/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F79809bef6740e102524a9907629406d7.jpg)
Трамп лякає і будить Європу одночасно: чи став мир в Україні ближче після Мюнхена
Жодного мирного плану з боку США станом на зараз немає
На Мюнхенській безпековій конференції кожен мав свою мету. Америка — голосно заявити про своє нове позиціонування на світовій арені, Україна — просунути ідею справжнього "миру через силу", натомість Європа таїлася в очікуванні стусана для власного переосмислення. І всі троє отримали своє.
Та чи означає це, що закінчення війни в Україні стало ближчим? Читайте далі — в матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.
Напередодні Мюнхена президент США Дональд Трамп наробив чимало хаосу:без жодних попереджень зателефонував Путіну, спорядив до Москви свого спецпредставника Віткоффа, а до Києва — міністра фінансів Бессента із драфтом меморандуму щодо корисних копалин. Потім взагалі анонсував неіснуючі переговори українців і росіян у Німеччині. І це все — події одного тижня.
Виглядає як частина так званої "стратегії неоднозначності" з боку Трампа. Він хоче, аби всі губилися в здогадках, куди все веде. І ширма хаосу в такому випадку створює можливості для вже кулуарних домовленостей і контактів.
"Не все, що каже Трамп, треба сприймати дослівно. Краще дивіться як-то кажуть за руками, тобто конкретними діями", — пояснює американський посадовець в коментарі "Телеграфу".
Сипали словами й члени команди американця. Не додавали оптимізму заяви шефа Пентагону Піта Хегсета, який виніс за рамки повернення України до кордонів 2014 року, перспективу швидкого членства в НАТО та появу американського військового контингенту на українській землі. Та якщо мислити тверезо, чим така позиція відрізняється від політики адміністрації Джо Байдена? Нічим. Просто люди Трампа відкрито артикулюють своє бачення, яке, правда, поки що не до кінця сформоване.
Важливо розуміти: Трамп хоче швидкої угоди, і як він сам каже "припинити вбивства". Для нього війна в Україні з одного боку — про проблему, яку треба вирішити в прискореному режимі й усіма можливими способами, допоки це не виросло в причину для невдоволення серед MAGA-виборців й не вплинуло на мандат довіри до його сили. Згідно з опитуванням Pew, проведеним одразу після перемоги Трампа на виборах, лише 19% виборців Республіканської партії вважають російське вторгнення в Україну "серйозною загрозою" для інтересів США.
З іншого боку — це історія й про такі глобальні речі як сепарування Москви від Китаю. І чим швидше, тим краще.
Йдуть розмови про особисту зустріч Трампа та Путіна в Саудівській Аравії вже у лютому. Якщо копнути глибше в ту саму мюнхенську промову Джей Ді Венса, можна виокремити вагому деталь: республіканці хочуть розмовляти й чути кожного. Незалежно від того, погоджуються вони чи ні з іншою стороною.
Хто у світі більше за всіх прагне поговорити з Америкою й повернутися за стіл "поважних людей"? Російський диктатор Путін. Чому дзвінок, наприклад, німецького канцлера Олафа Шольца нічого не змінив у листопаді? Тому що Путін його не поважає й не бачить в Німеччині силу. А ось США — це зовсім інша справа. Тому він може піти на це. Тому росіяни так швидко нібито сформували переговорну групу для перших зустрічей.
Варто зазначити, що над треком, який американці називають не інакше як "війна Росії — України" працюють одразу дві команди. Поки Кіт Келлог з блокнотом у руках кілька днів збирав бачення євроестеблішменту на Мюнхенській конференції, згаданий вище Стів Віткофф готував зустріч із російською делегацією в Ер-Ріяді. Два абсолютно незалежні процеси.
"Кожен повинен розуміти, що я працюю за часом Трампа. А час Трампа означає, що він просить вас виконати цю роботу сьогодні, а завтра він захоче знати, чому вона не зроблена", — сказав Келлог під час Munich Ukrainian Lunch, організованого Фондом Віктора Пінчука.
Утім, попри таку активність, жодного мирного плану з боку США станом на зараз немає. Це ніби розібраний і розкиданий кімнатою пазл, який ще належить зібрати.
Свої частини цього пазлу вже знайшла та поклала на стіл Україна. Українська делегація приїхала з напрацюваннями і щодо домовленостей по корисних копалинах (нам важливо, аби це було не лише про бізнес, а й безпековий компонент), і з мапою теоретичного розміщення іноземного військового контингенту, і навіть з альтернативою членству в Північноатлантичному альянсі.
Президент Володимир Зеленський пояснив: якщо Україна не буде в НАТО, їй потрібна озброєна армія в 1,5 млн військових, тоді українці самі зможуть стримувати РФ від повторного нападу. Це якраз про реалістичний підхід, який цінують нові американські партнери. Лишається визначити — хто за це заплатить.
А що ж Європа? Штати в особі віцепрезидента Джей Ді Венса відчитали європейський політикум і дали зрозуміти: по-перше, настає нова ера відносин, в якій потрібно менше говорити й більше робити. По-друге, у світі "новий шериф", проти якого вони зробити нічого не зможуть.
Можна по-різному оцінювати звинувачення, вимовлені Венсом перед залом, але беззаперечно вони мобілізували країни Європейського континенту. Обʼєднані шоком та обуренням, вони почали посилено думати, як перебудовувати архітектуру своєї безпеки, що робити у випадку агресивного тиску з боку Вашингтона, та як гарантувати безпеку України, яка стоїть на захисті миру у всій Європі? Логічно дійшли висновку, що ключ — в посиленні й власних, і українських позицій. Наша задача на цьому етапі — не дати їм розслабитися знову й зійти з цього шляху.
"Не думаю, що США від нас відмовляться, але вони хочуть бачити поруч сильних та рівноправних партнерів. Зараз це не так. Європа слабка та досі спала", — зазначив "Телеграфу" високопоставлений дипломат.
На відміну від американців, в європейських столицях вони поки що не бачать швидкого способу владнати війну й закликають спочатку посилити тиск на російську економіку та воєнну машину й озброїти Україну, а вже потім рухатися далі. Але це не вписується в часові межі, потрібні Білому дому.
Нині команда Трампа кинула Європу за борт, заперечивши її участь у потенційних переговорах між США, РФ та Україною (Зеленський навпаки наполягає, що доля майбутнього Європи має вирішуватися за її участі — це підсилить і переговорну позицію України). Та водночас Трамп вимагає від Європи колосальної участі у майбутніх гарантіях безпеки — буде це військовий контингент чи будь-що інше. 17 лютого європейські лідери збираються на кризовий саміт у Парижі, щоб виробити спільну позицію та відповідь США. Повезе її до Трампа британський премʼєр Кір Стармер. Лондон у цій ситуації займає позицію такого собі рефері, який не дає напрузі сягнути небезпечного градуса.
У всіх цих процесах не забуваймо і про позицію ще однієї сторони — Китаю. У Мюнхені мала місце зустріч української делегації з очільником МЗС КНР Вань Ї. Примітно, що міністр використав формулювання "справедлива угода" для врегулювання як вони називають "української кризи".
"Китай підтримує всі зусилля, спрямовані на досягнення миру, і сподівається на укладення справедливої, довготривалої й обов'язкової до виконання мирної угоди, прийнятної для всіх сторін", — зазначив Вань Ї.
Утім, що саме в Пекіні мають на увазі під словосполученням "справедлива угода", важко сказати. Єдина зрозуміла річ — Сі Цзіньпін уважно спостерігає за кожним кроком американської сторони.
Чи увінчається прогресом "турборежим", в який увійшла команда Дональда Трампа, побачимо зовсім скоро. Що важливо — США не зможуть отримати гарну угоду, яка потрібна їхньому лідеру, без України та Європи. Допоможуть лише спільні зусилля, лише сильна позиція всього вільного світу.
Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що спецпредставник США з питань України Кіт Келлог сказав, коли має закінчитися війна в Україні.

