19% гарантованого доходу: як НБУ робить банки ще багатшими
19% гарантованого доходу: як НБУ робить банки ще багатшими

19% гарантованого доходу: як НБУ робить банки ще багатшими

19% гарантованого доходу: як НБУ робить банки ще багатшими

Є привід порадіти за банки. Попри всі негаразди війни, банки 2024 року отримали 103,7 млрд грн чистого прибутку, що на 25% перевищує відповідний показник 2023-го (83 млрд грн). Фінансовий результат був би ще більш вражаючим, якби не повторне застосування підвищеної ставки податку на прибуток (50%), якому намагався запобігти НБУ.

Ви запитаєте: який стосунок має прибуток банків до останнього рішення НБУ з монетарної політики, метою якої є (має бути) забезпечення стабільності гривні? Відповідь — безпосередній, хоча Нацбанк воліє не акцентувати на цьому зв'язку.

Отже, 6 березня Правління НБУ ухвалило рішення про підвищення облікової ставки з 14,5 до 15,5% «для підтримання стійкості валютного ринку, збереження контрольованості очікувань та поступового приведення інфляції до цілі 5% на горизонті політики».

З погляду панівної теорії монетарного регулювання, все виглядає досить логічно. Але на практиці вплив облікової ставки на перелічені явища є не таким очевидним, особливо враховуючи той факт, що Україна перебуває на четвертому році виснажливої війни.

За наших, неординарних, обставин стійкість валютного ринку залежить від достатності та регулярності надходження міжнародної допомоги. Саме цей фактор, а не рівень облікової ставки, визначає спроможність Нацбанку тримати під контролем ситуацію на валютному ринку і забезпечувати так звану керовану гнучкість обмінного курсу.

Інфляційні очікування дійсно контролюються Нацбанком, але зовсім не через зміну облікової ставки, а шляхом формування «бажаного інформаційного поля» в медіа. Причому «бажання» НБУ в цьому контексті іноді прямо суперечать його основній конституційній функції.

Яскравий приклад такого контролю можна було спостерігати наприкінці минулого року. Намагаючись обґрунтувати своє рішення щодо переходу до циклу підвищення ставок, Нацбанк надіслав суспільству велику кількість негативних сигналів і стимулював обговорення теми прискорення інфляції в медіа, чим фактично спровокував різке погіршення інфляційних очікувань домогосподарств (з 7,8 до 11,3%).

Навіть процитований вище уривок пресрелізу може дати розуміння, чому комунікації НБУ не сприяють розбудові довіри до монетарної політики. Йдеться про перспективу приведення інфляції до 5% «на горизонті політики». Проблема в тому, що не всі володіють пташиною мовою, і в когось може виникнути логічне запитання: коли саме настане той горизонт?

Звісно, можна звернутися до січневого прогнозу НБУ і з’ясувати, що уповільнення інфляції до 5% має відбутися до кінця 2026 року, але це неможливо зрозуміти ні з вищенаведеного пресрелізу про підвищення облікової ставки, ні з березневого коментаря НБУ щодо рівня інфляції.

Та повернімося до березневого рішення НБУ щодо облікової ставки. Разом із підвищенням облікової ставки, яка прив’язана до ставки за депозитними сертифікатами овернайт, Нацбанк підвищив ставку за тримісячними депозитними сертифікатами з 17 до 18%.

Є всі підстави стверджувати, що з погляду впливу на дохідність державних облігацій і ставки банків за кредитами корпораціям, основною ставкою НБУ є не облікова ставка, а саме ставка за тримісячними депозитними сертифікатами (див. рис.).

Слід визнати, що так звана модернізація операційного дизайну монетарної політики за системою «нижньої межі», до якої НБУ вдався в жовтні 2023 року, виявилася цілковитою фікцією, яка, однак, дозволила Нацбанку продемонструвати різке пом’якшення монетарних умов.

Облікова ставка на рівні ставки за депозитними сертифікатами овернайт могла би бути орієнтиром для ставок за одноденними міжбанківськими кредитами, проте динаміка ставки UONIA дає підстави для висновку, що обсяг таких операцій є мізерним.

Тримаючи в голові все вищезазначене, підходимо до головного, але не надто акцентованого меседжу березневого рішення щодо облікової ставки.

«Для посилення привабливості заощаджень у гривні» НБУ вкотре змінив операційний дизайн процентної політики: з 4 квітня спред між обліковою ставкою та ставкою за тримісячними депозитними сертифікатами зросте на 1 відсотковий пункт. Водночас буде збільшено максимальний обсяг вкладень банків у ці інструменти, який залежить від приросту депозитів населення на строк понад три місяці.

Тобто з 4 квітня монетарна політика НБУ «непомітно» стане ще жорсткішою, а банки за тримісячними депозитними сертифікатами отримуватимуть уже 19% річних. З одного боку, це гарантовано підвищить дохідність ОВДП, а отже, й витрати держави на обслуговування боргу, та стимулюватиме зростання ставок за кредитами корпораціям.

Запевнення НБУ, що підвищення ставок матиме стриманий вплив на кредитування, вбачаються непереконливими, оскільки, на думку самих представників Нацбанку, якраз фактор облікової ставки (а саме її зниження) дав «суттєвий поштовх розвитку кредитування» 2024 року. Іншими словами, персоналу НБУ варто визначитися, впливає рівень облікової ставки на кредитування чи ні.

Принагідно варто зазначити, що, попри переможні реляції НБУ щодо активізації кредитування, рівень покриття ВВП кредитами 2024 року знизився на 1,5 в.п., до 13,6%, кредитами нефінансовим корпораціям — на 1,4 в.п., до 9,8% (для працюючих кредитів зазначені показники становлять відповідно 9,1 та 5,8%). Крім того, за даними НБУ, частка корпоративних кредитів у чистих активах банків наприкінці 2024 року становила близько 16%, що на 10 в.п. нижче показника до повномасштабного вторгнення.

З іншого боку, немає жодних гарантій, що вищезазначене коригування дизайну процентної політики матиме істотний вплив на ставки за депозитами. Ба більше, ймовірне підвищення ставок не гарантує значного збільшення обсягу строкових вкладень, оскільки в умовах невизначеності основним пріоритетом для більшості громадян є доступність коштів, а не їхня дохідність. Саме тому, а не через низькі ставки дві третини коштів населення в банках зберігаються на рахунках до запитання.

Тож, намагаючись підвищити «привабливість гривневих активів», НБУ діє в інтересах невеликого прошарку населення, який розглядає гривню як ресурс для пасивного примноження статків.

Уважний читач може зазначити, що в тексті практично немає інфляції, на зниження якої мала б орієнтуватися монетарна політика НБУ. Однак це закономірно, оскільки динаміка цін визначається переважно факторами з боку пропозиції (недостатній врожай) і витрат (оплата праці, енергозабезпечення тощо). Відповідно, уповільнення темпів інфляції відбудеться лише тоді, коли вплив цих чинників вичерпається / пом’якшиться.

Зазначену особливість інфляційних процесів фактично визнає і сам Нацбанк, але водночас декларує, що «буде готовий ужити додаткових заходів у разі подальшого посилення ризиків для цінової динаміки та інфляційних очікувань», намагаючись підігнати екстраординарну реальність під стандартні лекала монетарного регулювання.

У підсумку ціни продовжать жити своїм життям, а єдиними бенефіціарами чергового хрестового походу НБУ проти інфляції стануть банки. Понад те, можливо, цього року Нацбанку все-таки вдасться захистити їхні прибутки від «надмірного» оподаткування.

Джерело матеріала
loader