Маловідомі деталі оборони Києва

За два тижні до початку великої війни у Генштабі підняли стратегічні оборонні документи і з’ясували, що за оборону Києва відповідає ОК «Захід», штаб якого… у місті Рівне.
Багато чого цікавого відкривається за три роки після чорного дня 24 лютого.

Того дня приблизно о дев'ятій ранку, коли я спакувала дітей і кішку, щоб їхати на село (вдалий вибір – на Житомирську трасу!), вже стоячи з клунками у передпокої, я кинула прощальний погляд на свою квартирку і подумала, що, можливо, ніколи до неї не повернуся. І з дивовижним холодом відчула, що… нічого не відчуваю, мене не досягає жоден сантимент до покинутого дому, де прожила 25 років.

За три дні село потрапило в сіру зону, трасою, що за 100 м від хати, страхітливо скреготали колони російських танків. Ми знали, що наші війська борються – ми це чули.
Увечері, коли ставало навколо тихо і темно, як у домовині, ми дивилися на заграву з боку Києва і молилися. Пам’ятаю, я пошепки зверталася до Києва, як до живого божества, як до факела батька, що горить на горизонті, за дахами сусідських хат: «Києве, втримайся, рідненький».

Тоді я шкодувала, що я не чоловік і що діти мої досить малі (їм було 12 років), щоб їх можна було залишити і піти битися та вмирати за Київ, за Україну. Чесно, було таке.

А мені лишалося безсило тикати факи дронам, що кружляли над хатою, мов круки (а хз, може, то й наші дрони були? Тоді вибачайте, хлопці).

Мені дуже кортіло дізнатися, що буквально відбувається за тією загравою на горизонті, хто віддає команди, як формують батальйони, як працює артилерія, чи вони не бояться, як можна впорядковувати хаос у цілковитому вогні. І от з цього інтересу й живилася моя стаття, що вийшла вчора на «Главком».

Журналістика – професія, яка іноді дає можливість вдовольнити свою допитливість. Нескромно сказати, але почитайте, там є маловідомі деталі з оборони Києва.