Не 200 тисяч. Яким може бути і як діяти європейський військовий контингент

Вважаю, що є певний ступінь паралічу через вимоги (до європейського військового контингенту – ред.). Це не обов’язково мають бути сотні тисяч військових або охоплення всієї 1200-кілометрової лінії зіткнення. Важливішими є місце розгортання та роль, ніж загальна чисельність.

Сили не мають бути всюди. Вони повинні бути в країні, з батальйонами, розгорнутими, можливо, на чотирьох оперативних напрямах, і достатньою мобільністю для перекидання за необхідності вздовж фронту. Це може бути лише три бригади або їхні еквіваленти.

Майбутній російський наступ відбудеться кількома передбачуваними напрямами, і наразі більшість боїв зазвичай зосереджена на 4-5 ділянках фронту одночасно.

Вважаю, що Європа може виділити приблизно три бригади (у три ротації), не скасовуючи всі чинні плани регіональної оборони. Це може вимагати загалом 45-50 тисяч військових. Однак ці сили повинні мати батальйони поблизу фронту, а не просто перебувати в Західній Україні на навчаннях.

Так, це може вимагати перегляду чинних зобов’язань щодо сил швидкого реагування тощо, але європейці здатні це зробити. Головне питання — яка має бути роль цих сил і як вони забезпечуватимуть стримування? Якщо це лише "сигнальна" присутність, то до якої стратегії вона прив’язана?

Те, що Європа може розгорнути зараз, буде доповненням, а не кардинальною зміною, з огляду на наявні можливості української армії. Але починати все одно потрібно. Головне питання для політиків: якою підтримкою забезпечена ця сила і що станеться, якщо вона зазнає нападу?

Зрештою, хоча я скептично ставлюся до здатності європейських країн розгорнути та піти велику силу в Україні, вважаю, що в цьому й немає потреби.

Початкові вимоги не є непереборними, і їх не слід перебільшувати як виправдання бездіяльності.

Оригінал