/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F8445f41c67e3543a8507aee3df4f26e8.jpg)
Захід чекає смерті Путіна, але що, якщо він переживе Захід?
"Йому вже сімдесят два. Це не те, щоб занадто багато, але й молодим його вже не назвеш - вік уже пристойний. Яка там у Росії середня тривалість життя чоловіків? Шістдесят шість начебто. Скільки ж він проживе, скотина? Ну, припустімо, за найгірших, просто катастрофічних розкладів, до вісімдесяти п'яти років. Вісімдесят п'ять мінус сімдесят два, дорівнює тринадцять.
Отже, у сухому залишку тринадцять років треба якось протриматися, і він піде. Його не буде. Напевно, Росія все-таки не розвалиться, і на його місце прийде хтось інший, хтось більш миролюбний. Не може ж так не "пощастити", що два маніяки поспіль! Ні, буде точно хтось пристойніший. І тринадцять років - це ж за найпесимістичнішого сценарію! Може все налагодиться й раніше. Тринадцять - це якщо зовсім не пощастить... Головне, щоб Україна ці тринадцять років витримала. Що поробиш - не пощастило Україні. Вона платить за свої минулі помилки. Але головне, що до нас не доберуться. Навіть якщо росіяни зжеруть Україну, потрібен час, щоб її перетравити, відновитися, наштампувати нову зброю. У тринадцять років вони точно не вкладуться. Усе буде нормально. А якщо все заморозити, виграти час для України, тоді точно небезпека нам не загрожує - він точно здохне на той час..."
...
Багато наших західних друзів буквально так і думають. Вище - стандартне опрацювання страхів. Червоною ниткою в міжнародній політиці вже третій рік гостро відчувається теза про те, що Путін не вічний, і головне сьогодні - банально дочекатися його смерті. Думаєте, середній європеєць не прокручував рівно ці думки в голові? Думаєте, їхні президенти і прем'єри не займалися цією захоплюючою арифметикою про середню тривалість життя? Будьте впевнені - займалися! Вони давно порахували, коли Путін може померти.
Звичайно, так думають і багато українців, і навіть росіяни. Але у багатьох європейців, американців рівно ті самі думки - дочекатися смерті Путіна, а Україну "підтримувати стільки, скільки буде потрібно". Пам'ятаєте цю чарівну фразу Байдена і його концепцію "керованої ескалації"? Мова рівно про це - чекати смерті Путіна! Може здатися, що Захід збирався послаблювати Росію за допомогою України, здійснюючи тактику "тисячі порізів", щоб врешті-решт прикінчити і розчленувати. Але ні, сьогодні неприхована мета - виграти час, поки Путін помре. Ніхто Росію розвалювати не збирається. Ба навпаки - її потрібно зберегти, щоб у перспективі переманити в глобальному протистоянні з Китаєм у двополярному світі.
Усі дискусії будуються навколо того, що путінізм - це тимчасове і переборне явище. Його можна або перемогти, як Гітлера колись, або просто перечекати. До речі, смішно спостерігати, як смерті Путіна чекають вигнані з Росії опозиціонери, розмірковуючи про "прекрасну Росію майбутнього, коли Путін помре". Наївні! Це ще питання, хто кого переживе - ви Путіна чи Путін вас!
Глобально проблема російської агресії прирівнюється з особою Путіна. У західній політиці ця проблема подається як щось тимчасове, і за найгірших розкладів - ідеться про ті самі тринадцять-п'ятнадцять років... Так, Путіна часто порівнюють із Гітлером. Але, погоджуючись із подібностями, потрібно враховувати одну принципову відмінність: після Гітлера Німеччина кардинально змінила вектор свого розвитку - демократія Німеччину вилікувала. Але яка ймовірність, що Росія колись вилікується? Ми, українці, добре знаючи і відчуваючи Росію на ментальному рівні, розуміємо, що практично нульова...
Слухаючи деякі виступи на Мюнхенській конференції безпеки, я був вражений, скільки разів згадували Путіна як корінь усіх проблем. Але ж він просто продовжив робити те, що почали до нього! І його наступники з величезною ймовірністю продовжать робити рівно те саме! Нещодавно ми опублікували лонгрід "Кривавий миротворець" - про те, що Росія не тільки гордо підняла прапор СРСР і продовжила розпочаті комуністами конфлікти, а й почала нові. Тільки за останні три десятиліття - це Грузія, Ічкерія та Україна. І це не беручи до уваги Сирію і Африку. Раніше при СРСР - це Молдова, Балкани, Фінляндія, Афганістан, Польща на пару з Гітлером. А заглиблюючись в імперську історію, перераховувати можна дуже довго. Росія сьогодні за їхнім же Гумільовим - на піку своєї пасіонарності.
Чому світ, приймаючи як аксіому, що росіяни - це найагресивніша нація на планеті сьогодні, не розуміє, що цю загрозу потрібно перемагати, а не стримувати? Адже немає рівно жодної ознаки, чому хворий може піти на поправку. Ні - всі сьогодні думають про тривалість життя Путіна, а на практиці - як залишити проблему своїм дітям.
Як же дратує, що Україні пысля трьох рокыв героїчної війни сьогодні доводиться буквально випрошувати, канючити допомогу в західного світу. Прикро, скільки причин доводиться озвучувати - що Росія обростає союзниками, що Росія перевела економіку на військові рейки, рахувати, скільки снарядів вона виробляє на рік порівняно з усім НАТО разом узятим. Дайте грошей і зброї - ви ж забезпечуєте свою власну безпеку! Дайте гарантії, якщо хочете все це припинити! Але ні, у відповідь - дай їм щось натомість, наприклад, природні ресурси, і пожертвуйте людськими - мобілізуйте молодь. Нам потрібно тягнути час і бажано - не втрачати гроші, думають вони.
Звідки ця блага впевненість, що в майбутньому головними викликами для людства стануть клімат і штучний інтелект? Кожне століття світ стрясали війни, Європу насамперед. Так, у двадцятому столітті з'явилася ядерна зброя як стримувальний фактор, змінивши правила гри. Але чи надовго вистачить цього фактора? Чи стало людство цивілізованішим, мудрішим із розвитком технологій? А як щодо появи на дошці нової фігури - штучного інтелекту? Які гарантії, що все піде мирним конструктивним шляхом? Навпаки - яка ймовірність, що саме ці чинники можуть багаторазово посилити деструктивний потенціал людських війн?
Дорогі європейці та американці, може подумаєте про своїх дітей? Дорогий наш золотий мільярд. Може, подумаєте про перспективу далі тринадцяти-п'ятнадцяти років? Згадайте, скільки всього сталося за останні десятиліття. Невже менш драматичними мають бути наступні? Це ваші діти, навіть не онуки.
Розслабленому і зніженому Заходу час усвідомити, що єдиною силою, яка стримує Росію та її союзників від нападу на Європу, стримує розростання глобальної війни, залишається Україна. І тил фронту не в українських містах - він у Берліні, Римі, Парижі, Варшаві, Вашингтоні та інших містах на захід від Дніпра.
Тарас Сидоржевський, спеціально для Главреда
Хто такий Тарас Сидоржевський?
Тарас Сидоржевський - головний редактор сайту Главред, український журналіст, колумніст. Закінчив філфак НПУ ім. М. П. Драгоманова в Києві за спеціальністю "Видавнича справа та редагування". Працював редактором у низці українських інтернет-видань. Пише про політичні події в Україні та світі.
