«Шок і трепет» — стратегія Трампа проти співгромадян

США руйнуються на очах: підточено національну розвідку — тепер нею завідує можлива агентка Башара Асада та Кремля Тулсі Габбард; ослаблено збройні сили — звільнено досвідчених генералів, а головою Пентагону став посередній телеведучий із Fox News Піт Гегсет; заморожено фонди на передові наукові дослідження; завдано удару міністерству охорони здоров’я, яке тепер очолює малопритомний Роберт Кеннеді, котрий не вірить у вакцинації та вважає, що епідемія кору — це нормально; скасовано організацію допомоги іншим країнам — USAID; скасовано міністерство освіти; звільнено сотні тисяч держслужбовців; під загрозою медстрахування для бідних і людей похилого віку… всього не злічити. Додамо тільки, що ціни на житло та продукти повзуть угору, а фондовий ринок потроху обвалюється.

Катастрофа є очевидною. Проте люди не виходять на вулиці — шин не палять, бруківкою не запасаються. Суспільство зверху донизу застигло в німому здивуванні.

На піку піраміди мовчання — експрезиденти Джо Байден, Барак Обама, Білл Клінтон, Джордж Буш. Треба зазначити, що й раніше колишні президенти наступних лідерів публічно не критикували та в їхні справи не втручалися. Чинні ж президенти, навіть критикуючи політику попередників, на особистості не переходили, а на людях зберігали дружню незворушність. Мирна передача влади та наступність демократії були важливішими за особисті чи партійні розбіжності.

Та нині традиційні норми розсипалися на порох. Уже на інавгурації Дональд Трамп заявив, що всі президенти недавнього часу підвели свій народ. Байдена ж, який був присутній на цій церемонії, Трамп обізвав найгіршим президентом і навіть зрадником. Байден тим часом фальшиво розтягував рот у посмішці, вважаючи, ймовірно, що зображає іронію. Крім натягнутої посмішки Байдена, колишні президенти ніяк не відреагували ні на хамські висловлювання Трампа, ні на його руйнівні дії. Жоден із колишніх президентів не ризикнув уплутатися в бійку без правил.

Оглушливо мовчать не тільки колишні президенти, від яких уже нічого, зрештою, не залежить, а й демократи, які опинилися в Конгресі в меншості. Виборці буквально благають їх вийти зі ступору й почати захищати інтереси народу. Так, під час розмови в межах проєкту «Інформація про охорону здоров’я» жінка, сину якої зробили пересадку органа, заклинала Хакіма Джеффріса (лідера демократів у Палаті представників), виступити проти Трампа й захистити медичне страхування для незаможних: «Якщо ці скорочення Medicaid (медстрахування для бідних. — А.Б.-К.) буде ухвалено — задля податкових пільг для мільярдерів, яким вони насправді не потрібні, — мій син фактично приречений на смерть, бо не зможе оплатити ліки для запобігання відторгненню», — майже ридала жінка. Джеффріс відповідав їй блідими формулюваннями, що не вселяли оптимізму.

У конгресменів від Демократичної партії є причини занепасти духом. Вони повністю втратили владу, й попри те, що вони просували права робітників, меншин і жінок, захищали довкілля, зміцнювали економіку, допомагали іншим країнам, лише 27% виборців задоволені сьогодні їхньою роботою. Ба більше, все, чого демократи досягли, тепер руйнується не лише з волі Трампа, його найближчого соратника Ілона Маска та віцепрезидента Джей Ді Венса, а й з волі пересічних американців.

На виборах 2024 року за Трампа проголосувало 77,3 мільйона, а за Камалу Гарріс — 75 мільйонів. Сьогодні реакція мільйонів громадян, які не віддали свого голосу за Трампа, дуже відрізняється від реакції незгодних виборців після його першої перемоги. Тоді більшість проголосувала за Гілларі Клінтон. Через стародавні правила виборів Трамп, який відстав від неї на 3 мільйони голосів, усе-таки виявився переможцем, але справедливість і моральна перевага були на боці тих, хто програв. Наступного дня після першої інавгурації Трампа десятки тисяч жінок пройшлися маршем по Вашингтону. Жіночий марш був яскравою реакцією на політику та риторику Трампа, що загрожувала їхнім правам. Потужними протестами запам’ятався й останній рік першої каденції Трампа. В один із днів протестів проти расової дискримінації (Black Lives Matter) на вулицю вийшли пів мільйона людей майже в 550 містах і селах по всіх США. Але сьогодні легітимність перемоги Трампа, схоже, паралізує демократів, які поважають результати виборів.

Однак є й інші причини загальної бездіяльності: Трамп, Маск та їхні адепти шантажують і залякують незгодних. Показовим є випадок активістки із Сіетла, співзасновниці групи активістів-екологів Troublemakers Валерії Коста. На 43-річну Коста, яка допомагала організувати мирні та, слід зізнатися, маломасштабні протести проти Tesla  й Маска, зненацька обрушилися особисті атаки найбагатшої людини у світі. «Коста скоює злочини», — написав Маск у своєму пості в Х. Після цього десятки шанувальників Маска атакували активістку загрозливими виступами в прямому ефірі, повідомленнями в соціальних мережах і електронних листах. Вони також заявили, що сподіваються, що федеральна влада проведе розслідування, тобто погрожували їй судом і навіть фізичною розправою. Легко уявити жах звичайної людини, на яку нацьковує юрбу могутній магнат.

Соратники Трампа залякують і регіональних лідерів-демократів. Вони, вочевидь, залякали мера Вашингтона Мюріель Е. Боузер, змусивши її відмовитися від своїх минулих переконань і ворожого ставлення до президента. Коли кілька років тому вона балотувалася на переобрання, її кампанія розіслала тисячі листівок, що рекламували момент, який зробив її відомою. «Коли Дональд Трамп атакував наші цінності, Мюріель Боузер високо тримала голову», — йшлося в масовій розсилці, де було зображено, як пані мер гордо дивиться на площу Black Lives Matter Plaza та вуличну фреску завдовжки у два квартали, яку вона розпорядилася намалювати перед самим Білим домом, кинувши виклик президенту.

Однак на початку березня, після того як конгресмен-республіканець пригрозив через цю фреску скоротити фінансування автомагістралей, Боузер заявила, що зафарбує яскраво-жовті літери BLM Plaza. Мер боїться недарма: місту й далі загрожує вимога адміністрації президента скоротити витрати на один мільярд.

Та, можливо, головним чинником загальної бездіяльності стало застосування Трампом і його командою стратегії «Шок і трепет» проти своїх співгромадян: люди не встигають переварити одну шокову новину, як за нею летить наступна — ще страшніша. Швидкість руйнування країни перевершила всі найгірші очікування. І внаслідок цього свідомість людей виявилася перевантаженою, що призвело до стресу та депресії, а не до протестів.

Нещодавнє опитування підкреслює збільшення тягаря політичного стресу по всій країні. Більш як половина (54%) американців повідомили про зростання рівня стресу з дня інавгурації Трампа. Особливо вразливими до стресу, пов’язаного з політичною ситуацією в країні, є молоді люди віком 21–24 роки, тобто найбільш схильні до політичних акцій. У цій віковій групі 69% респондентів зазначили, що їхній рівень стресу зріс із моменту приходу до влади нової президентської адміністрації в січні 2025 року. Та й люди похилого віку після виборів не в найкращій формі: більшість (54%) американців 55 років і старших також повідомили, що із січня їхній рівень напруги зріс.

Нинішнє зростання рівня стресу й тривожності наклалося на наявне відчуття глибокого занепокоєння. За даними Американської асоціації психологів, понад 77% населення США вважають майбутнє країни істотним джерелом тривоги — ця цифра зростає з 2016 року. Така статистика відображає не тільки особисті відчуття, а й погіршення колективної здатності до дії: на думку психологів, люди в стані стресу та супутньої втоми є менш здатними до спільних і організованих дій.

Американська нація відвикла від масштабних політичних катаклізмів. Переслідування комуністів та їхніх гіпотетичних прибічників у 1950-х, що налякали професійний клас, давно залишилися в минулому. Війну у В’єтнамі й антивоєнні протести пам’ятають лише старі люди. Сьогоднішні американці ще не навчилися мати справу з репресивним урядом, і нова влада розуміє: важливо не послаблювати напруги й заплутати людей. Цю стратегію колишній соратник Трампа Стів Беннон описав як спосіб боротьби з опозицією шляхом «завалювання інформаційного простору лайном».

Щодня на американців чекає не лише купа шокових новин, а й постійне відчуття невпевненості в тому, що вони розуміють те, що відбувається. Білий дім збирається дружити з кривавим диктатором Путіним і припинити допомогу Україні, чи це якісь маневри для угоди? Трамп затіяв торговельну війну із союзниками й готовий руйнувати економіку США, чи це блеф? Президент готується залишитися на третій термін, чи це газлайтинг? Усе тоне в брехні, що дезорієнтує, недомовках і суперечностях.

Однак шок і розгубленість вічно тривати не можуть. Уже помітні перші вісники спротиву: на зустрічах у меріях виборці люто кричать на представників Республіканської партії; виступи лівого ліберала Берні Сандерса почали збирати тисячі слухачів; з’явилася купка центристів-конгресменів, таких, як Кріс Мерфі, який сміливо заявляє: в нас «червоний рівень тривоги», в нас «конституційна криза»!