Ціна припинення вогню: чому Росії вигідно піти на 30-денне перемир’я та чи тиснутиме Трамп на Україну

Тактично з українського боку на 9-годинних переговорах з американською делегацією у Саудівській Аравії у вівторок, 11 березня, все було зроблено правильно.

Ситуативно ми вийшли з глухого кута, в якому опинилися, особливо після зустрічі в Овальному кабінеті 28 лютого, яка стала апогеєм, змінили свій підхід і знизили градус напруги з Вашингтоном. Треба було показати Трампу і його команді, що Україна не відмовляється від пошуку переговорного формату як такого й готова на перемир'я. І на перемовинах у Джидді це якраз вдалося. Як сказали наші переговорники, тепер м'яч на боці Росії. 

Але сказати, що Росія не сприйме пропозицію 30-денного режиму тиші – ні, росіяни вміють грати в це. Вони вже зрозуміли, що для Трампа проголошення режиму тиші важливіше, ніж все, що буде після цього. І на цьому вони в переговорах з американцями будуть грати, вимагаючи поступок для оголошення цього режиму тиші від України. 

Висновки Джидди: чому Росія може погодитися на перемир’я 

Я не поділяю оцінок, що Росія не погодиться на перемир’я, і Україна в такий спосіб зніме всі питання до себе. Шанси на те, що росіяни погодяться на 30-денне перемир’я дуже високі. Для мене це 70%. І, десь 20-30% залишається для сценарію, що не погодяться. Росії вигідно або погодитися, або зробити все, щоб ця згода коштувала Україні поступок, яких вона намагалася уникнути. Я не бачу жодних підстав вважати, що адміністрація Трампа змінює або змінила свій підхід до розмови з Україною та Росією. Тобто, поступки й далі очікуються від України.

Зараз у російській логіці буде задіяний наступний варіант: добре, перемир'я, ми готові, тільки для нас важливо, щоб Україна показала якийсь конструктив, а не просто оголосила перемир'я, тому давайте проговоримо про ціну цього перемир'я. І я, на жаль, не бачу підстав вважати, що Америка скаже: та, ні, хлопці, які додаткові поступки, давайте вже теж погоджуйтеся безумовно на режим припинення вогню. Ні. Американці з запитом на ці поступки прийдуть до Києва. Саме тому Росії вигідно цю розмову починати, бо Трамп готовий говорити про поступки з боку України, навіть не обговорюючи їх фактично з Україною. І те, що переговори у Саудівській Аравії тривали так довго, для мене показник того, що американська сторона прощупувала, які межі компромісів навколо режиму тиші або й далі мають місце для України. 

Ціна режиму тиші: санкції і зупинка збройної допомоги

Переговори й домовленості між Трампом і Путіним будуть більш понятійними, ніж юридичними. Але для Путіна формальності важливіші, ніж для Трампа. Путін сподівається жити довше, ніж Трамп сподівається бути в Овальному кабінеті.

Завданням Росії у переговорах з американцями про перемир'я зараз буде підвищення ставок. Тобто, їм треба попросити щось, що за масштабом значно більше, ніж згода на 30-тиденне перемир'я. Питання територіальних поступок або планів вступу України до НАТО – це те, чим Трамп вже начебто публічно поступився. Бо і питання територіальних поступок з боку України, як говорять американці, і питання НАТО, - це те, що відноситься до майбутньої мирної угоди, яку вони безпідставно, як на мене, сподіваються підписати з Росією в якомусь осяжному майбутньому. 

По критичних питаннях про територіальні поступки з боку України, росіяни розуміють, що Україна не визнає це. Тобто, тут формалізації не може бути. Щодо НАТО, зараз Трамп проголошує, що двері Альянсу для України зачинені. Але у всіх документах НАТО лишається перспектива членства України. В принципі, короткостроково видати це за перемогу можна. Росіянам буде важливо, що чинний президент США оголошує, що Україні в НАТО зась. Але формально змінити це неможливо, бо не можна скасувати рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року, спільні комюніке самітів, які були за час повномасштабного вторгнення, і раніше теж.

Тому росіяни захочуть щось, на що Трамп персонально має вплив, - отримати від нього обіцянку і рішення, що США перестають постачати Україні озброєння і нічого не контрактують на майбутні роки. 

Ще одне питання, яке росіяни порушуватимуть у переговорах з американцями, – це послаблення санкцій. Не дарма від вересня 2024 року головною темою в розмовах Путіна і його посадовців було те, що санкції не працюють, тому їх треба знімати. Економісти, в тому числі за кордоном, мають більше єдності, ніж політологи. Економічні розрахунки показують, що 2025 рік для Росії - це максимум. Далі у неї будуть проблеми, які не дозволять вести війну нинішніми темпами, забезпечуючи її ресурсно. І для росіян сама логіка війни на виснаження вже буде невигідна, бо вони самі будуть виснажені. 

Тому всі ці швидкі рішення про перемир'я Росії потрібні зараз, поки вона виглядає сильною. Це ще одна причина, чому росіянам вигідно погодитися на пропозицію американців про 30-денне перемир’я. Щойно це станеться, Трамп зніме частину санкцій і Росії дозволять відновити більш вільну торгівлю з певними західними кампаніями. 

Чим це загрожує на полі бою? Ми розуміємо, що Росія і зараз обхідними шляхами отримує через Китай і треті країни все, чого їй бракує для ВПК. Але зараз цей шлях, умовно, складається з 10 кроків, а буде - 2 кроки. Це значить, що час на підготовку та переозброєння їхньої армії теж скоротиться. Дисбаланс між Україною і Росією може посилюватися, якщо Україна не буде отримувати коштів ззовні, наприклад від ЄС, хоча б на додаткову динаміку для нашого ВПК. Бо зараз Україна все ж таки в кращій позиції, ніж у 2022 році. Ми виробляємо багато чого. І американці, до речі, теж розуміють, що у 2026 році Україна може вже не бути такою залежною від США. 

А після встановлення цього режиму тиші росіяни заходять на дуже зручну й комфортну їм територію, де можна роками вести переговори про моніторинг лінії розмежування в різних робочих групах, які, напевно, будуть називатися "Ер-Ріядівська" чи "Джидівська" тристороння контактна група. 

Відповідь ЄС: втрата США і контакти з Китаєм

Західна Європа розуміє: якщо Україна програє, ризики їхнього зіткнення з РФ зростають незалежно від їхнього бажання. Мені було дуже цікаво спостерігати, як на Заході змінювалася риторика. У 2022-2023 роках всі боялися, що Росія буде здійснювати якісь наступальні конвенційні дії проти європейських країн-членів НАТО. А потім все це пішло на спад. Вже у 2024 році західні колеги на закритих і відкритих заходах переконували українських чи більш яструбиних експертів з ЄС, що Росії невигідно воювати з НАТО, що вона на це ніколи не піде і задовольниться тим, що веде затяжну довгострокову війну в Україні, тому можна розслабитися.

Зараз все це різко змінилося. Чи значить це, що зміниться кардинально й ситуація зі спільною безпековою політикою? Ні. Але я бачу, що замість домовлянь з РФ протягом наступних років вони шукатимуть можливості наростити своє оборонне виробництво. Принаймні декілька країн, які й зараз мають непогані ВПК. Країни, які мають достатньо великі армії, повинні, принаймні частково, займатися переозброєнням. Це стосується і поляків, і німців, які мають чисельні армії в Європі, але при цьому в значно гіршому стані, ніж треба, якщо очікується можлива агресія з боку Росії. 

Але я бачу іншу загрозу для Європи. І це не те, що вони будуть домовлятися з Росією, а те, що вони будуть домовлятися з Китаєм. Тому що в ситуації безпрецедентного після 1945 року розриву між США та об'єднаною Європою, Європа виявилася неготовою взяти на себе всю повноту відповідальності за власну й тим паче безпеку України. Всі розмови про гарантії безпеки для України відбуваються з озиранням на те, чи підтримає це Вашингтон. Навіть Великій Британії і Франції потрібні гарантії під те, що вони будуть надавати гарантії Україні. Я не знаю, як це має виглядати, коли Трамп заявляє, що США йдуть з Європи і можуть навіть забрати свої війська. 

Об’єднана Європа шукатиме, як врівноважити цю двосторонню угоду між Росією і Трампом. І зараз дуже сильно змінилася риторика аналітиків. Вперше за роки повномасштабної агресії в британській пресі і на сторінках британських аналітичних центрів з’являються думки, що заради своїх інтересів Європа має шукати, як залучити Китай, щоб врівноважити розбалансування на міжнародній арені. І це потрапляє в яблучко стратегії Китаю. Звісно, Пекін не задоволений перспективою двосторонніх домовленостей між Росією і США. Але домовленість між Трампом і Путіним не битиме напряму по Китаю, який, як на мене, навмисно перебільшує значення цієї домовленості, бо нічого не буде заважати Росії і далі співпрацювати з Китаєм. 

Час підготуватися: коли Росія перегрупується

Росіянам важливо показати, що вони готові домовлятися, поки вони виглядають для Трампа, як для ініціатора цих домовленостей, сильнішими, ніж Україна. Тому вони дійсно можуть відносно дотримуватися цього перемир'я певний період часу, потрапляючи в люфт очікувань Трампа, що, якщо перемир'я, то тоді вибори в Україні на кінець 2025 року. 

І Трамп якраз у цьому плані більш простий: якщо режим припинення вогню, значить ми домовляємося про мирну угоду, але для цього маємо перезапустити політичний процес в Україні. Для Трампа не важливо перезапустити політичний процес в Росії, бо там, що сьогодні, що завтра, Путін. І Путін це розуміє. Тому росіяни грають з позицій старої КДБ-кої школи на слабкостях опонента краще, ніж Трамп, бо він навіть не намагається грати на слабкостях Росії. Він просто хоче отримати бажане. 

Тому, я вважаю, що часу до нової якоїсь серйозної наступальної операції Росії у нас менше, ніж буде обраний новий президент США у 2028 році. Росіяни можуть для цього використати момент, коли вони наситять свій ВПК тим, чого їм бракує, в стислі терміни після послаблення санкцій. Це рік-півтора. Це може бути момент до проміжних виборів до Конгресу у 2026 році, коли Росія побачить, що Трамп вже не володіє тією монополією на владу, якою він користується зараз. І варіант третій – найшвидший - це кінець 2025 року, якщо Трамп буде тиснути на Україну щодо проведення виборів після встановлення режиму тиші. 

Для Росії останній варіант навіть кращий. Вони ще не переозброяться, але розраховуватимуть на розбрат та організаційний хаос в Україні, в тому числі в управлінні військами. Росіяни вважатимуть, що це найкращий момент слабкості, щоб вдарити й отримати те, чого вони не досі досягли. 

Що робити Україні? З певних об'єктивних і технічних причин нам дипломатично треба витримати цей рік. Бо не лише технічно Україна може себе трохи більш впевнено почувати наступного року, а й політично ця "гарячка" Трампа зійде нанівець. Щойно він побачить, що ця тема не приносить йому політичних бонусів, на які він сподівається, його інтерес теж буде спадати. Але для цього Україні треба повторити "Джидду" ще не один раз у 2025 році. Тобто, домовлятися, показувати певний конструктив, але не йти на формалізацію поступок, якщо немає навіть обрисів, хто буде моніторити, підтверджувати й підтримувати режим припинення вогню.