Українські бібліотеки та бібліотечні фонди й у мирний час не надто розкошували — передусім через хронічний брак коштів, а від початку повномасштабного вторгнення стикнулися з проблемами принципово іншого рівня. За словами генерального директора Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого Олега Сербіна, втрати бібліотек, які з різних причин траплялися й раніше, тепер зросли в геометричній прогресії. За три роки війни близько 700 бібліотек були пошкоджені, десь 200 — зруйновані повністю.
У деяких містах (особливо поблизу лінії фронту й на окупованих територіях) бібліотеки виглядають майже так само, як зруйновані школи та лікарні. Окупанти б’ють по них прицільно — не лише фізично (спалюють книжки та обстрілюють бібліотеки), а й ідеологічно, адже завозять на окуповані території тисячі російських пропагандистських видань. Окрім проблеми знищення бібліотечних фондів, актуальною залишається проблема збереження та реставрації наявних книжок.
Особливої уваги потребують унікальні стародруки та рукописи, котрі є надбанням не лише української, а й світової культури. Тож не дивно, що до порятунку українських книжкових скарбів долучаються європейські партнери. Так, наприкінці січня до України прибула мобільна станція Archa-I для збереження та консервації бібліотечних фондів. Це своєрідна «швидка допомога» для книг. Її використовуватимуть для збереження рідкісних рукописів, книг та архівних документів, які були пошкоджені під час війни або перебувають під загрозою через погані умови зберігання.
Станцію передали Україні в межах проєкту Archa, започаткованого понад рік тому в співпраці з Міністерством культури Чеської Республіки та іншими фундаціями та спонсорами з Чехії. Координує використання станції в українських бібліотеках Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого. Про «швидку книжкову допомогу» та проблеми українських бібліотечних фондів ZN.UA поспілкувалося з Олегом Сербіним.
— Олеже Олеговичу, чи правда, що станція Archa-I є унікальною та містить інноваційні технології, які раніше в Україні не використовувалися?
— У цій станції, звісно, зібрано все за останнім словом техніки. Є, наприклад, камера дегідрації, де відбувається зневоднення й вакуумізація документів, камера, спрямована на знешкодження грибків і плісняви. Це інновації в контексті України, але вони вже є усталеною практикою в цивілізованому світі.
Наші лабораторії технологічно й технічно не оновлювались, і в багатьох випадках на сьогодні фактично існують на папері. На жаль, у нас така ситуація, але, на щастя, інноваційні технології тепер уже є в Україні.
— У бібліотечній системі України — близько 40 тисяч установ різних категорій. Як одна станція, нехай і устаткована за останнім словом техніки, може принципово вплинути на ситуацію зі збереженням їхніх фондів?
— Ми на сьогодні насамперед звернули увагу на ті книгозбірні та бібліотеки, які містять цінні друковані й рукописні видання європейської культури (це також важливо для наших західних колег). Не секрет, що в наших регіональних бібліотеках є чимало цінних книг і документів, написаних в історичні періоди, коли частина територій нашої держави перебувала в складі інших країн. Отже, під час визначення пріоритетів для швидкої книжкової допомоги головне — цінність фондів, що визначається за відомими критеріями. Водночас пріоритетними будуть також регіони, які найбільше постраждали від обстрілів.
— Станція має працювати за заздалегідь визначеним планом чи в режимі «швидкої допомоги»: трапилося лихо — й вона туди прямує?
— На поточному етапі вона працюватиме передусім планомірно. Хоча самі чехи використовують такі станції якраз у режимі «швидкої допомоги» — наприклад, під час повеней. А в нас і затоплення, і пожежі, і фізичне пошкодження книжок найчастіше трапляються біля лінії фронту. Проте ми вирішили — і це також було побажання наших європейських колег, — що Archa працюватиме в районах, де бойові дії не надто активні. Адже станція коштує пів мільйона доларів, і було б, м’яко кажучи, дуже неприємно, якби під час першої ж експедиції її було зруйновано. На нинішньому етапі станція виконуватиме роль навчальної лабораторії. І лише в квітні ми плануємо спрямувати її в якийсь із регіонів. Але в який саме, вирішуватимемо безпосередньо напередодні, тому що ситуація на фронті мінлива. Маршрут пересування станції Archa не розголошуватиметься, щоб убезпечити її від обстрілів. До речі, наші вороги розуміють м’яку силу книги й виділяють дуже великі кошти на інформаційно-бібліотечну справу. У них це просто червоною ниткою проходить: коли захоплюють наші населені пункти, то практично одночасно з доставкою озброєння та паливно-мастильних матеріалів, навіть іще до того, як починають завозити продукти (про аптеки я взагалі мовчу — із цим проблема й досі), доставляють у школи та бібліотеки книжки з «правильною», на їхню думку, історією та літературою. Ми маємо досвід деокупованих територій, і колеги про це розповідали.
— Як ви ставитеся до акції «російську літературу на макулатуру», коли українців заохочують здавати на переробку російські, російськомовні книги?
— Я був у робочій групі від Міністерства культури з цього питання, і позиція моя така: це те, що можна й потрібно робити. Такі речі дуже важливі навіть репутаційно, в них є великий меседж. Такі книги — це баласт, якого слід позбутися, як пухлини, щоби далі можна було розвиватися. Але у фондах бібліотек, у яких вони вже є (особливо це стосується таких великих бібліотек, як наша, обласних і наукових), по одному-два екземпляри таких книжок мають залишатися, тому що після завершення війни ми вивчатимемо, аналізуватимемо й досліджуватимемо все те, що сталося, й, зокрема, досліджуватимемо цю гібридну інформаційну війну якраз на прикладах такого інструментарію, як книжки.
Зараз у бібліотечних фондах рахунок цих книжок іде на мільйони. Не секрет, що бібліотеки, особливо південних і східних регіонів, на 80–90% укомплектовані саме такою літературою. Цей значний масив літератури потребує зберігання, охорони, розміщення, обслуговування та витрачання бюджетних коштів.
— Щодо збереження бібліотечних фондів. Чи відбувається процес оцифровування книжок, особливо рідкісних видань?
— Питання оцифровування бібліотечних фондів, як то кажуть, перезріло. Це вимога часу, за кордоном це усталена практика. Вже років двадцять, напевне, бібліотеки займаються оцифровуванням фондів, багато книг на сьогодні вже відскановано. Чимало бібліотек, які мають прогресивне керівництво, в приватному порядку зверталися до спонсорів, реалізовували проєкти, придбали сканери. Але досі все це робилося без систематизації, не було чіткої для всіх єдиної системи. Зараз реалізується проєкт «Національна електронна бібліотека», який допомагає вирішити цю проблему. Наша бібліотека на сьогодні є координатором цієї роботи.
— За хронічного браку фінансування що має бути пріоритетом: фізичне збереження бібліотечних артефактів чи оцифровування та збереження хоча б контенту?
— Це процеси, які, щиро кажучи, потрібно виконувати послідовно. Якщо документ пошкоджений, його насамперед треба відновити, оцифрувати і, якщо є потреба, законсервувати. До речі, в нас заплановано другий етап проєкту Archa, спрямований саме на оцифровування цінних видань. Але для цього потрібно буде знайти додаткове фінансування.
— Чи є надія, що підтримка й розвиток бібліотек стане в майбутньому, під час розбудови країни, одним із пріоритетів державної політики?
— І Українська бібліотечна асоціація, і ми як співробітники різних бібліотек, уже маємо досвід постійної адвокації цього напряму діяльності нашої держави. В принципі у владі (і виконавчій, і законодавчій) є притомні люди, які нас чують і розуміють, але, чесно кажучи, все впирається в фінанси. Однак шукають різні можливості. Перед Новим роком було запущено програму «єКнига». Якщо не помиляюся, більш як 70 млн грн люди витратили за цією програмою на придбання книжок.
Заохотити людей до вдумливого читання — це важливе завдання держави, один зі складників її безпеки. Тому я впевнений, що буде ухвалено відповідні рішення щодо підтримки українських бібліотек. Ми як фахівці точно цьому максимально сприятимемо та допомагатимемо.