Трамп зацікавився Білоруссю. Навіщо і яка угода готується

Події в Білорусі з 2022 року розглядалися в Україні, переважно через призму війни. Процеси в політиці, суспільстві залишалися поза увагою. Це заважає аналізу загроз та ризиків для України. І, як наслідок, формуванню політики на білоруському напрямі.

У той же час за 2023-24 роки в сусідній державі:

• почалася конкуренція впливів між КНР та РФ,

• Лукашенко закінчивши формування політичних конструкцій для майбутнього транзиту влади,

• практично згорнув "міграційну кризу" на кордонах ЄС,

• вперше з 2020 року почали випускати політичних в'язнів.

Нарешті, політика ЄС та США щодо ізоляції режиму з розрахунку на демократичну революцію почала трансформуватися.

Відповідно, 2025 рік може стати роком, коли буде закладено основи майбутнього позиціювання Білорусі. Він визначає баланс інтересів між США, КНР, РФ та ЄС. Відповідно й місце Білорусі у міжнародній системі. Та рівень загроз чи можливостей для України за північно-західним кордоном.

У пресі з'явилися контури переговорів між представниками Держдепу США із Лукашенком. Причому навіть лід статті NYT не залишає сумнівів, що обговорювалося: "After years of the U.S. trying to isolate Russia’s closest ally, a meeting with Belarus’s president points to better relations, raising hopes of loosening his repression and his embrace of Moscow."

Суть – через ослаблення санкцій та початок діалогу витягнути Білорусь із обіймів РФ. У відповідь Лукашенко нібито висловив готовність не лише звільнити частину політв'язнів (мова про велику кількість), а й "припинити репресії".

При цьому тезу про можливість такої угоди озвучив заступник помічника держсекретаря США зі Східної Європи, який днями побував у Мінську та забрав із собою трьох політичних в'язнів.

Примітно, що про можливість угоди говорить той самий Крістофер Сміт, який ще в грудні 2024 року заявляв, що США "закриють для Лукашенка всі шпарини".

І, нарешті, в оточенні Трампа кажуть, що тему Білорусі можуть порушити на зустрічі американського президента з Сі.

Що ж змінилося для офіційного Мінська?

По-перше, йде обговорення призупинення війни в Україні. І тут тема Білорусі як потенційної загрози постає сама собою. Але є й інша складова: якщо на лінії розмежування стануть умовні миротворці, то очевидно, що особовий склад таких сил буде представлений не лише країнами НАТО. Для України, природно, такий варіант був би бажаним. І у пресі просувається саме він як безальтернативний. Насправді РФ може просто категорично не прийняти такі умови та запропонувати "розмитий" формат. Де будуть інші країни. Пропонуючи, серед інших, і Білорусь. І ось тут для США важливо, чи у момент таких розмов Мінськ на 100% йтиме в руслі російської політики чи намагатиметься петляти. Заради другого Вашингтон готовий подумати про розширення свободи маневру.

Другий аспект. Це К.Н.Р. Пекін не влаштовує перспективи анексії Білорусі Росією (це надто посилює Москву). Більше того, у китайській політиці Білорусь має зберігати незалежність. Саме тому, до речі, у Мінську з надією дивляться на розвиток стосунків із Піднебесною. Які, до речі, мають отримати новий поштовх після візиту Лукашенка до Сі. Він мав відбутися до виборів президента, але перенесений. Через, скажімо так, санітарні обмеження з приймаючої сторони. Зараз таких вже немає, але Сі чекає на Трампа.

Для США саме Китай є основним конкурентом. І швидкість збільшення китайського впливу на Білорусь малює перспективу повторення кейсу Узбекистану (або Казахстану як ще не завершеного процесу), коли Пекін не лише балансує вплив Москви, а й не залишає місця для приходу, наприклад, американського інтересу. Тому для США важлива угода (або хоча б вихід на її фіналізацію) до зустрічі Трампа та СІ. Тому що після такої (якщо обговорюватиметься і білоруська тема) можна розраховувати на безконфліктний вхід зі своїми інтересами.

Третій аспект. Створення нової регіональної системи у сфері політики, економіки та безпеки. Тобто спроба вдихнути нове життя у проект Міжмор'я. Який, до речі, є багато в чому американським проектом проекції своїх інтересів у регіоні через коаліцію партнерських держав. Це вкладається в політику США щодо оптимізації своєї присутності та стимулювання створення регіональних коаліцій. Логічно, що Білорусь під домінуючим російським впливом є проблемою для такого утворення. А ось як, хай не рівноправного учасника (це неможливо чи вкрай складно поки є Лукашенко), але торговельного партнера, який, крім іншого, прагне знайти точки опори для балансування російського впливу, навпаки, корисна.

Отже, передумови для угоди є. Є інтерес США, позиція КНР. Мабуть, є інтерес і у Лукашенка. Але питання, як далеко цей персонаж готовий піти. І які підтвердження своїх намірів готовий надати.