Війна триватиме в 2025-2026 роках, але «світло в кінці тунелю» вже помітне – Коваленко

На Курщині і Бєлгородщині формується буферна зона, до неї можуть приєднатися ще дві області Російської Федерації, зазначив Олександр Коваленко.

На сайті Главред відбувся чат із військово-політичним оглядачем групи "Інформаційний спротив" Олександром Коваленком. Спілкуючись із читачами, він розповів, коли можливе припинення вогню в Україні, і чому цього точно не варто чекати до Великодня, чому енергетичне та морське перемир’я вигідні виключно Росії, за якої умови контрнаступ ЗСУ розпочнеться цього року, яким областям Росії ЗСУ готують сюрпризи, а також чому без України Трамп програє економічну війну Китаю.

Подаємо стенограму чату з Олександром Коваленком.

Mike: Адміністрація Трампа розраховує досягнути угоди про перемир'я між Росією і Україною до 20 квітня. Наскільки реалістичною і досяжною ви вважаєте подібну ціль? За яких умов це можливо?

Олександр Коваленко: Я не бачу жодної можливості виконати цю задачу в зазначені терміни. Це неможливо з декількох причин.

Зверніть увагу на те, як пройшов черговий етап перемовин у Саудівській Аравії, в Ер-Ріяді. Американська і російська делегації спілкувалися більше 12 годин, але безрезультатно. З жодного питання не було досягнуто жодних домовленостей, які б дозволили за підсумками розмови скликати прес-конференцію. По суті, за підсумками суспільству відзвітували в такому форматі – мовляв, "ми поговорили, і поговорили добре", і все, жодних повідомлень про ухвалені рішення, наступні кроки й плани, дорожню карту.

Дивіться відео, в якому Олександр Коваленко розповів про перспективи перемир'я та нові можливі операції ЗСУ на території Росії:

Це навіть не провал, а саме той процес, який і очікувався: Росія зриває перемовини щодо мирного врегулювання, які намагається нав’язувати Вашингтон. Адже Дональд Трамп свято вірить, що він може бути миротворцем і здатен вгамувати Росію. Але це неможливо, цього не буде.

Чому? Хоча б через ситуацію в зоні бойових дій, де станом на сьогодні Росія не виконала задач оперативного та оперативно-тактичного значення, які ставилися перед російською армією на 2024 рік. Противник планував повністю зрізати Курахівський виступ. Окупанти це зробили? Ні. Росія планувала захоплення Покровська або бодай початок міських боїв. Російські війська це зробили? Ні, для цього навіть умови не створені, ба більше, лінія боєзіткнення там стабілізована, і Сили оборони України час від часу проводять контратаки і повертають позиції під свій контроль. Росіяни планували окупацію Торецької агломерації та Часового Яру. Це відбулося? Ні, там тривають бої. Вони планували відкриття Костянтинівського напрямку. Він відкритий? Ні, навіть близько цей процес не розпочався. Окупанти збиралися відновити бойові дії на Сіверському напрямку, вийти на правий берег річки Оскіл при встановленні повного контролю над лівим берегом річки Оскіл, а також встановити повний контроль над лівим берегом річки Чорний Жеребець. Цих задач російські окупаційні війська також не змогли виконати.

Все це були плани на 2024 рік. І вони не виконані.

Як за таких умов Москва може погодитися на перемир’я? При цьому Росія справді зацікавлена в перемир’ї, щоб мати змогу відновити свій ресурс.

Для РФ склалася патова ситуація: їй потрібне перемир’я, щоб відновити ресурс, мобілізувати якомога більше людського потенціалу, відновити механізовану компоненту, щоб із новими силами через півроку-рік розпочати нову хвилю більш масштабних бойових дій в Україні, але піти на це перемир’я вона не може, бо не виконані перелічені задачі в зоні бойових дій.

Є й декілька інших проблем для Росії, які не дозволяють їй погодитися на перемир’я зараз: по-перше, це Курська область, де продовжує залишатися наша буферна зона в районі траси М-07, а, по-друге, це дивні й незрозумілі події у Бєлгородській області. Як можна влаштовувати перемир’я за таких умов? Тому – ні, зараз Москва не це не піде.

На мою думку, адміністрація Дональда Трампа нереалістично оцінює події, що розгортаються в зоні бойових дій в Україні, ба більше, вона навіть не намагається це робити, а просто виголошує пафосні заяви про мир, миротворчість і досягнення перемир’я, особливо до такої дати, як Великдень. Але до такої дати досягнути перемир’я взагалі нереалістично.

Главред: Уточніть, будь ласка, ви вважаєте, що перемир’я неможливо досягнути саме до 20 квітня чи в найближчі місяці взагалі?

Олександр Коваленко: Не думаю, що ситуація найближчим часом хоч якось сприятиме цьому перемир’ю. Найближчим часом – це в найближчі півроку. Тобто до червня ситуація точно не буде сприяти перемир’ю.

Втім, у другій половині 2025 року перемир’я буде цілком можливе. Але воно не буде довготривалим – це буде короткострокове перемир’я, знову ж таки тому що Росії воно невигідно з огляду на позиції, які вона займає.

Якщо Росія погодиться на перемир’я, то виключно для того, щоб своїми "гібридними" методами його зірвати, звинуватити в цьому Україну і дискредитувати її таким чином в очах адміністрації Трампа.

Я взагалі не бачу перспективи того, що буде довготривале перемир’я, тобто на декілька місяців чи більше. Та й сенсу в цих мирних перемовинах я не бачу, тому що вирішити проблему війни з Росією і повернути всі території можливо тільки силовим методом.

Трамп поки що "в рожевих окулярах", оскільки його оточення під час його другої каденції кардинально відрізняється від оточення першої каденції. Трампа під час його першого президентського терміну оточували "яструби", і це були лідери, які всі його фантасмагоричні дії охолоджували і контролювали. Зараз навколо Дональда Трампа "шістки", не надто розумні, не надто здатні мислити стратегічно, які його вихваляють і тільки йому підтакують, говорячи, що він є найвеличнішим президентом США, пропонують забрати Франкліна зі 100-доларової банкноти і розмістити там зображення Трампа. Трампа це влаштовує, бо в нього гіпертрофоване его та нарцисизм.

Втім, усе це може зіграти нам на користь. Якщо людину з настільки гіпертрофованим его та нарцисизмом образити, вона не просто образиться, а захоче помсти, причому жорсткої. Тому найголовніше для нас сьогодні – зробити так, щоб Трамп образився на Путіна. Так, Трампу презентували портрет, і Путін за Трампа начебто молився – це все другорядні речі. У такої людини як Трамп від любові до ненависті справді один крок. І наша стратегічна задача зараз – каталізувати в Трампі ненависть до Путіна. А це можливо тільки в тому випадку, якщо Путін буде його підставляти. Путін Трампа вже неодноразово підставляв і продовжує це робити.

Нана: Росія начебто готує новий наступ на кінець березня-квітень. За вашими оцінками, наскільки потужним може бути цей наступ росіян, і якими будуть основні напрямки їхнього удару?

Олександр Коваленко: Сьогодні російські окупаційні війська не можуть собі дозволити великої довготривалої загальновійськової наступальної кампанії. Вони можуть зосередити окремі сили та засоби виключно на окремих напрямках, на окремих локаціях.

Наприклад, росіяни зараз ведуть, умовно кажучи, активні дії на Великомихайлівському напрямку – по річці Мокрі Яли в Донецькій області, це колишній Времівський напрямок і район Великої Новосілки. Саме там окупанти зараз намагаються розширити зону контролю, але їм це не вдається. Причому там вздовж лінії боєзіткнення протяжністю менше 20 км зосереджені сили та засоби 5-ї загальновійськової армії, 36-ї загальновійськової армії, а також 68 армійського корпусу. За військовою наукою лінія боєзіткнення протяжністю до 20 км – це фронт для дивізійної операції, тобто, в принципі, там мала би впоратися дивізія, але там зосереджено одразу дві загальновійськові армії та армійський корпус. Це є демонстрацією того, який потенціал у російських окупаційних військ.

На Покровсько-Курахівському напрямку взагалі зосереджено три групи військ: "Південь", "Центр" і "Схід", загальновійськові армії – 2-а, 41-а, 8-а, 90-а танкова дивізія тощо. Загальна чисельність – близько 100 тисяч, навіть трошки більше. Результат? Вони не тільки не можуть утримувати зайняті позиції, але й втрачають їх: поблизу Піщаного, Водяне-2 тощо. М’яко кажучи, це не комільфо для такого великого угруповання. А ми при цьому говоримо про "великий наступ"…

Так, наступ росіян можливий. Вони можуть зосередити велику кількість сил та засобів на окремій ділянці і розпочати там більш інтенсивні наступальні дії. Це може відбутися в Запорізькій області. Хоча ми бачили, як 58-а загальновійськова армія, використовуючи свій ресурс, так і не змогла нещодавно на напрямку П’ятихатки – Степове перерізати трасу 0812 та вийти на Малі Щербаки та Щербаки. Окупантам це не вдалося, хоча й було зосереджено серйозний потенціал, щоби прорвати наші оборонні рубежі та окупувати Степове. Росіяни вийшли на околиці, отримали по зубах і одразу відкотилися.

Тому я скажу так: російські війська можуть спробувати продемонструвати здатність наступати. Для них це важливо. Поясню на прикладі Запорізької області, навіщо вони там розпочали дії. Причина проста – щоб вразити Дональда Трампа.

В інформаційному просторі Росія намагається продемонструвати, що вона здатна наступати, може дозволити собі дещо більше, навіть "дійти до Києва" або "захопити Одесу". І про Київ, і про Одесу – маячня повна, але росіяни це інтегрують в інформаційний простір, зокрема через кишенькових журналістів західних ЗМІ. Саме так вони заявляють, що мета Росії – Одеса, вихід до Придністров’я, і вона буде досягнута. Але, зазіхаючи на Одесу, російські війська не можуть навіть віджати острови поблизу Херсона. Ось їхня реальна "потужність"! Навіть болото війська РФ не можуть взяти під свій контроль!

Росіяни інтегрують такі інформаційні приводи, щоб у західній пресі з’являлися нові назви. В західній пресі на слуху назви типу Покровська, Часового Яру тощо. Інколи, спілкуючись із західними журналістами, коли я згадую Білогорівку чи Сіверський напрямок, вони здивовано запитують: "Це що, щось нове розпочалося? Новий наступ?". На це я їм відповідаю, що ні, Білогорівка тримає оборону більше двох років, нічого нового немає. Але росіяни саме на цьому і грають, вкидаючи нові, не знайомі західній аудиторії назви. Якщо спецпредставник Трампа по Україні не пам’ятає, які регіони включили в російську зґвалтовану конституцію як частину РФ, то що тоді говорити про інших! Коли реднеки почують, що на Оріхівському напрямку почався наступ, для них це буде щось нове.

На цьому Росія буде намагатися грати. І в найближчі декілька місяців росіяни спробують розкрутити тему Дніпропетровщини. Якщо окупанти і далі намагатимуться наступати на Покровськ, вони будуть змушені зайти на територію Дніпропетровської області, бо це необхідно для формування їхнього правого, тобто західного, флангу. Але зайдуть вони не з метою захоплення Павлограда чи Дніпра. Втім, акцентувати увагу Росія буде саме на тому, що вони намагаються захопити ці міста, і це їхня наступна мета, а поки що вони зайшли на територію Дніпропетровщини, щоб вирішити питання з Покровськом.

Крім того, окупанти й досі не змогли відкрити Костянтинівський напрямок, але я думаю, що найближчим часом вони намагатимуться саме там каталізувати свої дії, використовуючи 8-у загальновійськову армію, яку вони відтягнули з Покровського напрямку і сконцентрували на Торецькому, причому у смузі між Воздвиженкою та Торецьком. Тобто вони будуть намагатися зрізати виступ, який утворився між Воздвиженкою та Торецьком, і вийти на Костянтинівку. І в західному інформаційному просторі це подаватиметься як спроможність Росії рухатися далі, окупувати нову територію і відкрити новий напрямок.

Главред: З огляду на те, що ви говорите і про стан російської армії, і про її нездатність виконувати задачі, поставлені на 2024 рік, складається враження, що росіяни зможуть вразити Трампа, але не так, як вони цього хочуть. І їхній наступ не зможе продемонструвати жодних суттєвих успіхів чи здобутків. Чим тоді буде вражений Трамп? Наступом на віслюках і "Жигулях"? Як вони вражатимуть Трампа, якщо здобутків не буде?

Олександр Коваленко: Росіяни зараз економлять техніку, і на перших етапах наступу вони будуть використовувати механізовану колону. Але дуже швидко все це зійде нанівець, закінчиться, тож далі знову підуть "Жигулі", "уазіки" і таке інше.

Та справа не в тому, як Росія вражатиме Трампа. Трамп, як і будь-який інший президент, щоранку отримує розвідувальну інформацію та зведення з різних силових структур. І, судячи по тому, що говорить Трамп, складається враження, що він не користується даними, які надають йому розвідувальні служби США, а він користується даними, які надає йому Russia Today. Інакше звідки взялися розмови про оточення 2,5-3 тисяч українських військовослужбовців у Курській області? Це – російська пропаганда. І де це оточення? Про це свідчать і інші заяви представників Трампа, зокрема про те, що українські області, які зараз тимчасово частково окуповані, завжди хотіли бути в складі РФ і нібито були в її складі, а потім це змінилося – мабуть, Ленін так вирішив. Подібні речі беруться саме з російської пропаганди.

На жаль, зараз ми маємо справу з людьми, які, м’яко кажучи, мають не надто гостри розум. Це люди з гіпертрофованим его та нарцисизмом. Із такими треба вміти спілкуватися. Людину, яка має таку повноту влади, як має Трамп, не можна принижувати, але й не можна занадто вихваляти. Потрібно адаптуватися до таких умов. Заяви Трампа, наприклад, про територіальні поступки – це необов’язково кінець світу, не Doomsday, бо це непередбачувана людина: він не завжди робить те, що говорить, і не завжди говорить те, що хоче зробити. Трамп – це людина-казино.

Налаштуватися на нові умови було важко не тільки нашому дипломатичному сектору, який звик до цивілізованої класичної дипломатії, але й нашому суспільству. Наші люди досить прямолінійні і розуміють усе так, як чують. Вони не розуміють багатоповерхових конструкцій, прихованих під поверхнею – вони сприймають усе, що на поверхні. Як на мене, нашому суспільству не варто приділяти багато уваги тому, що говорить Трамп. Нам слід покладатися на тих, хто комунікує з Трампом, а їм набагато складніше спілкуватися з людиною, яка переконана в тому, що 2,5 тисячі українських військовослужбовців перебувають в оточенні на Курщині.

Впевнений, що Путін ще зможе вразити Трампа. Ми ще не на тому етапі, коли Трамп буде психувати через те, що Путін, як класичний пітерський гопник, постійно його "кидає". До Трампа не дуже швидко прийде розуміння "кидалова" Путіна, але прийде.

Ба більше, процеси, які ми зараз спостерігаємо, шкодять репутації Трампа, і він втрачає бали та електорат. Причому електорат втрачає не тільки сам Трамп, а й республіканці загалом. А вибори до Конгресу і Сенату США відбуватимуться набагато раніше, ніж Дональд Трамп припинить бути 47-м президентом США. Тож Республіканській партії треба думати про електорат і підтримку ним республіканцям, а зараз дії Трампа шкодять Республіканській партії. Тому активізація "яструбиного" крила так чи інакше відбудеться.

Joker: Чи може Курська операція ЗСУ отримати "друге дихання", чи наш остаточний відхід звідти є неминучим? Якими будуть наслідки для нас?

Олександр Коваленко: Курська операція триває, але розвивається за іншим форматом. Коли ми розпочинали Курську операцією, вона була покликана скувати сили ворога та сформувати буферну зону. Зараз, коли Трамп обійняв посаду президента США, умови склалися так, що тримати буферну зону вглиб територій Російської Федерації на декілька десятків кілометрів стало дуже складно. Тож було неминучим відведення наших військ з глибини ближче до кордону. Адже постраждали логістика, забезпечення передових підрозділів, які перебували на лінії боєзіткнення.

Втім, Курська операція не завершена – вона триває і змінює свій формат. Зараз ця операція спрямована на сковування противника, але не настільки масштабно, як це було кілька місяців тому.

Ба більше, Курська операція може перетинатися з іншими сценаріями, адже, наприклад, щось відбувається на Бєлгородщині. Якщо ми подивимося на рельєфно-ландшафтні особливості того регіону, звідки відбувається постійна ретрансляція скиглення зет-воєнкорів, то там все це дуже цікаво, бо також виглядає як формування буферної зони. Якщо, звісно, вірити тому, що говорять зет-воєнкори, бо офіційних повідомлень від Генштабу ЗСУ поки що немає.

Тож Курська операція не те що "отримує друге дихання", а продовжує свій розвиток в іншому форматі. А про цей формат, до речі, говорив Путін, коли зазначав необхідність формування буферної зони на кордоні з Україною. От ми її і формуємо на кордоні України, але на території Російської Федерації.

Павло К.: Якими, за вашим прогнозом, є перспективи операції в Бєлгородській області? Чи вдасться нашим Силам оборони встановити контроль над частиною Бєлгородщини, як це було з Курською областю?

Олександр Коваленко: Бєлгород нам не потрібен, це я можу сказати одразу. Ніхто на Бєлгород не піде. Я думаю, що наша мета – це формування буферної зони. Не на 50-100 км вглиб території Росії, а так, щоб можна було забезпечувати логістику, аби наші підрозділи перебували в таких рельєфно-ландшафтних умовах місцевості, щоб були природні перешкоди і можна було блокувати наступальні дії противника, тобто щоби природні особливості грали нам на руку, а потім ми підсилимо їх штучними перешкодами: фортифікаціями, рубежами тощо.

Тож я думаю, що головне – це буферна зона, яка буде захищати всю прикордонну смугу. Таку зону важливо сформувати не тільки в Курській та Бєлгородські областях, а й у Брянській, а в перспективі ще й у Ростовські областях. Зараз ми будемо займатися саме цим.

Поступово ці буферні зони будуть об’єднуватися між собою. Думаю, буферної зони глибиною 5-10 км буде нам достатньо, щоб контролювати вигідні нам рубежі і при цьому не повторювати ситуації, як у Курській області, коли ми зайшли на 20-30 км вглиб, і не зрозуміло, що робити з логістикою, коли артилерія не дотягується, російські FPV-дрони залітають, особливо на оптоволокні, і контролюють усю трасу. Тобто тепер усе буде компактно та ефективно.

Max: Чи можуть операції, аналогічні Курській та Бєлгородській, цього року відбутися в інших областях Росії? Які сюрпризи ЗСУ можуть влаштувати росіянам у найближчі місяці?

Олександр Коваленко: Наприклад, така сама операція, як у Курській області, може розпочатися в Калінінградській.

Марина: Чому Росія із завзяттям маніяка стала бити по Сумах? Сумщина може стати великим театром бойових дій?

Олександр Коваленко: Великим театром бойових дій – ні. А от центром для терору – так, найближчим часом це цілком можливо. Хоча Суми ніколи не відпочивали від російського терору, як одне з великих прикордонних міст, як Харків. Хоча удари по Харкову завдавалися частіше, ніж по Сумах.

Загалом, Харків, Суми, Запоріжжя, Херсон, Дніпро та Одеса відчувають на собі найчастіше терор росіян.

Для Росії головне – це терор, залякування населення. Вона цим займалася, займається і буде займатися, тому що терор проти цивільного населення – це загальна концепція доктрини ведення будь-яких військових операцій ще з часів Радянського Союзу. Тобто росіяни не тільки наступають і воюють з армією іншої держави, але й воюють із населенням. Ця доктрина була розроблена ще за часів СРСР і постійно використовувалася. Наприклад, Афганська війна: цивільного населення в Афганістані було вбито в десятки разів більше, ніж моджахедів. Інші приклади – Чечня та Грузія. З чого почалася п’ятиденна війна в Грузії? З вбивства цивільних, тобто залякування. Якби війна в Грузії затягнулася, ми б побачили набагато більше військових злочинів. Тож цієї доктрини росіяни завжди будуть дотримуватися.

danylo_kruk: Як ви оцінюєте стан російської армії, з чим у неї очевидні проблеми? Про віслюків, верблюдів та жигулі на полі бою ми вже чули, а що далі, воюватимуть списами, луком і стрілами?

Олександр Коваленко: Безумовно, так вони воювати не будуть. Стан російської армії найгірший, вона ще ніколи не була в такому занепаді. Стан армії РФ 2022, 2023, 2024 років навіть не можна порівнювати з її станом у 2025-му.

Якщо аналізувати за категоріями, то зараз у Росії найгірша ситуація з протиповітряною обороною – її стає все менше й менше. За цією категорією російська армія щомісяця йде в мінус, і Росія не може її повноцінно компенсувати.

Також у Росії серйозні проблеми зі спецтехнікою, а це евакуація, броньовані ремонтно-евакуаційні машини тощо. Також великі проблеми у Росії з реактивними системами залпового вогню – з РСЗВ просто катастрофічна й критична ситуація, їх не вистачає. Далі – гострий дефіцит бойової броньованої техніки, а це основні бойові танки та бойові броньовані машини.

Крім того, проблеми є, але поки що вони не критичного характеру, зі ствольною артилерією. І росіянам критично не вистачає спеціалізованого броньованого автомобільного транспорту, тобто бронеавтомобілів – не бойових броньованих автомобілів для бойових дій, а, наприклад, таких автівок для поліцейських місій. На початку повномасштабного вторгнення в Україну ми бачили, як росіяни їхали на "Тиграх", "Рисях", використовували Тайфун-К, Тайфун-У тощо. Зараз усього цього взагалі немає, зараз це дуже рідкісні, навіть ексклюзивні авто. Замість них росіяни використовують "уазіки", "Жигулі" тощо.

Та, наголошую, найбільші проблеми у Росії з засобами протиповітряної оборони, зі спецтехнікою та реактивними системами залпового вогню, а також із броньованими автомобілями. Серйозні проблеми у російської армії були, є і будуть. Якось їх вирішити в Росії не зможуть, тому що її військово-промисловий комплекс не здатен повноцінно, в плюс компенсувати щомісяця ті втрати, яких росіяни зазнають у зоні бойових дій в Україні.

fargo: Як і чим воюватиме Росія у другому півріччі 2025-го, якщо припинення вогню не відбудеться, і вона не отримає необхідної передишки?

Олександр Коваленко: Бойові дії будуть відбуватися виключно піхотною компонентою. В принципі, це було очікувано. Наприкінці 2024 року я писав, що Росія воюватиме виключно піхотою. І ми повинні до цього готуватися й робити акцент на засоби по знищенню піхоти – як в обороні, тобто утворення гіпертрофованих протипіхотних загороджень на основних і вірогідних напрямках просування російських військ, так і перехід на засоби ураження, які завдаватимуть більше шкоди піхоті ворога: батальйонній артилерії, компактним реактивним системами залпового вогню, касетним бойовим частинам, великій кількості осколкових елементів у засобах ураження, наприклад, FPV-дронам. І, звісно, потрібні протипіхотні загородження в обороні, навіть колюча проволока, яка працює ідеально.

Для мене незрозуміло, чому на четвертий рік повномасштабної війни з Росією Україна досі виконує Оттавську конвенцію щодо протипіхотних мін. Ми обмежені в можливостях використання протипіхотних мін. Попри те, що Польщі нема куди поспішати, вона вже ставить питання про вихід з Оттавської конвенції. Так само – країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія). Натомість Україна на законодавчому рівні навіть не піднімала це питання, а вона є підписантом і ратифікантом Оттавської конвенції. Особисто я не розумію, чому ми цього не робимо.

Марк: Що може обрушити російський фронт? І чи помітні зараз передумови для того, що це станеться в 2025 році?

Олександр Коваленко: Це цілком можливо вже цього року. Якщо ми будемо отримувати достатню допомогу від наших партнерів. Саме ця умова може стати основним каталізатором. Уже зараз ми можемо проводити системні контратаки, і вони відбуваються по багатьох напрямках. Це результат виснаження російських окупантів протягом 2024 року. У 2024 році ми так не контратакували в зоні бойових дій в Україні, як робимо це зараз.

Все це підтверджує, що росіяни виснажені і не можуть собі дозволити великих наступів, а в певний момент вони не зможуть собі дозволити вести оборонні дії.

Але все це залежатиме від забезпечення нашими партнерами, тому допомога від США важлива. Без американської допомоги ми зможемо впоратися, без США ми можемо тримати оборону та інколи контратакувати. Але коли ми говоримо про наш контрнаступ, то нам потрібна допомога США. Тільки за підтримки Штатів ми можемо в 2025 році розпочати контрнаступальні дії, це правда. Але поки що зарано про це говорити.

zorro: Як ви ставитеся до ідеї урізаного перемир’я – енергетичного? Адже наші удари по російській нафтопереробці є болючими і дошкульними для ворога – тепер цей важіль нашого тиску на Росію ми можемо втратити. Як довго енергетичне перемир’я може триматися, якщо справді почнеться?

Олександр Коваленко: Зараз уже майже кінець березня – який сенс Росії бити по енергетиці? Найцікавіше завдавати ударів по енергетиці взимку, щоб створити відповідні проблеми українському населенню. Саме в зимовий сезон Росія розпочинає такі удари.

А зараз росіяни просто можуть почати бити по іншій інфраструктурі, наприклад, по інфраструктурі водозабезпечення, адже наближається літо, і воно у 2025 році буде дуже спекотним. Також Росія може просто бити по портовій інфраструктурі, відновити зерновий терор (ми пам’ятаємо, як у 2023 році це постійно відбувалося, як були постійні удари по портах Ізмаїл, Рені, Одеса). Далі – банально може бути терор проти цивільного населення, елементарні удари по багатоповерхівках просто щоночі. При цьому ми будемо обмежені.

Зараз піднімаються питання, в реалізації яких я не бачу жодної перспективи. Ба більше, в Саудівській Аравії обговорювалося припинення вогню в Чорному морі, але, вибачте, з якого дива? Адже зараз у Чорному морі домінує Україна. Це ми змусили російський флот піти на дно Чорного моря і перетворитися на флотилію. Це ми змусили залишки російського флоту тікати з Севастополя до Новоросійська, і вони там зараз шкеряться по своїх будках.

Нещодавно ГУР МО України провело блискучу й дужу ефективну операцію, коли морські дрони підійшли до тимчасово окупованого півострова Крим і запустили дрони по російських засобах ППО. Тоді було знищено та пошкоджено велику кількість російських ЗРК та РЛС.

А в разі морського перемир’я ми не зможемо нічого подібного робити, ми не зможемо знищувати російські військові кораблі, бити по російській системі ППО та військових об’єктах. Тож який сенс? Захист зернового коридору? Він зараз захищений, як ніколи, і захищений він нашими морськими дронами, які щодня полюють за російськими військовими кораблями та російською авіацією в повітряному просторі над Чорним морем.

Тож яке перемир’я в Чорному морі? Кому воно буде вигідно? Росії – так, нам – взагалі не вигідно. Те саме і з ударами по енергетиці: нам зараз це взагалі невигідно.

Я думаю, що ці питання піднімаються для того, щоб подивитися, як на це відреагує Росія, і чи зірве вона ці домовленості. Але жодної практичної користі для України від цих ідей я взагалі не бачу. Удари по Україні були і не припиняться, допоки не закінчиться війна. Але втрати інструментарію та важелів тиску на Росію, як на мене, не можна допустити. Це невигідно Україні взагалі.

Главред: Чи має Україна опцію не погодитися на енергетичне і морське перемир’я?

Олександр Коваленко: Так, має. Взагалі, ми можемо заявити, що позиція США однобока, ми не задоволені тим, як працює американська делегація, тому відмовляємося від США в якості посередника. Але при цьому ми маємо бути готовими до досить гострої психічно-нервової реакції Дональда Трампа, ну й нехай. Я вже зазначав, що без США ми можемо тримати оборону, і щодня наш потенціал зростає, тому що розвивається наш ВПК, нам починає все більше допомагати Європа, принаймні більше, ніж в 2022-2024 роках, а Росія тільки слабшає.

Також зауважу, що за тиждень, коли ми не отримували розвіддані від США, ми змогли диверсифікувати джерела таких даних і почали отримувати їх від наших інших партнерів. Коли почалися розмови про те, що ми можемо залишитися без Starlink, ми згадали, що було до Starlink, і яким військовим зв’язком користувалися в Україні протягом десятків років, а, крім того, з’ясували, що є альтернативи Starlink в інших країнах, наприклад, у Швеції. Тому не все так погано. А от для США це була б ганьба.

Тому ми поки що імітуємо дипломатичну роботу і чекаємо моменту, коли Трамп, не розчаровуючись у нашій позиції, розчарується в Путіні. І от тоді почнеться дуже цікава гра.

smilik: Якщо запрацює енергетичне перемир’я, і Україна не зможе бити по російській енергетиці, можливо, нарешті прийде час для Кримського мосту?

Олександр Коваленко: Для удару по Кримському мосту потрібні не дрони, які ми використовуємо для знищення тих чи інших об’єктів на території Криму та РФ, а реальна ракетна зброя з бойовими частинами бетонобійного типу. Наприклад, такі зразки є серед ATACMS, але ми їх не отримували, є такі зразки Taurus, і ми їх теж не отримували. Я не знаю, чи розробляються такі бойові частини для української ракети ПКР Р-360 "Нептун", не багато відомо про новий тип цих ракет. Але для знищення Кримського мосту потрібна велика кількість крилатих або балістичних ракет зі специфічною бойовою частиною, якою є саме бетонобійна.

Дронами ми можемо покошмарити Кримський міст. Але який ефект? Набагато ефективніше не кошмарити Кримський міст, не маючи жодного коефіцієнта корисної дії, а бити по російських НПЗ, які палатимуть кілька днів або й тижнів поспіль, що морально-психологічно впливатиме на росіян, тішитиме нас, а, крім того, матиме ще й практичний ефект. Коли НПЗ або нафтобаза виводиться з ладу і не працює деякий час, це створює проблеми для ворога з паливно-мастильними матеріалами. З ударами по цистернах теж дуже цікавий момент, адже паливо, яке зберігається в резервуарах, навіть якщо воно не займається внаслідок удару, а просто перебуває поруч із епіцентром займання, стає некондиційним, і його неможливо використовувати. Тож від таких ударів є практичний і досить серйозний ефект.

А Кримський міст чекає ракет. Саме ракет.

Главред: Як, на вашу думку, діятиме Трамп щодо Росії та України, коли побачить, що його плани щодо припинення вогню протягом найближчого місяця-двох не реалізуються? Наскільки велика загроза, що тільки нашу країну він схилятиме до подальших поступок, не чіпаючи Росію?

Олександр Коваленко: Як я зазначав, Трамп – людина-казино. Максимально негативний варіант для України передбачає припинення постачання зброї та будь-якої допомоги. Безумовно, буде важко, але… Поступово ми починаємо виробляти зброї більше, ніж наші партнери, але при цьому ми потребуємо набагато більше. Але якщо взамін за допомогу від США нам потрібно буде відмовитися від власних територій і погодитися на ультиматуми Росії, як це буде виглядати в історичному контексті? Як це буде виглядати, зважаючи на тих, хто віддав своє життя і здоров’я заради того, щоб Україна повернулася до своїх кордонів? Не можна зраджувати цю пам’ять, а також потрібно пам’ятати про історичний контекст.

Ба більше, на Україні зараз лежить відповідальність зупинити третю світову війну. Зупинити – не тим, що ми піднімемо лапки догори і погодимося на всі ультиматуми. Ні, якраз навпаки. Зупинити – відмовляючись виконувати ультиматуми агресора і не погоджуючись на домовленості, які надихнуть інші тоталітарні режими й диктатури діяти так, як Росія.

Адже інші авторитарні режими тоді зрозуміють, що можна захоплювати інші країни і їм за це нічого не буде, з ними будуть домовлятися. "Світовий поліцейський" уже все, на пенсії. Ми зараз говоримо навіть не про Північну Корею чи Іран, а значно ширше. Так можуть почати діяти такі країни як Китай. Якщо Китай побачить, що Росії дозволили захопити частину Україну, і ніхто не заперечував – трохи побалаболили і забули, він може почати діяти так само щодо Філіппін, В’єтнаму та взагалі всього регіону, який китайці вважають історично своїм. Китай цілком може почати діяти більш активно в цьому регіоні. І США будуть змушені втручатися, але не будуть, бо президент – Дональд Трамп, і його це не цікавить. Або, можливо, тоді Трампа це зацікавить, адже погляньте, як активно він почав застосовувати силу в Ємені. І це людина, яка говорила, що при ній закінчаться всі війни! Єменські хусити вже це відчувають: де миротворчий дух і перемовини? Чому американці не зустрічаються в Саудівській Аравії з єменськими хуситами та не домовляються про мир в усьому світі?

Так само це може стосуватися й інший країн, наприклад, Туреччини. До нас Туреччина нібито дружня, але на Близькому Сході вона недружня до багатьох країн. Також може відбутися дещо цікаве у взагалі несподіваному регіоні, наприклад, у Вірменії, Іраку, не кажучи вже про Сирію, де встановлено повний контроль Туреччиною. Тобто все це може підштовхнути до подібних рішень країни, у яких є недоімперські амбіції, як у Путіна.

Тому на Україні лежить велика відповідальність. Нас підштовхують до того, що призведе до загальносвітового колапсу. Але ми маємо відстоювати власну позицію і не звертати уваги на те, що говорять Трамп, Віткофф, Волтц та інші представники американської адміністрації. Ми повинні діяти так, як правильно для нас.

Георгій_59: До чого, по-вашому, зводяться інтереси Трампа щодо України і цієї війни, до чого – інтереси США як держави щодо України? Відповідно, хотілося б розуміти, яких сюрпризів – приємних та навпаки – нам чекати від Трампа? Якими можуть бути наслідки для США, якщо раптом через Трампа Україна програє?

Олександр Коваленко: Україна через Трампа не програє, я все-таки оптиміст у цьому питанні і вірю в нашу перемогу.

Передусім Трампа цікавить економічна війна з Китаєм. Це для нього мета номер один. Україна в цьому контексті другорядна. Але війна в Україні у всіх на слуху, і це відволікає увагу. Тож це питання треба вирішувати. Дональд Трамп хотів його вирішити дуже швидко, але йому це не вдається і не вдасться.

Крім того, є угода про рідкісноземельні метали. Навіщо вони США? Якщо говорити про контекст економічної війни США з Китаєм, то Китай є основним постачальником рідкісноземельних металів більшості американських високотехнологічних підприємств. В разі початку економічної війни з Китаєм США залишаться без цього ресурсу, підприємства зупиняються. Тому Штатам необхідна диверсифікація. І Україна – це єдина країна, яка пішла на угоду такого плану, яка може в перспективі допомогти Штатам у цьому.

Тому, з одного боку, Україна для Трампа не дуже важлива, він на неї не так зважає, як на майбутню епічну історичну економічну війну з Китаєм, але з іншого – без України він аж ніяк не може: без наших рідкісноземельних металів він просто програє економічну війну Китаю. Отже, Трамп у патовій ситуації, і ми можемо навіть шантажувати його цим.

Угодою про рідкісноземельні метали ми купили Трампа, і це було зроблено правильно. Другий крок тут – це банальний шантаж: не хочеш – не треба, починай так війну з Пекіном. Ми поки що вирішуємо проблему з окупантами – обнулюємо їх, а Штати нехай з’ясовують стосунки з Китаєм, і побачимо, як цей процес піде. А ми дуже швидко побачимо занепад високотехнологічних підприємств США. І тоді каміння посиплеться саме на голову Трампа, а також це стане великим мінусом для Республіканської партії.

Анна (Київ): Якщо станеться заморозка війни за наявною лінією розмежування, то що буде далі? Війна неминуче спалахне знову? Чи буде вона тоді більш кривавою і страшною?

Олександр Коваленко: Так, в такому разі війна розпочнеться знову і буде більш кривавою і масштабною. Тому що Росія отримає можливість накопичити ресурси. Так, Україна теж не сидітиме, склавши руки, але у нас все одно не буде можливості накопичити стільки ж або більше сил, ніж Росія. Ми говоримо як про відновлення механізованої компоненти й техніки військово-промисловим комплексом РФ, так і людського ресурсу. Адже мобілізація в Росії триватиме. При цьому у нас з приводу мобілізації постійно точаться якісь дискусії.

В Росії будуть просто банально мобілізовувати 30-40 тисяч особового складу. Це дозволить Росії за рік накопичити 500-600 тисяч осіб, окрім того, що в неї вже є. І тоді за рік "перемир’я" у Росії буде 1 млн 200 тисяч осіб особового складу сухопутних військ. Чи зможемо ми щось протиставити такій навалі? Адже тоді Росія буде не просто воювати піхотою і влаштовувати "м’ясні штурми", а використовуватиме "м’ясну навалу", величезні хвилі таких навал.

Крім того, це створить загрозу третьої світової війни, і ця загроза походитиме не тільки від Росії, яка може здійснити операцію проти Польщі, країн Балтії або Фінляндії. Така загроза може походити від інших країн-союзниць Росії: Ірану, Північної Кореї тощо. Зараз увесь світ спостерігає, як вирішується питання з країною-агресором і країною-терористом, що захопила території іншої країни, порушила міжнародне законодавство і зруйнувала фундамент Вестфальскої системи міжнародних відносин. Сторіччя просто зруйновані діями Російської Федерації. Диктатури і тоталітарні режими спостерігають за цим, мотивуються і надихаються цим прикладом. І вони можуть почати діяти так само.

Нік: Віткофф заявляв, що надання Україні гарантій, відповідно до 5 ст. Статуту НАТО, без вступу до Альянсу є відкритим питанням. Наскільки ймовірно, що такі гарантії справді будуть надані? Адже те, про що йдеться у 5 ст., це, по суті, ключове, чого Україна б хотіла від НАТО, а також ключове, через що оскаженіє Росія, і всі мирні потуги Трампа проваляться.

Олександр Коваленко: Ще не факт, що це буде працювати. На рівні дискусії ми можемо обговорювати це питання. Та коли є домовленості, але немає документа, який може щось гарантувати, це не працюватиме.

Нещодавно в мене було інтерв’ю з данськими журналістами, і ми в тому числі говорили про Гренландію. Це найяскравіший приклад. Уявімо собі, що за місяць поблизу берегів Гренландії з’являється американський експедиційний корпус, метою якого буде утворення плацдарму на території Гренландії. Як будуть діяти Данія і НАТО, коли країна Альянсу фактично нападає на країну НАТО? У них дилема, і вони не розуміють, що робити.

У мене взагалі немає впевненості в НАТО і в тому, чи потрібен нам цей Альянс. Україна зараз потрібна НАТО більше, ніж НАТО нам. Чи дає НАТО якісь гарантії безпеки країнам, які є членам Альянсу? Так, дає. Відповідно до 5 ст. Статуту НАТО, країни-члени почнуть радитися, хто чим може допомагати, це перший етап: хтось скаже, що надасть танки, хтось – що надасть підрозділи, Угорщина скаже, що "це не наша війна", Словаччина скаже те саме. Все це триватиме тиждень. І за цей час Естонія вже буде повністю окупованою Росією, вже стоятиме питання Литви, Латвії, а, може, і Польщі. От як діє 5 стаття.

А ми говоримо про дію 5 статті для країни, яка не є членом НАТО. На мою думку, це не працюватиме взагалі. Адже саме по собі НАТО вже не працює, а тут ще й специфічні унікальні умови. Ще один Будапештський меморандум? Ні, я в це не вірю.

Питання: Наскільки продовження війни залежить від перебування Путіна при владі або серед живих?

Олександр Коваленко: Якщо уявити, що завтра Путіна не стане, все одно швидко все не вирішиться. Тому що люди з його пулу, які залишатимуться в керівництві, хоч і почнуть гризтися за крісло Путіна, не зможуть одразу включити задню. Та російське суспільство для цього не підготовлено. І також буде внутрішня конфронтація в російських силових структурах.

Тож без Путіна цей процес зрушиться з мертвої точки, але швидко він не піде.

gf_43: Розпад Росії – реальність чи фантастика?

Олександр Коваленко: Я ніколи не вірив у розпад Росії і не бачу такої перспективи. Але те, що Російська Федерація може перетворитися на "Російську Феодалізацію", це факт. Тобто будуть феодальні наділи в кожній області, в кожному окрузі, в кожній республіці буде свій місцевий олігарх, пахан. Буде феодальний устрій, ніякої децентралізації. Коли Путін прийшов до владі, в Росії розпочався процес централізації влади, і зараз він досягнув свого піку. В майбутньому буде навпаки – децентралізація на рівні феодальних наділів, тобто "Російська Феодалізація".

Dim-dim: Чи бодай трохи проглядається зараз "світло в кінці тунелю"? Коли, через скільки років може закінчитися війна, не призупинитися, а саме завершитися?

Олександр Коваленко: В 2025 році війна не закінчиться, вона триватиме і в 2026-му. Але з урахуванням того, який потенціал сьогодні має російська армія, які перспективи розвитку вона має, а також які перспективи розвитку в України в цьому питанні, шансів у Росії все менше й менше. Якщо це можна сприймати в якості "світла в кінці тунелю", то так, воно є. Саме тому я не депресую через ті події, які відбуваються зараз у світі, в геополітиці. В України є всі шанси перемогти, причому перемогти так, як ми розуміємо перемогу, а не так, як нам намагаються нав’язати вороги або наші псевдодрузі.