З історії операції ЗСУ у Курській області: удар по самолюбству Росії та порятунок Сумщини

Військова операція України у Курській області стала одним із епізодів повномасштабної війни, який підтвердив простий факт: війна – це «гра», в яку грають двоє. І чим би не закінчилася ця операція, вона вже назавжди вписана в історію воєнних конфліктів. Коротко про - про те, як українці витримали, а росіяни не змогли.

Триматися не було сил

До літа 2024 року війна на сході України перетворилася на виснажливу позиційну боротьбу. Російські війська повільно просувалися в районі Покровська і Торецька, Вовчанська, під Херсоном, не зважаючи на втрати і ставши всесвітньою ганьбою через «м'ясні штурми», в які кидали всіх – і колишніх зеків, і солдатів-строковиків, і «сирійців».

Однак саме ця тактика мала успіх – оскільки Україна відчула на собі брак ресурсів і проблеми з поставками обіцяної Заходом військової допомоги. США багато обіцяли, але мало робили, а Європа пурхала у тій реальності, де вона змогла б вмовити Путіна вивести війська з України та виплатити збитки.

В Україні ж пішов на спад дух армії та населення. Якщо у березні 2022 року українці хоробрилися, співали на вулицях «Червону калину», скидалися на дрони та волонтерили 24/7, то до серпня 2024-го сили триматися у мирних громадян банально почали закінчуватися. Українська армія кришила противника, але не могла не поступатися поступово територією – їй протистояв колос, який не шкодував людських життів, ні своїх, ні чужих.

Без шуму та пилу

Однією з нових потенційно окупованих територій могла б стати Сумська область. Межує з Росією, їй відводилося особливе місце у планах українського та російського командування. ЗС РФ вже почали концентрувати у прикордонні Курської області живу силу та техніку. Загроза наступу була дуже реальною.

Зазвичай у таких випадках потрібна або поява третьої сили, здатної встати пліч-о-пліч з одною із воюючих сторін і закрити питання «хто переміг?», або потрібен нестандартний крок (як варіант – попереджувальний маневр). Влітку 2024-го увага українського командування була прикута до Сумської області не випадково. Справа в тому, що сусідня Курська область входила в зону відповідальності російського угруповання військ «Північ». Яке з травня 2024 року безуспішно воювало у Харківській області. Однак резерв цього угруповання – 44-й армійський корпус – так і не був сформований повною мірою, а частина сил була перекинута на інші напрямки. Цю прогалину українське командування вирішило використати без зволікань. Акуратно, без зайвого шуму ЗСУ підготували операцію, маскуючи перекидання солдатів під навчання та розміщуючи їх у житлових будинках.

Для чого це все?

Про деталі цієї операції ми, дай боже, дізнаємося хоча б за кілька років – військова таємниця! – але вже можна впевнено припустити, що основним завданням зухвалого кроку ЗСУ у бік Курської області було відволікання сил ЗС РФ: перетягування їх резервів зі східного фронту на Донбасі. Сказати, що це вдалося повністю, не можна – росіяни були перекинуті з-під Покровська та Торецька до Курської області лише частково.

Реальніші цілі, такі як поповнення обмінного фонду російськими військовополоненими, були відпрацьовані непогано. Сотні росіян, яких взяли у полон, дозволили повернути з російського ув'язнення хоча б частину українців.

І на відмінно була продемонстрована вразливість «другої армії світу»: війна перейшла на її територію. І як би не надували щоки експерти у телевізорі, «викинути» українців за пару днів із Курської області не вдалося. Натомість вдалося настроїти населення і без того дотаційного регіону проти влади, великої та малої. Плюс нещасних курян почали обстрілювати та бомбардувати свої ж. Але це так, додатковий ефект. Не заради нього солдати-українці склали голови.

Жаль, референдум не провели

6 серпня 2024 року о 5 годині ранку ЗСУ перетнули російсько-український кордон у районі міста Суджа. В операції брали участь до 10 тисяч осіб, танки, БТР та БМП. Таке «нахабне» вторгнення застало росіян зненацька: опір був мінімальним, а передові загони ЗСУ швидко захопили села вздовж траси на Рильськ.

За тиждень Україна контролювала близько 1000 кв. км території Росії, включаючи 82 населених пункти. У Суджі було створено військову комендатуру, місцеві жителі почали отримувати гуманітарну допомогу. І по їхніх обличчях не було видно, що вони дуже засмучені такою зміною влади.

Звичайно, якби Україна діяла за алгоритмом РФ у 2014 році, можна було б провести на «звільненій» території Курської області «референдум» і виявити, що 90% місцевих жителів мріють жити в Україні. Роздати українські паспорти, призначити нову владу, а на подив усього світу відповідати цитатами тих самих росіян із 2014 року: «Нас там нєт», «Народ має право на волевиявлення» тощо. Але Україна вшановує Конституцію, тож доводиться дотримуватися законів…

Отже, до осені російське командування перекинуло до Курської області до 50 тисяч військовослужбовців – п'ятиразово більше, ніж було українців. У грудні до них приєдналися солдати із Північної Кореї (або ті, кого за них видавали). ЗСУ перемололи більшу частину «іноземного легіону», але до листопада втратили близько 40% зайнятих територій, утримавши Суджу.

До березня цього року українські війська втратили контроль над кількома селами. Перебувати там в оточенні ворога стало максимально небезпечно, росіяни постійно намагалися перерізати основні дороги та джерела постачання. До 12 березня ЗСУ продовжували скоріше оборонятися, ніж контратакувати...

Чого досягли

Однозначний успіх – підрив морального стану РФ, адже вперше з 1943 року на її території опинилися іноземні танки. Участь найманців на боці РФ – зеків та іноземців – викликала світовий резонанс. Провал ФСБ з охорони кордону, безглузді спроби евакуації громадян прикордоння та повне ігнорування потреб курських біженців надалі показало безсилля та байдужість системи державного управління.

Чи записувати в невдачі ЗСУ незахоплення Курської АЕС - однієї з найбільших АЕС Росії? Так, це стратегічний об'єкт, який міг би стати важелем тиску на Кремль. Ні – бо метою військової операції вона була. Так само, як не були інші об'єкти. Наприклад, газовимірювальна станція «Суджа» газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород», взята під контроль ЗСУ 6 серпня, також могла бути важелем, але не стала. Як її використати, якщо подальшого просування українських військ регіоном не було?

Причини невдачі щодо захоплення інших об'єктів криються знову ж таки в тому, що не це було метою зухвалої операції українців. Головним було все-таки утримання плацдарму для виклику РФ на переговори та відволікання російських сил зі сходу України. Для більш серйозних кроків по Курській землі потрібно більше військ, більше військової техніки та підтримка з повітря. Останні бої в Суджі на старті переговорів США та України свідчать про те, що головну мету – початок шляху до миру – все-таки українцями під Курськом було досягнуто.