/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2Fa5e1d2a513525f50596aa4f1f172c542.jpg)
Чи може Україна зіграти з Трампом з позиції сили? Чотири важливі тези
Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього" (UIF) Ігар Тишкевич розповів, про що варто пам’ятати українцям після переговорів Росії та США
Отже, перший раунд консультацій між РФ та США пройшов. В українському інформаційному полі сам факт і частина "озвучених тез" викликала різко негативну реакцію. При цьому мало хто звертає увагу на те, що низка тез озвучена Москвою. І тут не варто забувати про напрацювання РФ у галузі інформаційних операцій. А так само наші провали в цій галузі з кінця 2022 року по сьогоднішній день.
Чотири важливі тези
Ми маємо озвучені як результат консультацій контури позиції Кремля. І не надто активне спростування з боку Білого Дому. Що логічно, враховуючи відмову Зеленського підписувати запропонований США договір про надра (і логічна, слід зазначити, відмова). Відповідно нас в інформаційному полі атакує РФ і атакують… США. Зізнатись, для мене це передбачувано — у грудні представляв прогноз на 2025 рік і перший цикл тиску "за планом Трампа" описаний у цьому документі. І на цьому етапі Україна може сказати "ні". Це перше, що треба пам’ятати в найближчі кілька тижнів — негативних інформаційних хвиль буде більш ніж достатньо.
Друга теза, яку необхідно пам’ятати — зараз йдуть консультації, а не переговори. Тобто сторони (в даному випадку США та РФ) проводять певну подобу звіряння своїх максимальних вимог одна до одної. Де питання України одне з ключових, але далеко не єдине. І завдання Кремля розширити поле діалогу, додавши максимальну кількість тем. Щоб в обмін на поступки з другорядних для себе питань вимагати поступок за ключовими. Це логічно. І поле позначається. Але якщо ми говоримо про Україну, то навіть стабільне припинення вогню не може бути гарантовано лише РФ та США. Є ЄС, є КНР (і Трамп зізнається, що ця держава буде залучена), є інші держави. Ми на початковому етапі цілого циклу консультацій.
Третя теза – пріоритетність проблем. Для Трампа проблема №1 – це конкуренція з Китаєм. Причому йдеться не про гонку озброєнь, а, швидше, про цивілізаційну суперечку і водночас діалог про майбутній світоустрій. Де в центрі системи є місце Пекіну та Вашингтону, але в обох столицях не бажають бачити на рівних із ними Москву. Як сильний регіональний гравець — так. Як один із світових центрів — навряд чи. І спроби Трампа грати з Путіним багато в чому є реалізацією політики недопущення перетворення Росії на молодшого партнера та сировинний придаток Китаю. Простіше кажучи, використання РФ як держави-конкурента КНР у низці регіонів. І тому з погляду Трампа війну треба заморожувати, а Росію поступово виводити з-під санкцій. (До речі, про це докладно писав у 2023 році у доповіді "сценарії завершення війни")
Четверта теза Трамп активно говорить про інтереси США і намагається нав’язати політикам логіку бізнесмена, причому розраховує на швидку окупність своїх вкладень. Має на це право. Але він успішний рівно доти, поки з ним не почнуть грати в ту саму гру.
І ось на цьому ми підходимо до питання, винесеного в заголовок — чи може Україна зіграти з Трампом на підвищення ставок, певною мірою з позиції сили?
На цьому частина аудиторії посміхнеться та порадить подивитися дані економічної статистики, демографії тощо. Інша частина заявить, що, наприклад, позиція Зеленського вже є спробою гри із позиції сили. Розчарую. Якщо говорити про позицію української влади, то дія укладається у два слова "ми образилися". Хоча б тому, що Україна намагається реагувати на заяви та дії США, лякаючи їх (та й країни ЄС) негативними наслідками від поступок Росії. І не намагаючись оцінити інтереси інших держав у регіоні та зіграти на них. Це вже відповідь на першу частину — навіть слабкий гравець може грамотно намагатись обіграти інтереси сильніших партнерів.
На цьому етапі упираємось у перелік таких. І тут варто звернути увагу на низку великих економічних та політичних проектів у регіоні. Наприклад, у доповіді "Майбутнє Чорного моря: сценарний аналіз" я якраз намагався оцінити можливості реалізації глобальних проектів у чорноморському регіоні через призму сценаріїв завершення війни. Цю ж логіку продовжив у низці постів з індійських ініціатив. І легко вийшов на групу держав, яким украй не вигідне посилення Росії у регіоні та світі.
Країни, яким не вигідний тріумф Путіна
Якщо орієнтуватися на дискурс, який ми підтримуємо, то це повинні бути держави ЄС і США. Але знову згадуємо про консультації в ОАЕ. Натомість є низка держав, які, на тлі ослаблення позицій РФ та деконструкції світової системи взяли курс на власне посилення. А серед їхніх інтересів є місце для інтересів України. Зокрема
1. Туреччина. Держава прагне стати регіональною супердержавою. І вже фактично є такою. Анкара розраховує стати домінуючою військовою та економічною силою у Чорному морі. І вже реалізує низку масштабних проектів, у яких різкому посиленню РФ немає місця. Зокрема:
1.1. Канал Стамбул — канал з Мармурового в Чорне море, який не тільки розширює можливості логістики, а й дозволяє Анкарі зайняти сильну позицію в питаннях збереження або зміни конвенції Монтре. Хоча б тому, що рукотворний канал не протока, а конвенція про протоки. На цей проект зав’язані ідеї розширення південного сухопутного маршруту "Пояси та шляхи" — турецько-китайського проекту, який покликаний створити для КНР реальну альтернативу "російському маршруту". Сюди зав’язуються плани Туреччини та Азербайджану розширити можливості експорту каспійської нафти, зокрема через порти Грузії. Реалізація обох проектів послаблює вплив РФ у регіоні. І, зокрема, тому Кремль активно протидіє. Наприклад, впливаючи на політику Грузії.
1.2. Турецька ініціатива сухопутного коридору від портів Перської затоки через Іран та Сирію до Середземного та Чорного моря. А це вже логістичний проект, в якому зацікавлені Аравійські монархії, і навіть частково Індія (хоча вона заявила про власну ініціативу — про це пізніше). І знову упираємось у баланс сил на Чорному морі. А також можливість України бути транзитером вантажів на Північному напрямку та судноплавством Дунаєм. З дунайської комісії РФ "попросили", але заморозка війни на своїх умовах дозволить Кремлю відіграти позиції. Отже, намагатися впливати на реалізацію цієї турецької ініціативи.
1.3 Бонуси Туреччини як газового та нафтового хаба. Лише за останні три тижні прийшли новини про початок постачання турецького газу до ЄС через територію Ірану та Туреччини. Що дозволяє Азербайджану отримати реальні обсяги газу для можливого транзиту через українську ГТС. І знову обговорюється тема (у турецькій та катарській пресі) будівництва газопроводу з Катару через Сирію до Туреччини. Зрозуміло, що повернення ЄС до політики викупу максимальних обсягів російського газу та нафти ставить хрест на таких планах.
1.4 Туреччина та "турецький світ". Анкара активно зайнялася культурною дипломатією та підтримкою тюркських народів. Це сприймається як механізм розширення турецького впливу. Поки що Туреччина відкрито не конфліктує з РФ, але в Абхазії (розумію, що це частина Грузії, але треба позначити специфіку політики), Грузії, Гагаузії вже маємо початок зіткнень турецьких та російських інтересів. Поки що РФ під санкціями і потребує хоча б нейтральності турецької сторони, Анкара може проводити політику посилення впливу. Якщо Росія вийде "переможцем", навряд.
2. Індія з її логістичними ініціативами. Про коридор "північ-південь", який проходить через РФ, думаю чули. Специфіка його реалізації "на землі", до речі, стала однією із причин великих проблем для Вірменії. Але якщо в російському розумінні коридор закінчується в Петербурзі, то в індійському це мав бути маршрут від Індії до держав Балтії і Скандинавії. Проект реалізується, але неквапливо. А Індія зараз ставить на проект залізниці від портів перської затоки до портів Ізраїлю та Лівану. Росія зацікавлена у домінуванні проекту "Північ-Південь". І може знову дестабілізувати регіон у разі своєї перемоги. Знову конфлікт інтересів. А також можливості для України. Адже від портів Ізраїлю та Лівану дуже зручно організувати доставку вантажів до портів "Великої Одеси", з подальшим транспортуванням до кордонів Угорщини, Словаччини та Польщі. (У перспективі — додавання Дунаю і, при зміні політики в Білорусі, шлях до країн Балтії). Проект, важливий нам і вкрай небажаний РФ.
3. Норвегія та Канада — держави для яких успіх Росії несе колосальні ризики. Мова про Арктику та реалізацію північних морських шляхів. Причому тут згадані країни можуть бути опонентами як РФ, і США. Адже буквально днями Росія запропонувала (після заморозки війни) американським компаніям повернутись до реалізації арктичних проектів на своїй території. Прямий конфлікт інтересів та предмет нашої розмови з Норвегією та Канадою.
4. Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар. Держави, які зараз отримують зиск від обмежень, накладених на торгівлю російськими вуглеводнями. Точніше, Saudi Aramco вже з 2016-17 років веде політику входження на європейський ринок переважно за рахунок витіснення з нього "Роснефти". І проблеми росіян з реалізацією вкрай вигідні маленькому нафтовому бізнесу арабських принців.
5. Несподівані країни — Туркменістан та Казахстан. Перший отримав можливість продажу газу до Європи (після довгої перерви), другий буквально днями досяг того, що не міг отримати десятиліттями — контракт на постачання нафти нафтопроводом Дружба. До Угорщини, до речі (і тут наш інтерес — ця країна може злізти з російської нафтової голки). Нафту в Казахстані, до речі, видобувають компанії зі США, ЄС, Японії, Китаю та меншою мірою РФ. Повернення Росії на "довоєнні" позиції означатиме, що Кремль знову "закриє" трубу для казахів. І, постачаючи свій газ, зробить проблемним вхід на ринок ЄС Туркменістану. Альтернатива — або слабкі позиції РФ після переговорів та, бажано, збереження обмежень на російські вуглеводні щонайменше до укладання довгострокових контрактів (а це вже 2026 рік).
І, зрештою, Китай. Посилення Росії не вигідне Пекіну. Обвал також. Але ще більш невигідно згадана пропозиція Кремля американським компаніям. Адже у Північному Морському Шляху зацікавлена насамперед КНР. В наявності спроба Москви підняти ставки в розмові з Пекіном.
А тепер важливе. Повернемося до початку тексту. Для США ключовою проблемою є конкуренція із КНР. А також поява центрів сили, на які Вашингтон не може впливати. Для частини регіональних і світових гравців (зокрема згаданих тут) американські пропозиції поступок Росії означають проблеми реалізації планів посилення своїх позицій на регіональному і світовому рівні. І частину проектів можна реалізувати з використанням території (в ідеалі за активної участі) України.
А це означає, що оточенню президента Зеленського варто подумати над організацією візиту до Індії, Норвегії, Канади та... Китаю. Більше того, кожній із цих країн можна запропонувати ідеї, які викличуть відгук. Логістика (а це зокрема допомога у модернізації УЗ) для Індії та Китаю. Енергетика та корисні копалини (та їх переробка в Україні) для Норвегії та Канади.
Для лідерів держав, які прийнято вважати ближчими до РФ — Казахстан, Туркменістан, Азербайджан, є сенс зробити запрошення (наприклад, прем’єрам) відвідати Київ. Де обговорити питання торгівлі вуглеводнями?
Така позиція, найімовірніше, розлютить Трампа. Але у форматі "поступок Росії" за рахунок України він не зможе зробити різких кроків. Адже відмова у допомозі Україні означатиме політику щодо "здавання" української незалежності Росії. Шантажувати Зеленського Трамп спробує. А далі станеться цікаве. Адже у конкуренції з КНР за вплив є два "дяді Сема". Один, у країнах де домінують США — дуже злий та агресивний — активно протидіє будь-яким спробам входу КНР на місцевий ринок. Другий, де держави вже почали співпрацювати з КНР — добрим і чуйним — пропонує свою, більш вигідну альтернативу. До речі, за другим алгоритмом успішно працює Польща.
Але не в одному Китаї є суть. Перелік держав є досить широким. І кожне зі згаданих вище має власні канали комунікації з Вашингтоном. У кожному, тією чи іншою мірою є інтереси США. Суть пропозиції — зацікавити партнерів та конкурентів Сполучених Штатів, змушуючи тих включатись у гонку за збереження впливу на Україну (замість продавлювання своїх пропозицій). Гра ризикована, але може бути результативною. Принаймні, етап пошуку широкого поля партнерств задля свого посилення проходили Туреччина, Польща, Румунія. І вони були вдалими. У тому числі й у збереженні інтересів США, але без зайвого диктату.
Джерело: пост Тишкевича у Facebook.
Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.
