Чи готова Європа до реальних військових дій з РФ?

Аби направити в Україну «сили стримування» і «гарантування», про які заявив британський премʼєр Стармер після «саміту рішучих» треба для початку їх мати.

Поки єдина «сила стримування» російської агресії вже давно в Україні, і воює там з 2014 року.

Європейці, звісно, оголошують наміри розбудувати власні армії, і це насправді винятково правильні наміри, але поки вони не здійснилися.

«Рішучі» наміри європейців будуть завершуватися черговими словесними вихилясами про «200 планувальників» з «30 країн», які «вже готові» розташувати «миротворців» чи то вздовж лінії Дніпру, чи то у сусідніх країнах і у разі чого «готові дати відсіч».

Але навіть найрішучіші з рішучих євромиротворців не наважаться перетнути український кордон поки гарантії безпеки їм не дасть Трамп. А він не дасть, бо проти цього Путін.

І ще Трамп знає, що якщо хтось там із європейців щось і надумає зробити без його погодження, він їх швидко приведе до тями, страхаючи вийти із НАТО.

Європа вилетіла зі світової гри, бо десятиріччями сподівалася то на США, які завжди витрачали на власну оборону рекордні бюджети, то на добру волю Путіна, у якого вони купували газ.

Хороша новина тут у тому, що європейці усвідомили, що треба сподіватися на себе. Погана новина – що від усвідомлення до дій минає багато часу.

Тому поки саміти «рішучих» нагадують колективні сеанси психотерапії, на яких пацієнти діляться болями та обіцяють одне одному вжити рішучі заходи.

Справжні лікувальні процедури, однак, можуть початися лише на військових заводах та тренувальних полігонах.