Жінка-водій міжміського автобуса: Приємно, коли наприкінці маршруту люди аплодують
Чи часто ви запам'ятовуєте випадкового водія автобуса, який везе вас на роботу чи у відпустку? Швидше за все – ні. А ось 41-річну Людмилу Листопад із Полтави пам'ятають навіть випадкові попутники, що вже говорити про колег, які зустрічаються на шляху, і співробітників автостанцій і заправок. Не помітити ефектну білявку за кермом багатотонної машини неможливо.
Дитяча мрія
Людмила Листопад – єдина в Україні водій міжміського автобуса. У тендітної жінки з дитинства була зовсім не дівоча мрія. За кермом вона ще зі школи – може водити і легковик, і мікроавтобус, і вантажівку. Перед війною возила пасажирів до Харкова мікроавтобусом. Але після вторгнення такі подорожі майже припинилися. Згадала: а колись їй хотілося сісти за кермо великого автобуса… Тут і оголошення про роботу потрапило на очі: у полтавській компанії «Зелений слон 7» шукали саме водійок. Прийшла на цю роботу рік тому, відкривши категорію водія D.
Тепер кілька разів на тиждень Людмила одягає білосніжну сорочку, чорні штани та везе пасажирів із Полтави до Києва та Харкова. Поки більше ніхто з жінок не наважився скласти їй компанію, тому колектив суто чоловічий: майже 40 водіїв і вона. Чоловіче коло не одразу сприйняло жінку за кермом. Людмила зізнається: спочатку цуралися, та й майже не спілкувалися. Але тепер усі – на рівних. Свої навички та вміння Людмила довела. Якщо що – кожен біжить допомогти. Хоча масло чи антифриз спокійно замінює сама.
У компанії зазначають: час ламати стереотипи і вважати професію суто чоловічою! Є й інший бік питання: чоловіків зараз можуть мобілізувати, не випустити за кордон… Тож конкуренції у жінок ще менше.
– Жінка може не гірше впоратися з цією роботою, ніж чоловік, – зазначає Коротко про Людмила Листопад. - Для мене це в насолоду. Платять непогано, але йшла я сюди зовсім не через гроші - мені давно дуже хотілося спробувати працювати на такому автобусі. Я взагалі дуже люблю їздити.
З роботою Людмила справляється на «відмінно». Причому це не її особиста думка, а відгуки компанії про неї, високі оцінки від пасажирів та колег. Вона вже зібрала не одну сотню компліментів як акуратний водій, який здатний вести багатотонний автобус більш плавно, ніж колеги-чоловіки. З таким водієм у дорозі почуваєшся у безпеці.
Людмила з дитинства закохана у дорогу. Фото: ФБ Людмила Листопад
«Страшно буває лише через погоду»
Людмила Листопад зізнається: отримувати компліменти від пасажирів завжди приємно. Тоді хочеться знову сідати за кермо. Буває, що іноді наприкінці поїздки пасажири дякують їй за роботу оплесками.
Деякі вже стали постійними – їздять у своїх справах лише у її зміни. Інші все ще насторожено ставляться. Хоча трапляється, звичайно, різне, все ж таки викорінити стереотипи всього за рік непросто. Буває, що відпускають і образливі коментарі про "бабу за кермом". Але на них Людмила намагається не зважати. Такі пасажири часом наприкінці поїздки тихенько збігають через другі двері, не наважуючись навіть подивитися у вічі.
– Але таких, на щастя, небагато, – зазначає жінка. – На одного негативного завжди припадає п'ять позитивних пасажирів, яких потім згадуєш із посмішкою.
Людмила Листопад захистила диплом економіста, але працювати за фахом не стала. Із чоловіком тримають магазинчик, мешкають в області – у селищі Скороходове за 60 км від Полтави. Між поїздками ходить до спортзалу, грає у волейбол та баскетбол.
- Коли сама їздила на автобусі в інші міста як пасажир і водій виходив, просила подружок швиденько мене сфотографувати за кермом, - усміхається Людмила. – Мені зручно та комфортно за кермом автобуса і зовсім не складно. Хоча спочатку мені зовсім не вірилося, що я сама веду таку махину. Але страху в дорозі немає. Побоювання у мене іноді може викликати лише погода, снігопади. Звичайно, на дорозі потрібно бути гранично уважним і обережним – все ж таки відповідаєш не тільки за своє життя. А якщо трапляються якісь неполадки – чоловіки-водії консультують телефоном. Все ж таки я не механік, і робота в мене інша.
З єдиною в Україні водієм автобуса часто просять сфотографуватись пасажири. Фото: ФБ Людмила Листопад
«Чоловік спочатку був проти мого вибору»
Єдине, що потрібно, щоб стати водієм автобуса, – це права категорії D та бажання. З переїздом допоможуть, винагороду обіцяють гарну.
Звісно, є й мінуси. Робота непроста – графіки напружені, із нічними виїздами. Вдома відсутній по три-чотири дні або приходиш глибокої ночі. Вся домашня робота залишається на чоловіка.
- Чоловіки-водії, коли я тільки-но прийшла, казали: «Людо, як ти взагалі це робиш? Тут навіть нам тяжко», - зазначає єдина в Україні водій автобуса. – Також мало спілкування, тож якщо людина його гостро потребує, то буде непросто.
Чоловік Людмили, звісно, до чоловічого колективу і на таку роботу відпускати свою красуню не хотів. Але побачив: настрій дружини не зламати, а отже, треба змиритися та підтримати.

