Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації
Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації

Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації

Стратегія Кремля полягає у тому, щоб знищити або вкрасти українські культурні цінності та перетворити музеї на знаряддя пропаганди, які нормалізують агресію і спотворюють історичну пам’ять.

Нещодавно президент України ввів у дію санкції РНБО проти 55 громадян Росії, причетних до викрадення українських культурних цінностей на тимчасово окупованих територіях України. Серед них чиновники російського мінкульту та керівники музеїв, що діють як у самій Росії, так і на тимчасово окупованій території України.

Один із фігурантів цього списку — президент спілки музеїв Росії, гендиректор Ермітажу Михайло Піотровський. Він понад 30 років керує великим державним музеєм, який символізує культурне представництво Росії у всьому світі, має дружні стосунки з Путіним і висловлювався на підтримку війни Росії проти України.

«Зі ставленням до війни теж все не так просто. З одного боку, війна — це кров і вбивство, а з іншого — самоствердження людей, самоствердження нації. Кожна людина хоче самоствердитись. І у своїй позиції стосовно війни, безсумнівно, самостверджується», — ділився своїми міркуваннями про повномасштабне вторгнення Росії в Україну Піотровський у інтерв’ю «Российской газете» влітку 2022 року. Також Піотровський називав себе імперцем і доводив, що імперія «об’єднує людей, знаходячи якісь важливі та спільні речі».

Піотровський — не один такий. «Детектор медіа» розповідає про те, як саме російські музейники самостверджуються на війні з Україною, перетворюючи музеї на рупори пропаганди, хто з них найбільш активний у цьому та як Україна може протистояти такому.

Спеціальна музейна операція

Залучати свою музейну спільноту до «нормалізації» загарбницької політики та забезпечення контролю над захопленими територіями російська влада почала ще у 2014 році — відразу після окупації Криму й частини Донецької та Луганської областей. А з початком повномасштабного вторгнення в Україну активізувала свої зусилля.

У березні 2022 року за ініціативи Російського історичного товариства, яке очолює голова Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін, була сформована «міжмузейна робоча група». До неї ввійшли представники понад десяти федеральних музеїв та освітніх закладів Росії, завданням яких було, зокрема, збирати матеріальні свідчення так званої «спеціальної військової операції» для організації музеїв та експозицій із відбілювання агресора та дискредитації України. Крім того, метою робочої групи було «показати історичний нерозривний зв’язок» захоплених територій України з Росією на основі «унікальних матеріалів із фондових зібрань музеїв та архівів». Принаймні, так вони стверджували у заявці, яку подавали на фінансування до президентського фонду культурних ініціатив Росії.

Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації - Фото 1

«Музеї СВО» в одному з сіл на окупованій Херсонщині. Фото росЗМІ

«Уже у серпні 2022 року на території окупованої Луганської області росіяни запустили масштабну ініціативу “Наші традиції”. Формальним її дахом був Мінкульт Росії, а оператором — Музей Перемоги (Федеральна державна бюджетна установа культури “Центральний музей Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років”) на чолі з директором Олександром Школьником», — розповів «ДМ» Олексій Копитько, координатор групи «Інформаційний спротив», яка займається моніторингом діяльності російських музейних фахівців і воєнних злочинів проти української культурної спадщини.

У реалізації проєкту «Наші традиції», за словами Копитька, брали участь Державний музей історії російської літератури імені Даля, Державний історичний музей Росії, Російський етнографічний музей, Російський національний музей музики й інші федеральні музеї. Його метою було задекларовано представлення російської культурної та історичної спадщини жителям тимчасово окупованих територій Луганщини для «повернення їх до загальнонаціональної російської родини».

Майже відразу — як у самій Росії, так і в захоплених нею містах і селах України — почали з’являтися «музеї СВО». Усі вони створювалися за розробленими російськими музейниками шаблонами й наповнювалися зібраними під їхнім кураторством «артефактами» — шевронами, військовою формою та спорядженням, прапорами, фотографіями загиблих так званих «героїв», а також «трофеями». Десь серед цих трофеїв збитий український дрон-розвідник та уламки українських снарядів, а десь — дитячі книги українською мовою, автомобільні номери, магнітофони, медалі, а також посвідчення українських захисників.

Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації - Фото 2

 «Мультимедійний історичний парк» під назвою «Росія — моя історія», який росіяни збудували в окупованому Мелітополі. Скриншот ютуб-каналу військово-будівельного комплексу МО Росії

23 вересня 2023 року в окупованому Росією українському місті Мелітополь росіяни та їхні місцеві поплічники відкрили пропагандистський музейний комплекс «Росія — моя історія». Його побудували «по образу і подобію» інших 25 інтерактивних експозицій із тією ж назвою, розгорнутих практично у всіх регіонах Росії: від Владивостока та Південно-Сахалінська до Санкт-Петербурга та П’ятигорська. Відбувалося будівництво цього пропагандистського «зомбіленду», як називають музей деякі мелітопольці, під кураторством першого заступника керівника адміністрації Путіна, фактичного глави внутрішньополітичного блоку Кремля Сергія Кирієнка, який приїздив на відкриття музею. Втілювати проєкт у суворій відповідності розробленим шаблонам допомагав цілий десант російських музейників, які прибули до окупованого міста.

Мародерство як спосіб самоствердження

Як з’ясувалося після звільнення правобережної частини Херсонщини від російських окупантів, із шести музеїв області зникло щонайменше 35 тисяч експонатів. Найбільше постраждали Херсонський художній музей імені Олексія Шовкуненка та Херсонський обласний краєзнавчий музей. З них вивезли близько 33 тисячі предметів мистецтва й історичних артефактів, зокрема золото скіфів, готів, сарматів і навіть прах Григорія Потьомкіна.

Українські музейники говорять, що це було «мародерство, замасковане під евакуацію під гаслами збереження культурних цінностей». Журналісти The Kyiv Independent установили імена організаторів найбільшої у світі з часів Другої світової війни крадіжки музейних цінностей, розповівши про це у документальному фільмі «Офіційне пограбування».

Були пограбовані й інші українські музеї, що опинилися на захоплений росіянами території. З Запорізької області були вивезені навіть об’єкти Кам’яної Могили — пам’ятника археології кам’яного віку. Восени 2023 року артефакти звідти були виставлені в музеї-заповіднику «Херсонес Таврійський» в окупованому Криму.

Загалом Росія захопила майже сто українських музеїв і мільйони музейних експонатів (йдеться про понад 1,4 млн предметів, що складає 12,6% від усього музейного фонду України). У березні 2023 року російська Держдума ухвалила закон, яким ця масштабна крадіжка була, так би мовити, оформлена. Згідно з цим законом, колекції музеїв з анексованих територій до 31 грудня 2027 року повинні бути внесені до державного каталогу Музейного фонду Росії.

«За розпорядженням російського Мінкульту понад 20 федеральних музеїв “взяли шефство” над 77 захопленими українськими музеями на тимчасово окупованій території. Ключове їхнє завдання, окрім “нормалізації” окупації, — допомога у внесенні українських музейних цінностей до російського каталогу. Російські музейники активно включились у цей процес: станом на січень 2025 року в російському каталозі зареєстровані 36 українських музеїв. Це тільки ті, що відображені у видимій частині документів. Байки про те, що Росія так намагається “захистити” культурні цінності під час війни в рамках міжнародних зобов’язань — це нахабніша брехня. Вони тупо крадуть і переписують на себе майно. І процес офіційного пограбування України та формального включення українських музеїв до російської музейної системи набирає обертів», — говорить Олексій Копитько.

OSINT-аналітики відстежили, хто саме з російських музейних фахівців бере безпосередню участь у цьому пограбуванні. За словами координатора групи «Інформаційний спротив», тимчасово окуповані території України особисто відвідували директор Державного музею-заповідника «Петергоф» Роман Ковриков (Санкт-Петербург), директор Державного музею історії російської літератури імені Даля Дмитро Бак (Москва), директор Політехнічного музею Дмитро Кожанов (Москва), директор Музею давньоруської культури та мистецтва імені Андрія Рубльова Михайло Міндлін (Москва), директор Російського етнографічного музею Юлія Купина (Санкт-Петербург) та десятки інших музейних посадовців із Росії. 

 Координатор групи «Інформаційний спротив», співзасновник аналітичного центру Dream Hub Олексій Копитько

«Як відомо, кожен суб’єкт Російської Федерації отримав на захоплених українських землях певну територію для “кураторства”. Тому до анексії українських музеїв залучені не тільки федеральні, а й регіональні російські музеї. Наприклад, Оренбурзька область опікується Перевальським районом тимчасово окупованої Луганської області. Окуповану Луганщину особисто відвідували директор Оренбурзького музею образотворчих мистецтв Юрій Комлєв і директор Оренбурзького губернаторського історико-краєзнавчого музею Олександр Ушаков разом зі своїми підлеглими», — розповідає Копитько, підкреслюючи при цьому, що російські музейники порушують не лише українське законодавство, а й міжнародні конвенції. Тому питання про їхню відповідальність має розглядатися теж на міжнародному рівні.

Міжнародний музейний фронт

Професійні музейні працівники та музеї всього світу об’єднані у Міжнародну раду музеїв (International Council of Museums — ICOM), яка була заснована у 1946 році й має представництва у понад 140 країнах. Саме ця структура, головним призначенням якої є захист світової матеріальної та нематеріальної культурної спадщини, мала б відреагувати на крадіжки Росії з українських музеїв.

«Ледь не з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми почали відправляти до центрального офісу ICOM повідомлення про безпосередню участь російських музейників у агресивних діях своєї країни, які мали ознаки геноциду. І особливу увагу акцентували на діяльності тодішнього президента ICOM Росії Олександра Шолохова, який також був депутатом Держдуми від партії “Єдина Росія” і голосував за закони, що підтримують повномасштабне вторгнення», — розповіла «ДМ» президентка українського національного комітету ІСОМ Анастасія Чередниченко.

У цих листах, за її словами, не було ніяких емоцій, суджень, роздумів та оцінок. Лише факти з лінками, доказами й документальними підтвердженнями того, що Росія реалізує стратегію використання культури, зокрема музеїв, як елементу військової агресії. На думку українського комітету ІСОМ, їх було достатньо, щоб поставити питання про виключення Росії з Міжнародної ради музеїв та про введення персональних санкцій проти російських музейників, які найактивніше підтримують війну та армію Росії. Однак коли українські музейники звернулися до центрального офісу ІСОМ із такою вимогою, то отримали відповідь про відсутність у практиці організації прецедентів виключення національних комітетів і небажання створювати їх.

Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації - Фото 3

 Президентка ICOM Ukraine Анастасія Чередниченко

«Крім того, нам указали на те, що серед російських членів ICOM є ті, хто виступає проти війни, проте вони побоюються відкрито висловлювати свою думку. Наші аргументи про те, що російські музейники жодного разу не засудили мілітарну політику Кремля — зокрема, агресію в Чеченській Республіці Ічкерія, вторгнення до Грузії у 2008 році, а також бойові дії та пограбування Пальміри в Сирії, — були проігноровані», — ділиться Анастасія.

Пропозиція українських музейників призупинити членство Росії в ІСОМ на період активних бойових дій або хоча б виключити з організації окремих представників російської музейної спільноти (в ІСОМ передбачено як інституційне, так і персональне членство) також була відхилена. Все, що залишалось українському комітету — продовжувати слати до штаб-квартири організації листи з інформацією про неправомірні дії представників російської музейної галузі та порушення ними статуту й кодексу етики ІСОМ.

Ця наполегливість зрештою спонукала виконавчу раду ІСОМ зробити перший вагомий крок — надіслати російським колегам запит відносно дотримання ними кодексу етики Міжнародної ради музеїв. У основу цього запиту був покладений виступ Анастасії Чередниченко на 30-й Генеральній асамблеї ІСОМ у червні минулого року. Своєю чергою, виступ президентки українського комітету ІСОМ ґрунтувався на моніторингу діяльності російських музейників, який здійснювали аналітики й OSINT-розвідники аналітичної групи «Інформаційний спротив» та Центру готовності цивільних Фонду Сергія Притули за підтримки USAID.

У відповідь російські музейники заявили, що діють виходячи з російського законодавства, яке вважають вищим за міжнародні норми. «Вони не лише не заперечували власні злочинні дії, а виправдовували їх тим, що кожен член російського ІСОМ “передусім представник своєї країни й тільки потім — представник міжнародної професійної спільноти”. При цьому вони послалися на кодекс етики ІСОМ, який навпаки зобов’язує його членів дотримуватися законів інших країн та міжнародного права. А головне — міжнародних професійних стандартів, які росіяни грубо порушують», — розповідає Анастасія Чередниченко. І ставить риторичне питання: як можна бути членом міжнародної організації, цінності та принципи якої ти порушуєш і навіть не заперечуєш цього?

Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації - Фото 4

 Колекція Державного центрального музею сучасної історії Росії «збагатилася» новим предметом: кришталевою підвіскою з люстри Маріупольського драматичного театру, зруйнованого російськими авіабомбами 16 березня 2022 року

Міжнародна рада музеїв, пояснює Чередниченко, має вирішити, чи хоче вона далі вважати частиною спільноти таких осіб: «Вдавати, що нічого не відбувається, вже не вийде, треба займати позицію». Окремі національні комітети ICOM, до речі, це вже зробили. У березні 2022 року з закликом негайно припинити членство Росії в ICOM виступив національний комітет Польщі. У лютому 2023-го рішення про бойкот ICOM Росії одноголосно схвалив національний комітет Німеччини. Тоді ж із заявою про припинення співпраці з росіянами заявив національний комітет Австрії. Він закликав Міжнародну раду музеїв більше не надавати російським делегаціям доступ до сцени на заходах і конгресах ICOM, а також відкликати членство тих російських членів ICOM, які своїми заявами та діями порушують кодекс етики організації або Гаазьку конвенцію.

Однак цього недостатньо, і український національний комітет ICOM не припиняє переконувати своїх іноземних партнерів у тому, що Росія реалізує стратегію використання культури, зокрема музеїв, як елементу військової агресії. Під маскою «аполітичності» (мовляв, ми лише музейні спеціалісти, тож не торкаймося «політики», ми не впливаємо на рішення урядів наших країн) російська сторона пропагує міжнародне співробітництво, просуває власні музейні проєкти й ініціює спільні культурні заходи. Проте, говорить Анастасія Чередниченко, така співпраця передбачає ще одного обов’язкового учасника — російські спецслужби, які активно залучені до розширення культурного впливу Росії за її межами.

«Таким чином, участь у спільних проєктах із російськими колегами фактично означає співучасть в операції впливу російської розвідки, пояснюємо ми нашим міжнародним партнерам. І попереджаємо їх, що під виглядом культурної та музейної співпраці росіяни обходять санкції, отримують доступ до нафтоторгівлі та можливість купувати заборонені товари, які використовуються для виробництва озброєнь», — говорить президентка ICOM України.

Рецепти протидії

Росія експлуатує культуру для впливу на демократичні суспільства, прагнучи зменшити негативну реакцію на свою агресію та встановити порядок денний, вигідний Москві. Своєю «м’якою силою», зокрема, музейною діяльністю за кордоном, вона намагається затулити очі світові на злочини, які чинить в Україні, а також на глобальне посилення загроз для демократій у світі.

Яким чином цьому може протистояти Україна, яка сьогодні найбільше страждає від цього?

«Не впевнена, що є механізми виключення національних комітетів ICOM із міжнародної організації (якщо тільки сам комітет публічно не виступить із прямими заявами кримінального характеру, що російський комітет навряд чи зробить). Гадаю, тут, скоріше, може йтися про війну репутацій. Ми можемо доказово підважувати репутацію російських музеїв як гуманістичних культурних інституцій. Нам потрібно показувати, що спроби сприймати культуру (зокрема, музеї) поза політикою, не бачити впливу російських музеїв на розпалювання війн і просування російської пропаганди — це подвійні стандарти, котрі дискредитують саму ідею музеїв як інституцій памʼяті, що мали би працювати на стабілізацію суспільств», — говорить в інтерв’ю «ДМ» директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук.

Загарбники з Ермітажу: як Росія використовує музеї для когнітивної окупації - Фото 5

 Директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук

У цій роботі, пояснює вона, важливо грамотно розставляти акценти — не вимагати суцільну заборону всього російського, а надавати чіткі пояснення та конструктивні пропозиції. Насамперед необхідно фахово фіксувати злочини Росії проти української культури та разом із доказовою базою відправляти закордонним профільним інституціям і спільнотам як офіційні документи. А паралельно — працювати з медіа і через них та інші канали поширення інформації показувати механізми використання Росією культури як інструменту пропаганди й маніпуляцій.

Також, за словами Тетяни Пилипчук, необхідно пояснювати причини російсько-української війни, яка точиться не стільки за території та ресурси, скільки проти українців як самодостатньої національної спільноти.

Згоден із таким підходом і координатор групи «Інформаційний спротив» Олексій Копитько. Унаслідок привласнення українських музейних цінностей і внесення їх до Музейного фонду Росії, каже він, усі представлені там російські музеї скомпрометовані.

«Росіяни самі задокументували свій злочин. Тепер російський державний каталог — це місце, де зберігається крадене. Україна вживатиме міжнародно-правових заходів, щоб притягнути до відповідальності за злочин і заподіяння шкоди. Юридичні процедури нешвидкі, але рано чи пізно спрацюють. І усі, хто погодиться на співпрацю з росіянами, мають ці ризики усвідомлювати», — каже Копитько.

Водночас, розповідає він, реакція української сторони не повинна зводитися лише до вимог санкцій чи покарання росіян. «Така робота ведеться, український національний комітет ІСОМ активно комунікує з колегами й на своєму рівні робить дуже багато. Держава, як бачимо з указу президента про санкції проти російських музейників, теж вживає заходів. Але є об’єктивна реальність. Росіяни мають напрацьовані контакти та тривалий досвід спільної роботи з музеями різних країн і їхніми керівниками. І цим музеям і керівникам нецікаво займатися Україною весь час. Вони можуть нам співчувати, можуть пару разів нас підтримати, але їхня професія пов’язана з вивченням літератури, музики, живопису, культурної спадщини тощо. Росіяни роблять на це ставку і кажуть: “Війна — це справа військових і політиків, нехай вони розбираються. А ми тут маємо зберігати професійні контакти”. На жаль, це частково знаходить відгук. Тому Україна має діяти аналогічно — активізувати й розширювати персональні контакти з представниками міжнародної музейної спільноти, показувати можливості співпраці з нами», — пояснює Копитько.

Українські музеї, говорить він, мають бути представлені на світовому рівні — брати участь у тематичних заходах, конференціях, робити спільні проєкти, публікації тощо. Так, на це потрібні ресурси. Але не надто великі, і, можливо, слід домовитися з партнерами, щоб саме сюди спрямувати частину коштів їхньої підтримки. Адже навіть звичайне кулуарне спілкування показує колегам з інших країн, наскільки різними є підходи в роботі українських і російських музейників і саме розуміння ними сучасної ролі музеїв у світі. Особисті контакти дуже важливі у цих питаннях, говорить і директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук з огляду на власний досвід.

Держава теж не має стояти осторонь цих процесів, кажуть співрозмовники «ДМ». «Ключовим є те, щоб наш голос, голос професійної музейної спільноти, отримав підтримку на національному та урядовому рівнях в Україні. Наші звернення повинні бути підкріплені українськими парламентарями під час їхньої взаємодії з Європейським парламентом, міністерствами культури та закордонних справ, а також дипломатичними представництвами», — говорить президентка ІСОМ України Анастасія Чередниченко.

А Олексій Копитько звертає увагу на те, що завдання держави — інвестувати у музейних фахівців, зокрема — у молодих. За його словами, їх треба «ростити», давати можливість набувати досвід. Бо музейна справа — це довга історія. Той, хто «грає» на коротких відрізках, приречений на поразку. Санкції проти Росії колись послаблять чи скасують. Якщо до цього часу Україна не проявить себе як сильний гравець у музейній сфері, їй буде важко не лише протистояти російській пропаганді, а й зберегти культурну спадщину для майбутніх поколінь.

На головному фото Музей імені Куїнджі в Маріуполі, березень 2022 року

Фото: Олександр Горе, the-village.com.ua

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
Долучитись
Теги за темою
російська агресія Маріуполь окупація
Джерело матеріала
loader
loader