“Стратегічна невизначеність” США щодо Тайваню більше не спрацює — FT

Протягом десятиліть США покладалися на політику “стратегічної невизначеності” для стримування ризику війни в Тайванській протоці. Свідомо залишаючи невизначеним те, як Вашингтон відреагує на можливий напад Китаю на Тайвань, США намагалися таким чином стримати Пекін від вторгнення на Тайвань, а Тайбей — від офіційного проголошення незалежності. Протягом більшої частини періоду після холодної війни цей підхід був успішним. Але зараз усе змінилося, пише FT.

На тлі “атаки” адміністрації президента США Дональда Трампа на світовий порядок, який склався після Другої світової війни, стратегічна невизначеність більше не є стійкою чи ефективною політикою. Нові рамки, що поєднують стратегічну ясність із комплексним підходом до підтримання миру в Тайванській протоці, необхідні для того, аби запобігти переростанню так званої тактики тиску в сірій зоні у відкриту війну, пише у статті для FT колишній заступник помічника міністра оборони США у справах Східної Азії Майкл Шиффер.

Десятиліттями в Тайванській протоці зберігався крихкий статус-кво, стабільність якого забезпечувалася військовою присутністю Штатів. Але ця стабільність руйнується під зростанням тиску Китаю, з одного боку, і рішучістю Трампа перекроїти світову політику, з іншого. 

Останніми роками Китай постійно посилює свою кампанію тиску проти Тайваню. Почастішали випадки вторгнення китайських військових літаків у зону ідентифікації тайванської протиповітряної оборони, Пекін неодноразово проводив масштабні навчання поблизу острова. Водночас Китай посилив і дипломатичний тиск на Тайбей.

“Покладання надій” Вашингтона на стратегічну неоднозначність більше не стримує дедалі агресивнішу поведінку Пекіна і США погано підготовлені до того, щоб запобігти небезпечному прорахунку. Китай реалізує комплексну стратегію щодо Тайваню, яка поєднує дипломатичну ізоляцію, економічні зв'язки, кампанії політичного впливу, культурні наративи й військове залякування.

Залишаючись надмірно зосередженими на військовому стримуванні, США намагаються відповідати багатовимірному підходу Пекіна. Для того, щоб стабілізувати відносини в Тайванській протоці, Вашингтон повинен доповнити свою військову позицію економічними, дипломатичними й інформаційними ініціативами.

Сьогодні Тайвань є ключовим центром виробництва напівпровідників, виробляючи понад 60% мікросхем у світі й переважну більшість найсучасніших напівпровідників. Невизначеність, не кажучи вже про потенційну війну, яка зруйнує цю галузь, матиме серйозні глобальні наслідки. І поза напівпровідниками, центральна позиція Тайваню у високотехнологічних ланцюгах поставок підвищила економічне значення острова. США не можуть дозволити собі покладатися виключно на військове стримування для захисту таких важливих економічних інтересів.

Зовнішня політика Штатів у перші дні роботи другої адміністрації Трампа ще більше посилила ризики в цій сфері. Неоднозначні висловлювання Трампа про напівпровідникову промисловість Тайваню викликали занепокоєння в Тайбеї та підбадьорили Пекін. Тим часом непослідовна підтримка України з боку США за часів адміністрації Трампа, антагонізм щодо європейських союзників Америки, “територіальні амбіції” щодо Гренландії, Панамського каналу й навіть Канади підірвали довіру до широких зобов'язань Вашингтона у захисті демократичних партнерів, міжнародних інституцій і норм.

У цьому контексті стратегічна неоднозначність більше не стримує агресію, а спонукає до прорахунків. Чіткість, навпаки, може відновити стримування, підкреслюючи втрати, яких зазнає Китай, якщо вдасться до агресії чи примусу проти Тайваню. 

Перехід до “стратегічної чіткості” не вимагає від США відмови від політики “одного Китаю”, виходу зі спільних з Пекіном комюніке або підриву закону про відносини з Тайванем. Штати можуть підтримувати ці дипломатичні засади, водночас чітко окреслюючи наслідки примусових дій або військової агресії з боку Пекіна.

На думку оглядача, США повинні чітко заявити, що будь-яка спроба Китаю примусити Тайвань до “возз'єднання” військовими засобами або за допомогою економічного примусу матиме серйозні наслідки. Це дасть сигнал Пекіну, що агресія отримає рішучу і скоординовану відповідь, без перетину червоних ліній Китаю шляхом формального визнання Тайваню як незалежної держави. Водночас Вашингтон повинен активно зміцнювати дипломатичні позиції Тайваню, розширювати економічні зв'язки з островом і посилювати взаємодію з регіональними партнерами задля зміцнення безпеки Тайбея.

Прийнявши політику стратегічної чіткості, США можуть стримувати конфлікти, відновлювати регіональну стабільність і захищати світову економіку. Невизначеність колись слугувала підтримці миру в Тайванській протоці, але сьогодні для його збереження необхідна ясність, зазначає видання.

Китай вважає Тайвань своєю територією і ніколи не відмовлявся від можливості застосування сили для того, щоб взяти острів під свій контроль. Штати, попри відсутність офіційних дипломатичних зв'язків з Тайванем, є ключовим партнером острова та постачальником зброї. Пекін традиційно критикує Вашингтон за підтримку Тайваню.