Нові вимоги США і РФ у переговорах з Україною

Усі учасники прекрасно розуміють, що за чинної Конституції України формальна відмова неможлива.

Ну, власне, що і потрібно було довести.

Віткофф синхронізувався з Шойгу в тезі про "конституційні" перешкоди до врегулювання.

Проявився загальний підхід до рамки переговорів на даний момент. Вона зверстана за принципом "компроміс за рахунок жертви агресії".

З російського боку він зводиться до тези "ми заберемо все, що вважаємо за потрібне, а потім почнемо обговорювати долю того, що від вас залишилося".

Український підхід: "готові тимчасово фіксуватися по лінії фронту, а потім обговорювати, як ви йдете з нашої території і компенсуєте збитки".

США за 2 місяці перейшли з позиції "на боці України" в позицію "посередника", який, з одного боку, ще постачає зброю Україні, але з іншого - зближує позиції, продавлюючи саме Україну.

Судячи з уже зроблених заяв, скасування санкцій розглядається як заохочення РФ за відмову від максимальних вимог, а не як бонус за виконання законних вимог України.

Оскільки набір опцій і сценаріїв переговорів кінцевий, їх нескладно записати на папірці і просто стежити за тим, як іде рух. І ось він прийшов до вузлового моменту: фіксація територіальних захоплень у рамках незаконної агресії з боку постійного члена РБ ООН.

Усі учасники прекрасно розуміють, що за чинної Конституції України формальна відмова неможлива. Отже, потрібно або знімати нездійсненні вимоги, або зносити українську Конституцію.

У рамках більш-менш природного політичного процесу знести Конституцію неможливо. Таку вимогу можна було б адресувати стороні, яка зазнала тотального військового розгрому і підписала капітуляцію. А Україна і близько не в такій ситуації. Тому ні військові, ні цивільні не сприймуть такий підхід. Це просто не можна виконати.

Оскільки завдання через фронт не вирішується, його вже намагаються вирішити через тил. Підірвавши державність до такої міри, щоб на новому витку отримати шукану правову рамку. Для чого українське суспільство піддаватиметься диким атакам. Не тільки інформаційним, а й ударам по цивільних об'єктах, терактам (що ми вже бачимо).

Як одну з ліній дестабілізації вкинуто тезу про необхідність заміни президента України. Це непридатний об'єкт. Заміна Зеленського на умовного Порошенка/Стефанчука/Тимошенка (підставте будь-яке прізвище) не знімає питання чинної Конституції. І жодні вибори цього завдання не вирішують.

Тому ті ж США спочатку істерично педалювали тему виборів, а потім усвідомили, що це не вихід. І вона стала в порядку денному фоновою.

Оскільки Україна вже відмовилася ДОБРОВОЛЬНО самознищитися, російське завдання вирішує тільки політичний розвал України, демонтаж української влади і подальше перезбирання за московськими лекалами.

Який вихід для нас? Доводити, що розумними зусиллями розвалити Україну не вийде. Отже, російські вимоги завідомо нездійсненні і ставитися до них треба виключно як до блефу і бажання торгуватися.

За ситуацією спостерігає весь світ. Грубе порушення принципу територіальної цілісності та легалізація принципу фактичного контролю через силу, обставленого фейковими "волевиявленнями", неприйнятне для багатьох. Бо це Гренландія. Кіпр. Половина Африки. Північ Казахстану. І багато іншого, від Південної Америки - до Близького Сходу.

Тому інерційний сценарій такий: Росія випробовує українську державу на міцність ескалацією тиску на фронті й у тилу, а коли не вдасться розвалити - захоче розміняти свідомо неприйнятні вимоги на якісь істотні поступки. Як плюшку для США Кремль може піти на якийсь формат припинення вогню, щоб потім його зірвати, звинувативши Україну.

У нас вибір невеликий. Допомагати фронту, не ламатися в тилу. Інакше ми впадемо в аналог 1917-1921 рр., з "білими", "червоними", "зеленими" і Антантою.

Наша стійкість доведе американцям (уже доводить), що російський план не спрацює, як би вони не тужилися. А єдиний спосіб уникнути ганьби - почати тиснути в інший бік, на Москву. Тоді може вийти щось стабільне хоча б на кілька років.

Джерело