Чи повинні медіа ділитися з героями інтерв'ю прибутком від підписок?

Гайз, нам треба поговорити.

Листала ваша Антоніна якось стрічку фейсбуку і натрапила на допис і коментарі від редакторки Ольги Васильєвої. В її профілі написано «Філологиня, літературна редакторка. Руйную мовні міфи, розповідаю про тонкощі української». Багато хто з тусовки людей, пов'язаних із написанням текстів, звіряється з її публічними мовними рекомендаціями.

Цього разу у своєму дописі вона обурювалась виданням «НВ». Не самим виданням, а ситуацією, яка в них склалася. 

Ми самі в цілому не із зоряної системи Альфа Центавра, в українських медіа працюємо не одне десятиліття, розуміємо як все працює. Вітчизняні видання і телеканали ніколи (за невеликим винятком) не платять своїм спікерам за інтерв'ю та коментарі. Звісно, якщо це не коментарі та експертна думка, які вписані в сценарій шоу.

Так, інтерв'ю у нас традиційно вважається таким матеріалом, який має спільне авторство: інтерв'юєра та героя чи героїні інтерв'ю. Але при цьому факт і форма публікації кінцевого продукту — за платформою.

Інтерв'ю завжди безкоштовні. Хіба що це якась мега-супер-пупер-зірка галактичного масштабу, інтерв'ю з якою змінить долю видання (а частіше за все це стосується не видань, а телеканалів).

Але ж і логіка в дописі цілком зрозуміла. 

Тому Антоніна попросила Ольгу Васильєву розповісти докладніше, що сталося.

От що нам розповіла Ольга:

Отже, маємо ситуацію. NV живе з платних підписок своїх читачів. За це медіа бере на себе зобов'язання перед своїми підписниками надавати їм ексклюзивний матеріал. І це теж максимально справедливий договір між виробником контенту і читачем.

Але. На чиєму боці справедливість, якщо героїня інтерв'ю зацікавлена в тому, щоб доступ до її відповідей був публічним? Вона вважає це суспільно важливою темою і не хоче, щоб доступ був обмежений. 

А для видання це єдиний спосіб функціонувати — виробляти контент для підписників.

В ситуації, коли весь ринок в процесі переформатування, коли купа медіа шукають для себе бізнес-моделі після втрати грантодавців, цей «спосіб функціонування» для багатьох зараз виглядає найбільш логічним і послідовним.

Тож, з одного боку, багато медіа так виживатимуть. З іншого, вимушені будуть дійсно використовувати цікавих спікерів, заробляючи на своє існування їхніми інтелектуальними здобутками або експертизою безкоштовно.

Здається, у нас з вами щонайменше етична колізія.

Нагадаю (або сповіщу), що одне з альтер его Антоніни періодично перетинається з британськими медіа. В силу свого нинішнього місця проживання. Сходивши на інтерв'ю на радіо ВВС кілька тижнів тому, ваша авторка, як і решта українців за кордоном, була задоволена фактом того, що в черговий раз мала шанс нагадати британцям про Україну.

Цього було достатньо. Але за тиждень після того ВВС попросило реквізити банківського рахунку і вашій Антоніні прийшов гонорар за це інтерв'ю. Неочікувано. Бо, як я і зазначала на початку цього тексту, сотні інтерв'ю і тисячі коментарів за кілька десятків років роботи в українських медіа ніколи не були пов'язані з оплатою спікерам та спікеркам.

Ми не стверджуємо, що таку практику в Україні теж варто було би впровадити. Ми не наполягаємо, що платний контент і рішення, що саме закривати під замок, не стосується героїв матеріалів. 

Ми лише підозрюємо, що таких ситуацій може бути більше, і нам всім бажано було би мати відповіді: що робити?