/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2F3975ee58cccac2bfb8a2042bdc4763c9.jpg)
Європі терміново потрібні власні ракети: як і чим заповнити "порожні кишені"
Якщо Росія дійсно готується до вторгнення в Європу, варто було б очікувати, що європейські країни-члени НАТО набагато завзятіше розпочнуть розроблення озброєння, необхідного для ефективного стримування цієї загрози.
Новопризначений міністр оборони США Піт Гегсет рішуче заявив, що Україна має піти на мирну угоду з Росією, якщо вона хоче вижити в цій війні. За словами Гегсета, частиною такої угоди має стати визнання територіальних поступок і чітке розуміння того, що Київ за жодних обставин не буде прийнятий до НАТО. Про це пише аналітик Брендон Дж. Вайхерт у своїй статті, яку переклав Фокус.
Не обмежуючись цими тезами, Гегсет пішов ще далі, дорікнувши партнерам Америки по НАТО в Європі за катастрофічно низький рівень витрат на оборону. Члени НАТО на європейському континенті витрачають на свої збройні сили в середньому по 2% ВВП, що є обов'язковою вимогою для членів НАТО — а це означає, що половина членів не досягає навіть цього середнього рівня. Гегсет, вторячи президенту Трампу, закликав своїх європейських колег збільшити рівень витрат на оборону до 5% ВВП.
Уже зараз Німеччина зі скрипом виконує цю вимогу — все тому, що Німеччина, як і більшість інших європейських членів НАТО (і Канада), десятиліттями не виконувала своїх зобов'язань по НАТО, покладаючись на щедрість американців. Тепер, коли при владі в США перебуває президент, який відмовляється, щоб із ним "поводилися як із л*хом" (за висловом Трампа), навіть найбагатшим європейським країнам — у цьому випадку Німеччині — важко впоратися із завданням, поставленим Трампом.
Порожні кишені Європи
По суті, оборонне відомство Німеччини вишкребло зі своїх засіків усе до пилинки. Зрозуміло, Берлін має в своєму розпорядженні високотехнологічний потенціал і талановитих інженерів, здатних придумати будь-яку потужну зброю. Але, як Німеччина переконалася під час Другої світової війни, "вундерваффе" не виграють війни: їх виграє промислова міць. А оборонно-промислова база німців настільки слабка, що вони просто не можуть створити системи, необхідні їхньому уряду.
Наприклад, зараз у Берліні подейкують про закупівлю американських крилатих ракет BGM-109 Tomahawk для атак по наземних цілях як тимчасовий захід, оскільки виробництво настільки широко розрекламованих європейських ракет дальнього радіусу дії (ELSA) сильно затримується.
Ті у Сполучених Штатах, хто з великим співчуттям ставиться до біди Німеччини, можуть заперечити, що лише рік тому, 2024 року, Німеччина, Франція, Польща та Італія підписали лист про наміри співпрацювати в цьому важливому проєкті. Один рік — занадто короткий термін для того, щоб щось розробити. Справді, якби йшлося про Сполучені Штати, шанси на те, що нову систему буде створено за рік, були б астрономічно малими.
Але Сполученим Штатам не загрожує російське вторгнення.
Якщо вірити європейським членам НАТО, які зі зрозумілих причин нервують, Росія готова почати бліцкриг проти них, щойно росіяни захоплять контроль над Україною. Але якби це було справді так — що сумнівно, — можна було б очікувати, що європейці в НАТО з набагато більшим завзяттям візьмуться за розроблення зброї та потенціалу, необхідних їм для ефективного стримування цієї загрози. Про це, до речі, говорив у своєму виступі держсекретар Гегсет.
З моменту підписання початкового листа про наміри до угоди долучилися й інші європейські держави, як-от Швеція, Нідерланди та Велика Британія. Однак навіть з урахуванням приєднання цих багатих і розвинених країн шанси на те, що ELSA будуть побудовані найближчим часом і в достатніх кількостях, невеликі.
Деякі відомості про програму ELSA
Європейська оборонна компанія MBDA напевно візьме на себе розроблення систем у межах програми ELSA, оскільки вона вже брала участь у створенні наземної крилатої ракети (LCM). Вважається, що в кращому разі проєкт може зайняти кілька років — настільки багато, що європейці ще не оголосили реальну дату завершення проєкту. З огляду на це, можна припустити, що ця програма так і не буде реалізована.
Рішення Європи витратити свій явно обмежений оборонний бюджет на ракету ELSA також цікаве. Зрештою, пропонована система — це звичайна крилата ракета, а не гіперзвукова зброя. Ми живемо в епоху гіперзвукової зброї. Росія володіє цілим арсеналом цих потужних систем, тоді як навіть американцям їх не вистачає. Інші країни, як-от Індія, Японія та Австралія, розробляють власні системи. Чому б європейцям не спрямувати свої ресурси і сили на створення подібних систем?
У будь-якому разі, навіть якщо ELSA зрештою буде реалізована, її дальність становитиме від тисячі до двох тисяч кілометрів. Війна в Україні виявила, наскільки європейцям не вистачає високоточної далекобійної зброї, тому вони цілком зацікавлені у створенні такої системи. Але європейська оборонна промислова база просто нездатна її створити через те, що їй уже дуже давно не вистачає коштів і ресурсів.
Європа хотіла, щоб ELSA зробила її менш залежною від Сполучених Штатів. Тепер вона залежить від США ще більше
За іронією долі, вся мета створення ELSA полягала в тому, щоб зробити Європу менш залежною від свого дедалі впертішого американського військового партнера. Це був один із багатьох поступових кроків Європи до досягнення того, про що лідери Німеччини та Франції мріяли з 1950-х років: створення загальноєвропейської армії, вільної від американського втручання. Звісно, німецькі (чи інші європейські) лідери не стали б так описувати проєкт ELSA — принаймні публічно. Ракета покликана лише посилити потенціал НАТО, що слабшає, на європейському континенті перед обличчям дедалі більшої російської загрози.
Однак у глибині душі багато європейських лідерів вважали, що саме це і має продемонструвати така програма, як ELSA. На жаль для Європи, німці та їхні партнери пожинають плоди своєї політики урізання критичної оборонно-промислової бази на користь будівництва соціальної держави. І, що ще образливіше, європейці тепер знову сподіваються на американців, щоб ті надали їм систему, яку вони не можуть побудувати самі.
Наступного разу, коли хтось буде красномовно розповідати про славу європейських союзників Америки, просто нагадайте йому, що загальний ВВП Європи становить майже 19 трильйонів доларів (у номінальних доларах), але європейці не можуть навіть створити базову систему високоточних крилатих ракет великої дальності без допомоги американців.
Це, до речі, одна з головних причин, через яку багато прихильників НАТО, як в Америці, так і в Європі, упираються, коли люди на кшталт секретаря Гегсета заявляють, що європейцям доведеться взяти у свої руки завершення війни в Україні. У глибині душі ці прихильники НАТО знають, що Європі це не під силу, тому що впродовж десятиліть у неї не було ні можливостей, ні бажання виконувати таку місію.
Про автора
Брендон Дж. Вайхерт — аналітик з національної безпеки National Interest, колишній співробітник Конгресу і геополітичний аналітик, який пише для The Washington Times, Asia Times і The-Pipeline. Автор книг "Winning Space: How America Remains a Superpower", "Biohacked: China's Race to Control Life" і "The Shadow War: Iran's Quest for Supremacy". Його наступна книга, A Disaster of Our Own Making: How the West Lost Ukraine, вийде 22 жовтня у видавництві Encounter Books. За Вайхертом можна стежити у Twitter: @WeTheBrandon.
