Україна не прийняла «мир» за сценарієм Трампа

Ну що, друзі. Підіб'ємо короткі підсумки переговорів Зеленського і Трампа? Мінімум емоцій і букв, дуже коротко і по суті.

Не зрада і не Перемога. У мене склалося враження, що конфлікт був спланований заздалегідь командою Трампа. Для цього і підбір учасників, і пряма трансляція. Завдання стояло не просто викручувати Зеленському руки, а публічно його розмазувати, «ставити на місце», диктувати умови без права голосу.

На фініші отримати мовчазного і слухняного партнера і гордо повести його на підписання Угоди. Генеральна репетиція підписання капітуляції. Звідси й театральність. Але в якийсь момент усе пішло не за сценарієм.

Зеленський не погодився з роллю слухняного і мовчазного хлопчика для биття. Сперечався, доводив очевидні речі. Не гнувся. Дуже чітко втримав лінію – не хамити, не вмикати емоції, але й не давати маніпулювати правдою та відсувати інтереси України.

Така лінія не мала варіантів гарного фінішу, але іншої не було. Ми могли прямо у Вашингтоні визнати поразку, визнати безглуздість опору. Після цього підписання капітуляції з Москвою було б простою формальністю.

За підсумками Зеленський в ефірі подякував американському народу, жодного поганого слова на адресу Трампа. На мій погляд, найправильніша лінія. Угоду не підписали, пресконференція після такої трансляції взагалі втратила сенс. Трамп і команда зупинили фінансування підтримки відновлення нашої енергосистеми і видали кілька похмурих прогнозів. На цьому поки що все.

Думаю, у системі координат «батіг і пряник» ми зараз отримуємо перший елемент. Але, повторюся, альтернативою була фактично капітуляція. Трампа і такий формат припинення війни влаштовує, але нас – ні.

У сухому залишку – отримали масову публічну підтримку європейських країн. Важливо, щоб вона трансформувалася із заяв у реальні гроші та зброю. До речі, щодо зброї – у нас її вже зараз більше європейської, ніж американської. На підтримку України висловлюються й американські політики.

Демократи, що природно, але не тільки. Низка республіканців теж відкрито підтримують Київ і засуджують Трампа за гру на боці Москви. Дійсно, зв'язуватися з Україною для західних політиків ризиковано. Ми не експортуємо рідкісноземельні метали, але політична криза і масовий срач йде на експорт моментально.

Що далі? Нам своє робити. Для нас, для військових узагалі все зрозуміло: продовжувати воювати, тримати фронт. Ми й не вірили у швидкий мир – ситуація на полі бою надто показова. Ілюзій немає. Тилу – не втрачати віри, оптимізму і допомагати фронту.

Державі – робити все, щоб наша економіка почувалася максимально комфортно. Тобто не «обскубувати гусей», а будувати теплиці для бізнесу. Лобіювати в ЄС відстрочку щодо екологічних квот і конфіскації російських активів. Навести нарешті лад із держпідприємствами, стримавши жадібність деяких структур. Насамперед це стосується підвищення тарифів на «Укрзалізниці».

Енергетикам буде важче, але їм і раніше легко не було. Проте ремонти і відновлення цієї зими йшли за планом. Система працювала, як годинник, від міністерства до бригади монтерів – усі відпрацювали ідеально.

Всупереч похмурим прогнозам експертів пройшли зиму без відключень. Впораються і далі, я у них вірю. Дрони вже збираємо самі дуже активно. І якщо дати профільним фірмам ще й можливість заробляти на експорті – дрони для армії будуть. Скидання навчилися робити самі.

У 2022 було важче. І майбутнє здавалося набагато страшнішим. Впоралися? Впораємося і зараз. Ми виявилися набагато сильнішими, ніж багатьом здавалося або хотілося.