Завтра Верховний суд розгляне касаційну скаргу Приватбанку у справі №201/473/17 за позовом Олени Боголюбової, ексдружини колишнього співвласника банку Геннадія Боголюбова. У справі, що тягнеться з 2017 року, нарешті буде поставлено крапку. Зважаючи як на значну суму стягнення — 17,5 млн дол., так і на дивні деталі самої справи, вона безумовно варта уваги не лише суддів. Хоча саме цього дуже бажала уникнути пані Боголюбова, яка домоглася закритого розгляду у попередніх інстанціях, аби не розкривати «банківської таємниці».
На перший погляд, і розглядати нічого: під час націоналізації Приватбанку Олена та Геннадій були давно розлучені. Так, на момент націоналізації частка Геннадія Борисовича як власника банку сягала 41,5%, а сам він напевне доклався до утворення дірки в його капіталі у 150 млрд грн. Але до чого тут особисті гроші його колишньої, які разом із коштами інших пов'язаних з ексвласниками осіб були залучені у капітал банку під час процедури bail-in? Без подробиць, справа про їхнє повернення пані Боголюбовій мала би стовідсотково завершитися на її користь. І щось підказує, що не через «банківську таємницю» нас усіх цих подробиць позбавили.
На щастя, ми все ж маємо трохи цікавинок, які дозволяють поглянути на цю історію під іншим кутом.
Найважливіша з них — критерій, за яким було визначено пов'язаність Олени Боголюбової.
Тут ми маємо щиро подякувати Верховному суду за професійну недбалість. У його постанові від 11.04.2021 (о, так, цю справу ВС уже розглядав) необачно уточнюється, що «відповідачі визнали ОСОБА_1 пов`язаною з банком особою за ознакою №529». Що ж це за ознака така?
Рішення це було прийняте 13 грудня 2016 року Комісією НБУ з питань визначення пов`язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами. І за тією ж таки категоризацією НБУ, «ознака №529» визначає особу, «через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини».
Тобто мова взагалі-то не про родинні стосунки, а про операції в інтересах пов'язаних із банком осіб (саме їм присвячено частину 1 статті 52 Закону «Про банки та банківську діяльність»). Причиною того, що зрештою гроші Боголюбової потрапили під bail-in, став не статус колишньої дружини власника, а її фінансові трансакції, причому зафіксовані комісією НБУ ще на 13 грудня.
Однак і після 13-го операції пані Боголюбової були не менш цікавими. Ось ухвала вже райсуду Дніпра в іншому позові, розгляд якого необачно не «прикрили» банківською таємницею. В ухвалі йдеться про те, що Олена Боголюбова уклала низку договорів про позики під заставу коштів, розміщених на її депозитних рахунках у Приватбанку.
Суми цих «застав» один в один збігаються із тими сумами, які Боголюбова намагається зараз стягнути з банку. А саме — 15,5 млн дол., 1,8 млн євро, 30 млн грн. Майже ідентичні вони і основному зобов'язанню за цими позиками, тільки у гривні — 509,6 млн грн. Позикодавиця — така собі Тетяна Вострикова, ФОП із Дніпра, що займається роздрібною торгівлею через Інтернет. Погодьтесь, якщо ти позичаєш 200 грн під заставу у п'ять баксів, тобто ті ж таки 200 грн, це вже підозріло.
Вочевидь Боголюбова думала, що якщо передати гроші під заставу, то вони не підпадуть під bail-in. Адже підозрілі позики вона вирішила взяти 20 грудня 2016 року, через два дні після рішення про націоналізацію банку, де лежали «заставні» гроші, і через день після того, як у банк зайшла тимчасова адміністрація.
Та не тільки цим наша «позичальниця» цікава. Порівняно з нею навіть згадана ФОП із Дніпра виглядає суперплатоспроможно, адже стосовно хоч якихось бізнесів Олени Боголюбової немає жодних даних. Ані ФОП, ані ТОВ, навіть якоїсь захудалої БО. Цієї жінки немає ані в українських бізнес-реєстрах, ані у закордонних, але на депозитах у неї лежить 17,5 млн дол. Звісно, до списку «Форбс» із цим не поткнешся, але і для «відступних» від колишнього — забагато. Особливо якщо ви не разом більш як десять років, спільна дитина давно повнолітня, а наразі вже й статус ексдружини доводиться ділити з іще однією жінкою.
Та зрештою районний суд Дніпра (міста найлояльніших до ФПГ Коломойського—Боголюбова судів) не визнав згаданих «позик» нікчемними. Це жодним чином не впливає на перебіг поточної справи, але додає нам цікавих деталей про загальний перебіг усієї цієї судової епопеї. За дивним збігом, усі позови Олени Боголюбової опиняються на розгляді в одних і тих самих суддів. Ну, добре, у судовій системі дійсно кричущий дефіцит кадрів. Але чи чули ви щось про дефіцит адвокатів в Україні? Наче ж в асортименті, тим не менш захисники пані Боголюбової та інших осіб, які також оспорюють свою пов’язаність із ексвласниками Приватбанку, — це також часто-густо одні й ті самі люди. А ще якось підозріло часто всі ці справи опиняються саме у Жовтневому районному суді Дніпра, наче у місті-мільйоннику ще й лише один район. Такі збіги вже прямо натякають на певні зв’язки усіх з усіма, погодьтеся.
Тим не менш до цього моменту Олена Боголюбова впевнено перемагала у засіданнях, які проходили за зачиненими дверима, надійно прикриті нерозголошенням банківської таємниці. Касаційну скаргу банку Верховний суд узагалі розглядатиме письмово, нікого не викликаючи, нічого не заслуховуючи. Це не виняток, а загальна практика, але, на жаль, ця засекреченість сильно підіграє саме колишній дружині пана Боголюбова, а не держбанку, з якого хочуть стягнути 17,5 млн дол.
З одного боку, Олена Боголюбова не перша з пов’язаних осіб, що добігли до касації у Верховному суді. До неї з аналогічними претензіями там уже побували ексочільник Покровського ГЗК Володимир Постоловський і його дружина Ольга, обом бажане не вдалося і суд зрештою пристав на бік банку. З іншого боку, у нас є приклад братів Суркісів, довга і плідна пов’язаність яких із ФПГ Коломойського—Боголюбова була буквально очевидною, однак суд зрештою вирішив інакше.
Наразі цей спір уже не є суто фінансовим. Відтоді, як пан Боголюбов перестав бути мовчазною тінню пана Коломойського, офіційно є підсанкційною особою, яка ще й незаконно залишила Україну, рішення на користь його колишньої дружини, яка, нагадаю, вже у статусі колишньої проводила у його інтересах фінансові операції, — це репутаційна поразка України. Але й суто із фінансового погляду йдеться про чималу суму. Її держбанк точно краще використав би з користю для української економіки, а не на підтримку проживання за кордоном, безумовно недешевого, пана Боголюбова та його численних родичів.