каже Іван.

Після чергового матчу у Львові Іван зробив пропозицію коханій просто посеред футбольного поля. «Адже це було найвдаліше місце», — каже чоловік. А позаду стояла вся його команда й уболівала за свого капітана.

Ампфутбол Іван наразі поставив на паузу, адже вирішив продовжити військову службу. Втім, обов’язково повернеться в спорт після війни. А капітанську пов’язку Іван передав своєму футбольному побратимові Валентину Романюку.

Валентин Романюк: повернення до гри після поранення

Валентин Романюк пішов на фронт улітку 2022-го. За кілька днів до цього йому виповнилося 20 років. Він був студентом лісового коледжу. Валентин брав участь у боях за Бахмут навесні та влітку 2023-го, коли за місто точилися найзапекліші бої. В одному зі штурмів під Кліщіївкою хлопець отримав кульове поранення в ногу. Побратими швидко його евакуювали.

«Куля не пролетіла наскрізь, а нарикошетила мені всередині ноги, зробила з неї кашу та перебила артерії», — згадує Валентин.

Артерії відновити не вдалося. Кінцівку довелось ампутувати. Невдовзі хлопцю поставили протез. Валентин намагався щодня багато працювати над своїм фізичним відновленням, заново вчився ходити. А якось отримав повідомлення від патронатної служби бригади. Куратор запропонував йому спробувати зіграти у футбол, адже знав, що хлопець змалку захоплювався цим видом спорту.

«Я спершу не зрозумів, подумав, що це буде якась разова акція: мовляв, прийшли, сфотографувалися, попили кави, подарували футболки та й усе. А це було перше тренування. Відтоді я в команді «Шахтар Сталеві». Я все життя любив футбол, цікавився ним, займався. І сьогодні, після ампутації, «Шахтар» дав мені змогу й далі жити футболом. Хочу сказати тим, хто так само втратив якийсь відсоток свого тіла: не здавайтеся, шукайте способи займатися тим, що любите, чого прагнете. А там уже знайдуться ті, хто вам допоможе в цьому, як у моєму випадку з «Шахтар Сталеві», — згадує Валентин.

Дмитро Попов: спорт, що став новою опорою

Для Дмитра Попова спорт став чи не найпотужнішим інструментом реабілітації після поранення. Дмитро захищав країну на Донеччині, біля Бахмута. В травні 2023-го отримав осколкове поранення — ворожа міна прилетіла просто в бліндаж. Воїну роздробило кістки лівої ноги. Його швидко евакуювали до шпиталю. Там лікарі фактично зібрали йому кістку й устигли врятувати ногу.

«Ну, ми завжди воїни. Було важко. Але я знав, куди йду і що може статися. На щастя, все обійшлося й ногу мені лікарі зберегли. Тоді я поставив для себе завдання піднятися на ноги», — розповідає чоловік.

Далі на Дмитра чекала тривала й складна реабілітація. Йому фактично потрібно було навчитися ходити заново. У нього досі нерухома п’ятка. Втім, це не завадило чоловікові піти в спорт. Якось до шпиталю прийшли волонтери разом із українською ексчемпіонкою світу з професійного боксу Аліною Шатерніковою.

«Аліна прийшла нас підтримати. Ми познайомилися, розговорилися. Вона запрошувала нас на різні заходи, зокрема на боксерські поєдинки. Я ніколи не займався цим спортом, а вона настільки мене мотивувала, що я вирішив спробувати», — згадує Дмитро.

Перші тренування давалися складно, адже після поранення тіло ослабло. Однак спорт у житті чоловіка був завжди, тож м’язова пам’ять швидко відновилася. Крок за кроком — і бокс став одним із важливих складників життя ветерана.

«Це мене дуже мотивує. Своїм прикладом я хочу показувати іншим хлопцям і дівчатам, що життя після важкого поранення й ампутації триває. Так, спершу буде складно. Але згодом усі зусилля окупляться. Це мотивує і тримає в тонусі тіло й думки», — каже Дмитро. Зараз у нього амбітні плани. Разом із тренером він мріє започаткувати професійну Лігу боксу для ветеранів із обмеженими можливостями, аби мотивувати інших займатися спортом, досягати успіхів і далі жити в русі.

У цих трьох історіях спорт став способом повернути власну силу — як фізичну, так і ментальну. Адже для Івана, Валентина та Дмитра спорт став не лише одним з інструментів на етапі фізичного відновлення, а й початком нового життя. Власним прикладом ці ветерани показують, що спорт перетворює біль на рух, ізольованість — на командну підтримку, а втрату — на новий шанс.

Саме це і є основним завданням ініціативи «Рух заради майбутнього», започаткованої брендом Traumeel S Gel. Історії ветеранів доводять: навіть після найважчих випробувань життя триває. Один із прикладів того, як спорт змінює життя, — команда «Шахтар Сталеві», яка підтримує цю ініціативу та поділяє її цінності. Це доводять не лише гравці футбольного клубу, а й ті, хто повертається до активного життя через бокс, легку атлетику, велоспорт тощо. Таких історій могло б бути значно більше, якби ветерани, люди з ампутаціями чи складними травмами мали більше можливостей для відновлення.

Попри очевидну користь фізичної активності для фізичного та ментального здоров’я можливості відновлення через спорт досі обмежені. Traumeel S Gel підтримує ветеранів на цьому шляху та привертає увагу до важливої ролі спорту в процесі реабілітації. Коли суспільство створює такі можливості для своїх героїв, воно стає сильнішим.