Війна й наркотики

Війна й наркотики. Вони завжди поруч. Під дією психоактивних речовин легше йти на смерть і простіше вбивати. Наркотики та алкоголь на війні — це ще й спосіб хоча б на певний час утекти від страшної дійсності. Спочатку спробував, потім почав уживати регулярно, потім сформувалася залежність — відомий шлях. Проблеми наркотиків у ЗСУ нам не уникнути, як не уникла її жодна армія світу, котра воює.

Хоча в соцмережах про цю проблему говорили ще щонайменше два роки тому, проблему довго замовчували, й ось нещодавно про неї відкрито заявили соціологи. В межах реалізації проєкту «Наркозалежність у силах оборони України» відповідне дослідження на замовлення благодійної організації «Благодійний фонд «Харків з тобою» провело дослідницьке бюро «Соціологіст».

Як зазначають дослідники, за умов широкої мобілізації непрофесійних військових проблема вживання психоактивних речовин (ПАР) часто має вимушений характер, пов’язаний із обставинами, в яких опинилися сотні тисяч людей. Це надмірний стрес від безпосереднього зіткнення з жахами війни, до яких мобілізовані не підготовлені. Крім того, немає якісної перевірки мобілізованих на залежності.

Про які саме психоактивні речовини йдеться? Звісно, на першому місці — алкоголь, потім — наркотики. Часто спостерігається їх комбіноване вживання. Палітра наркотиків, розповсюджених серед військових і ветеранів, досить широка: опіоїди, стимулятори, галюциногени, канабіноїди, снодійні препарати. Найнебезпечнішими є психостимулятори, які називають у народі «солями», — вони можуть призводити до серйозних ушкоджень головного мозку й швидко спричиняють залежність. Дослідники зазначають, що нині спостерігається тенденція до збільшення в ЗСУ кількості осіб, про яких стає відомо, що вони вживають ПАР.

Експерти виділяють кілька груп чинників, що впливають на розвиток залежності. Найуразливішими є військовослужбовці чоловічої статі віком від 25 до 45 років, особи з травмами головного мозку, психічними травмами, фізичним і емоційним виснаженням, а також ті, хто вже має досвід уживання ПАР. Воїни та ветерани, старші за 45 років, частіше стають залежними від алкоголю.

Основні причини вживання ПАР серед військовослужбовців — фізичне та психологічне перевантаження, попередній досвід уживання наркотиків, прагнення притупити почуття страху (найпоширеніші страхи військових: полон, інвалідність, смерть, втрата родини), а також оточення, яке спонукає до вживання. Це ще й прагнення приглушити біль — фізичний і психічний, зокрема через втрату близьких, побратимів. Це й втеча від невідомості. Соціально-культурні чинники, такі як низький рівень морально-психологічної та військово-бойової підготовки чи відсутність сімейної підтримки, також можуть сприяти виникненню залежності.

Експерти особливо зазначають, що в підрозділах, сформованих із засуджених, споживання ПАР є поширенішим.

У ветеранів причини виникнення залежностей здебільшого пов’язані з важкими психологічними та фізіологічними травмами, зокрема з втратою кінцівок, що може призводити до втрати життєвих орієнтирів, роботи, кваліфікації, звичного соціального оточення, родини. Тривалий період післяопераційного відновлення та неконтрольоване використання знеболювальних препаратів — одна з суттєвих причин формування наркозалежності.

Військові та ветерани, які мають залежність від психоактивних речовин, часто відмовляються від допомоги через сором, страх викриття, відчуття комфорту під дією ПАР, а також через недостатню поінформованість про доступні послуги. Одна з причин відмови від лікування — фізична недоступність допомоги й небажання командирів відпускати військовослужбовців на терапію або реабілітацію через нестачу особового складу.

Проблема наркоманії й алкоголізму в армії разом із ПТСР і депресією загрожує стати загальнонаціональним лихом (уже стає). Як один зі способів її подолання в регіонах створюють центри ментального здоров’я. Загалом їх передбачається створити понад двісті. До такого центру може звернутися кожен, хто відчуває, що не має сил самостійно впоратися зі своїми проблемами. Для цього не потрібне направлення сімейного лікаря.

Наскільки ефективними й затребуваними будуть такі центри, покаже час. Наразі ж доводиться констатувати, що джин вилетів із пляшки й треба думати, як загнати його назад. Розповзання епідемії наркоманії в армії й на цивілці — не тільки медична та соціальна проблеми. Це ще й криміналізація суспільства. Ось що страшно. Як далеко зайшла проблема, експертам сказати важко — надійної статистики немає.

Щодо каналів, якими наркота потрапляє до ЗСУ, та величезних бізнесів, із цим пов’язаних, які не можуть обходитися без участі правоохоронних і контролюючих органів, — то це тема для окремого дослідження.