Хаос в Україні грає на руку Путіну і Трампу

Як собі хочете, а вся ця маячня а-ля свіжий Віткофф, оце все про "п'ять проблемних регіонів", які треба віддати рашизму, і тоді він (тобто рашизм) "далі не піде" (ггг) — це чисто їзда по нервах на теслі.

Хоча, серйозно кажучи, тому-то недооцінювати цього й не можна.

З одного боку, ясно, що воно все — на внутрішню аудиторію. Плюс "легітимізація неможливого", все за підручником. Але якщо говорити про нас, то відбуваються чисті дії на фрагментацію громадської, прости господи, думки.

Хтось серйозно переконаний (ну, або вдало прикидається), що Зеленський спить і бачить, як би здати все, "от АЕС до самих до окраїн" (5 років те саме казали про Порошенка, но в того 5 років ніяк не виходило — тепер у цього вже 6 не виходить, ну що ти зробиш). Хтось — що у Трампа бажають нам добра, а Зеленський затягує війну, тому треба швидше "миритися" (Путін, в якого першого цю тезу просувати почали, очевидно, теж нам тільки добра бажає, он і Віткофф вірить у його доброту). У когось узагалі нормально в голові вкладаються одночасно ці взаємозаперечні параграфи.

Треба сказати, що Кремль на пару з Трампом вже досягли значного успіху в умах частини українців — вперли питання в Зеленського (просто зверніть увагу, як вони постійно саме на ньому акцентують). Хоча ясно, що Путіну, а з ним і його піар-агенцією на Пенсильванія-авеню, 1600, важливо не те щоб у нас був новий президент, і вже точно новий був кращим за попереднього. А важливо їм оце усяке нагнітання, щоб розібрати фрагментовані залишки.

А насправді питання просте. Коли на бажане не вистачає власних сил — ослаблюй супротивника. Керованість невисокої якості — це все одно керованість. Раз власного хаосу в Україні ще й досі недостатньо, щоб вона сама впала в руці кому треба, то треба цей хаос всіляко стимулювати. Ну, ази ж.

Якщо поточна влада в Києві готова здаватися, то навіщо наші "друзі" так вимагають її зміни?

Факти, повторюся, прості: задача на поточну стратегію у зовнішніх сил — розхитувати тут усе. Прізвище президента тут несуттєве, бо ціль — щоб його не було взагалі. Останнє — на замітку тим, хто сподівається сам щось на цьому всьому мати. Нічого нікому не буде, хіба звання гауляйтера.

Та й то, як невпинно переконує найсучасніша рашистська публіцистика (а тепер і деяка американська), хіба що номінального, бо "етім малоросам довєрять ніззя", а то, мовляв, у 19-му році вже повірили

Джерело: пост Михельсона у Facebook.