Тільки українські військові на фронті визначать майбутнє миру

Переговорні позиції визначаються позиціями на лінії фронту. І від цієї простої тези не піти.

Друзі, ми ж розуміємо, що мирні переговори – питання не швидке. І перемир'я на 30 днів – дуже туманна тема. Дотиснуть бункерного щура? Можливо. Хоча вже зараз Кремль викручується і ставить свідомо нереальні ультиматуми.

Та й потім порушити «режим тиші» для них – не питання. Перевірено ще за часів «Мінських угод». Зрештою, можуть і самі щось підірвати на окупованих територіях і звинуватити Україну.

У принципі, для нас сценарій 30-денного перемир'я теж не самоціль. Україні потрібен реальний мир з повноцінними гарантіями безпеки. А для цього Росія повинна забути про свої ультиматуми. І погоджуватися на наші умови.

На даний момент цієї готовності немає. Але реальність вже на нашу користь. І тенденції працюють на Україну. Так що бункерний щур даремно вчора посміхався і видавав свої сентенції. Типу: «Росія буде домовлятися про наступні кроки з урахуванням реалій на землі». Або «Що будемо робити з ділянкою вклинення у Курській області. Вони просто вийдуть або їм дадуть команду здатися у полон?».

Хоче поговорити про це? Та не питання. Оскільки я якраз ці самі «Вони» – відповім відразу. Команду здатися у полон нам ніхто не віддасть. Не та ситуація, щоб здаватися. І «просто» ми не вийдемо. Нас доведеться вибивати, вичавлювати.

Втім, кому я розповідаю? Вже пробували. Останні дні до приїзду Путіна у Курську область – взагалі втрат не рахували. За будь-яку ціну до приїзду улюбленого вождя, до 12 березня вибити ЗСУ за кордон! І як успіхи? Повезли бункерного на кордон, показали лінію фронту по межі Курської та Сумської? Ні? Так отож.

Ми вийдемо тільки тоді, коли на переговорах буде запропонований адекватний обмін. Наприклад, ЗАЕС. Або коли тут ляжуть ще десятки тисяч російських військових у шалених м'ясних штурмах. А це не так вже й просто дається, правда? Так намагалися закрити питання з Курською областю, так поспішали, що на інші напрямки резервів не вистачало. І вони очікувано просіли. Про реалії на землі хотіли поговорити? Давайте.

На Покровському напрямку – два тижні тому перелом ситуації. Окупанти ще кидаються на штурми, але результату немає або він негативний. ЗСУ потихеньку вибиває їх з позицій. Які... нема кому утримувати. Хто ще вірить у нескінченні ресурси Росії? Там на позиціях іноді порожньо, на СП сидить 4, максимум 6 осіб і все. Припливли.

Костянтинівський напрямок – провал. Часів Яр не взяли. Торецьк – доповіли, що взяли, але не взяли. 51-ша армія Росії обіцяла розчистити дорогу на Констаху для 8-ї армії. Яка повинна була без опору вийти до міста і почати штурм. Не вийшло, 51-шу сточили у штурмах Торецька і прилеглих територій.

Восьма зайшла і там же загрузла. Костянтинівка так само далека. Лиманський напрямок – без помітних результатів. Куп'янське – плацдарм взяли місяць тому і на цьому все. Ні вперед, ні вбік. Новопавлівське – схоже на Покровське із запізненням на два три тижні. Всі просування вже вимірюються у сотнях метрів. З втратами. Резерви виснажені.

Ось такі реалії на землі. Постачання американської зброї відновлено. Допомога від Європи збільшилася. Ми теж втомилися, у нас теж не вистачає резервів, але результат – видно. Так що переговори ще будуть. З урахуванням реалій.

Про Запоріжжя і Херсон, про агломерацію Костянтинівка-Краматорськ їм доведеться забути. Ультиматуми не проходять. А Сили Оборони України продовжують працювати над «покращенням наших переговорних позицій». По іншому до них не доходить...