Гіркий присмак трьох років війни

Сподіваюся, події війни стануть сюжетною лінією третього тому мого роману, який я потихеньку пишу.

Не буду згадувати перші дні повномасштабного вторгнення, які зустрів у Києві, звідки нікуди далеко не виїжджав, окрім цього року.

Лише один характерний епізод. Якось до мене прийшла поліція: один хлопець з автоматом біля моєї двері, іншій з автоматом — на сходах нижче, а третій — вище квартири, щоб я не втік, мабуть. На моє питання, у чому справа, пояснили, що у всьому багатоквартирному домі на Великій Васильківській світло горить тільки в мене, всі інші — роз’їхалися хто куди. Тому вони вирішили, може, я навідник який, тоді ж дуже популярна була дурня про кола на дахах, по яких наводяться ворожі ракети...

Сподіваюся, події війни стануть сюжетною лінією третього тому мого роману, який я потихеньку пишу.

Але сьогодні про інше. Розумні російські імперці (є там такий гібрид — людожер-інтелектуал) теж підводять підсумки. І вони плачуть, що росія війну програла. Тому що Україна, яка є екзистенційним запереченням сучасної рф, і тому її треба було повністю знищити, досі існує.

І ще росії не вдалося повноцінно встати на шлях відновлення радянської імперії, яку боялися і на яку зважали у світі. А вже мирні переговори почалися.

Зі свого боку додам, що і Україна війну не виграла, хоча мала таку потенційну можливість. Тому що навіть кривава війна так і не змусила нас відмовитися від звичного способи життя, у якому відсутні ціль існування України та інструменти її досягнення, де панують несправедливість, нечесність, непрофесіоналізм, а понад усе таки гроші, а не Україна.

Джерело