У Харкові суд виправдав інженера-баптиста, який відмовився від військової служби

Київський районний суд міста Харкова виправдав від звинувачень в ухиленні від призову на військову службу провідного інженера-радіофізика Радіастрономічного інституту НАН України.

Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 19 березня.

У липні 2024-го чоловік прибув до ТЦК і СП для оновлення даних. Його направили проходити військово-лікарську комісію і визнали  придатним до військової служби. Далі чоловікові намагалися вручити повістку про виклик до РТЦК та СП для подальшого направлення на курси військової підготовки, проте він відмовився її брати. Громадянин написав заяву про відмову від призову на військову службу, посилаючись на релігійні переконання вірянина Харківської церкви «Благодать». Проте службові особи РТЦК та СП вважають, що в умовах воєнного стану релігійні переконання не звільняють чоловіків від призову за мобілізацією.

У судовому засіданні обвинувачений пояснив, що з 2016 року є членом релігійної організації «Релігійна громада євангельських християн-баптистів «Харківська церква «Благодать». Його релігійні переконання не допускають позбавляти життя інших людей, брати до рук зброю, навіть для самозахисту або з навчальною метою, а також носити військову форму і складати військову присягу. Він міг би погодитися на альтернативну (невійськову), якби вона мала цивільний характер і не вимагала носити зброю. На підтвердження своїх слів чоловік має довідку церкви «Благодать».

Крім того, чоловік працює інженером-радіофізиком Радіоастрономічного інституту, який виготовляє системи радіолокації для Державної прикордонної служби України. Тому обвинувачений вважає, що не підлягає мобілізації ще і тому, що працює у критично важливій для оборони галузі. Керівництво інституту за місцем його роботи намагалося забезпечити бронювання працівників, проте цю процедуру не було завершено. Чоловік переконаний, що, виконуючи свою професійну функцію в тилу, він значно ефективніший і може зробити більший внесок у забезпечення обороноздатності країни, ніж на полі бою.

Пресвітер релігійної організації підтвердив у суді, що обвинувачений прийняв хрещення у їх церкві у 2016 році і з того часу є постійним членом релігійної громади. Церква євангельських християн-баптистів належить до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 року. Священнослужитель пояснив суду, що благословляє вибір тих вірян, які відмовляються від військової служби з міркувань християнського сумління. Разом із тим, у час, коли країна потерпає від збройної агресії, їх релігійна організація не проповідує безумовного пацифізму і не вважає абсолютно неприпустимим захист Вітчизни зі зброєю у руках. Деякі їх віряни стали до лав ЗСУ, і церква також благословляє їх рішення, молиться за них, допомагає одягом і продуктами харчування. Брати чи не брати до рук зброю, він вважає сферою вільного вибору кожного. Документа, в якому було б сформульовано офіційну позицію церкви «Благодать» щодо допустимості чи недопустимості участі у бойових діях за необхідності відсічі збройній агресії, не існує.

Радіоастрономічний інститут НАН України також звертався до ТЦК і СП з приводу відстрочки від призову цього чоловіка на військову службу, повідомляючи, яку роботу він виконує. У зверненні акцентовано увагу на тому, що обвинувачений задіяний у виготовленні і тестуванні блоків цифрової обробки сигналів радіолокаторів, і призов чоловіка на військову службу суттєво вплине на рівень робіт у цьому напрямку. Водночас радіолокаційні прилади виготовляються на замовлення Державної прикордонної служби України.

Конституція України гарантує право людини на альтернативну (невійськову) службу в разі несумісності її релігійних переконань з виконанням військового обовʼязку, проте спеціальний закон не регулює реалізацію цього права в особливий період.

Суд дійшов висновку, що втручання у право людини на свободу віросповідання не охоплюється заходами правового режиму воєнного стану і під час війни чинне законодавство не дає жодних підстав для обмежень прав людини в частині права на свободу віросповідання.

Зараз на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційна скарга громадянина, засудженого за подібних обставин. Заявник звертає увагу, що закон передбачає заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової, якої в умовах воєнного стану не існує, що унеможливлює реалізацію права громадянина на відповідну заміну у разі несумісності його релігійних переконань з виконанням військового обовʼязку.

На запит Конституційного Суду України у цій справі Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) 18 березня 2025 року опублікувала висновок щодо реалізації в Україні в умовах воєнного стану права на альтернативну (невійськову) службу. У висновку комісія виходила з того, що відмова від військової служби за переконаннями ґрунтується на праві на свободу думки, совісті та релігії, коли воно суперечать обовʼязку застосовувати силу і позбавляти людей життя.

Венеційська комісія вважає, що за жодних обставин відмовник за переконаннями не може бути змушений носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни. Акцентовано увагу і на тому, що обовʼязок усіх громадян із захисту Вітчизни, передбачений Конституцією України, на практиці не вимагає користування військовою зброєю кожним із громадян чи їх включення у систему військового командування. Тобто сумлінні відмовники можуть, будучи солідарними із співгромадянами, виконувати цей обов`язок в інший спосіб.

У травні 2024 року Верховний суд сформулював позицію, в якій не  виключає реалізацію громадянином права на сумлінну відмову від військової служби навіть під час воєнного стану. Причому таким правом можуть скористатися не лише члени зареєстрованих релігійних організацій, а й інші особи, якщо доведуть наявність відповідних релігійних переконань і їх непереборний конфлікт з обовʼязкам захищати Вітчизну зі зброєю у руках.

Відтак у цій конкретній справі місцевий суд дійшов висновку, що обвинувачений має глибокі, щирі і послідовні релігійні переконання, які вступають у непереборний конфлікт із виконанням військового обовʼзку. З такими поглядами несумісне не лише летальне використання зброї, а й сама необхідність брати її до рук, складати військову присягу і носити військову форму.

На думку суду, цей чоловік має право на сумлінну відмову від військової служби і заміну її на альтернативну (невійськову), яка б відповідала стандартам застосування ст.9 Конвенції, сформованим практикою ЄСПЛ і окресленим у висновку Венеційської комісії 18.03.2025 року.

Але в умовах воєнного стану законодавство в Україні не передбачає можливості реалізації гарантованого Конституцією права громадянина на альтернативну (невійськову) службу, яка була б цивільною за своїм характером, ієрархічно й інституційно незалежною від військових структур і могла гарантувати, що людина не зазнає примусу використовувати зброю.

«Недосконалість спеціального законодавства, що не встановлює механізму забезпечення конституційного права громадянина, є сферою відповідальності держави, і перекладання негативних наслідків таких прогалин на людину неприпустиме», — зазначає суд.

Береться до уваги, що чоловік дотримувався правил військового обліку, зокрема, добровільно зʼявився до ТЦК і СП, оновив свої дані і пройшов ВЛК. Тобто діяв добросовісно аж до спроби працівників ТЦК вручити йому повістку для подальшого направлення на підготовку до військової служби, яка суперечить його релігійним переконанням.

«Притягнення громадянина до кримінальної відповідальності за відмову від військової служби з мотивів релігійних переконань навіть в умовах воєнного стану не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві і пропорційним легітимній меті захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і конституційного ладу держави. 

Разом із тим, обвинувачений за родом своєї діяльності у тилу може брати і бере участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації в інший спосіб, ніж на полі бою зі зброєю у руках. Зокрема, за даними довідки і листів Радіоастрономічного інституту НАН України. обіймає в інституті посаду провідного інженера-радіофізика відділу електронних НВЧ приладів, є провідним спеціалістом у галузі радіолокаційних систем і виконує особливо важливі роботи з виготовлення і тестування таких систем на замовлення Державної прикордонної служби України.

Дійсно, обвинуваченого не було заброньовано у порядку, визначеному постановою Кабінету міністрів… Проте, на думку суду, виконання (…) професійної функції за місцем роботи більше сприятиме справедливому балансу між його правом на свободу віросповідання і суспільним інтересом у виді забезпечення обороноздатності держави, ніж примус обвинуваченого до військової служби і кримінальне покарання за відмову від її проходження», — пояснюється у вироку.

Tweet