"Мир" с Украиной без Украины: о чем договорились Трамп и Путин и что это меняет на практике

Тижні непублічної роботи адміністрації Дональда Трампа на російському треку принесли перші публічні результати.

І схоже, що для європейських столиць вони стали якщо не вибухом бомби, то холодним душем.

Остаточно порушивши неписане табу американської зовнішньої політики останніх трьох років, Дональд Трамп у середу, 12 лютого, провів розмову з господарем Кремля Владіміром Путіним.

Чи це справді перша їхня особиста розмова після перемоги Трампа на останніх виборах, чи ні, уже не так важливо – важливо те, що це точно не останній такий контакт і ховати американсько-російські переговори вже ніхто не буде.

Добре відомо, що адміністрація Джо Байдена – хай яку обґрунтовану критику можна висувати в її бік у плані військової допомоги Україні – твердо дотримувалась принципу про те, що час початку мирних переговорів з росіянами має визначати Київ.

І Байден, і його команда постійно підкреслювали, що цей процес українська сторона має увійти з максимально сильною позицією.

А ще, попередня влада США вважала непохитним принцип "нічого про Україну без України".

Усім контакти з росіянами з українського питання передувала консультація з українською стороною, щоби позиція була узгоджена з Києвом.

12 січня обидва принципи були зруйновані.

Трамп запровадив нову реальність, у якій Україна стрімко втрачає суб’єктність.

Показовою стала не лише зміна черговості та пріоритетів – Трамп спершу поговорив з Путіним, а вже потім з Володимиром Зеленським, причому розмова з російським лідером, схоже, була значно тривалішою, а відгук Трампа про неї став виключно позитивним.

Ще важливіше – те, що зміст розмови з Путіним, виходячи з американської комунікації не лише не погоджувався з Україною, а й різко суперечить українській позиці у низці ключових питань.

І, нарешті, про жодний вплив України на час початку переговорів відтепер не йдеться.

Трамп поставив Зеленського перед фактом, що переговорний процес уже розпочався.

І Україна увійшла в нього точно не "з позиції сили".

Щоправда, несподіванкою для українських посадовців все це не виявилось.

Та й обриси того, яким Вашингтон, імовірно, бачить свій "мирний план", стають дедалі яснішими.

Про що взагалі говорили Трамп і Путін.

Першому з грудня 2021 року офіційному контакту президента США з російським лідером та Росії передувала подія, на перший погляд не надто повʼязана з війною в Україні.

Спецпредставник Трампа з Близького Сходу Стівен Віткофф на своєму приватному літаку прилетів у Москву і забрав американського шкільного учителя Марка Фогеля, затриманого росіянами у 2021 році і засудженого нібито за контрабанду наркотиків.

Наступного дня стало зрозуміло, що це – частина домовленості про обмін увʼязненими.

Американці натомість повернуть до РФ Александра Винника – підприємця та кіберзлочинця, засудженого за відмивання грошей на криптовалютній біржі, якого у 2022 році екстрадували у США з Греції (а перед тим ще засудили у Франції за викрадення особистих даних і вимагання).

Цей обмін, схоже, довів Трампу ефективність Віткоффа, якого він за кілька тижнів до того непублічно попрохав налагодити контакти з росіянами.

Як наслідок, США вже відкрито змінив склад майбутньої переговорної команди з Росією.

А прізвище "посланника з питань Близького Сходу" серед переліку людей, які вестимуть діалог про Україну з Кремлем, тепер не повинно дивувати (про це – далі).

Телефонна розмова президента США з господарем Кремля не стала аж зовсім несподіваною – зрештою, сам Трамп не раз казав, що хотів би пошвидше її провести.

Так само як наміри Трампа не просто поговорити, а й зустрітись із Путіним у Саудівській Аравії (яка, випереджаючи очевидне питання, не є підписантом Римського статуту Міжнародного кримінального суду і не зобов’язана його затримувати).

Але що саме хотіла показати цим кроком американська сторона?.

Судячи з публічних заяв, головною метою Трампа була демонстрація того, що він (на відміну від Байдена) готовий говорити з Путіним про "завершення війни" в Україні – і, що не менш важливо, Путін теж готовий говорити з ним.

Інша, що тоді йшлося про переговори на умовах США, та про поступки росіян.

Пост Трампа про розмову з Путіним містить абсолютно ті самі уявлення про війну в Україні, які він транслював і раніше (світоглядно новою деталлю для нього став лише дивний пасаж про боротьбу американців і росіян пліч-о-пліч у Другій світовій війні).

Для нової адміністрації США не так важливо підкреслювати, хто ж на кого напав.

Є просто "війна з Росією/Україною" (саме таке формулювання вжив Трампа), є багато загиблих з обох сторін – тому війна "має завершитись".

Прикметно, що ніяких "червоних ліній" для завершення війни американський президент не озвучив – і це ще один розрив із політикою попередників-демократів.

Ба більше, його пост містить натяк на те, що США готові повернутися до нормальних відносин з Росією.

"Ми домовилися працювати разом, дуже тісно, включаючи візит один до одного (including visiting each other’s Nations)", – написав президент США.

Годі й говорити, що для Росії розмова має помітний пропагандистський ефект.

Як мінімум, Москві додався ще один аргумент на користь тези, що Захід не загнав її в дипломатичну ізоляцію.

Ну а окремі європейські політики-симпатики Трампа вже не почуваються на самоті після того, як їздили тиснути руку Путіну.

Червоні лінії для української сторони.

Розмові Дональда Трампа з Володимиром Зеленським також передувала інша подія – але цього разу безпосередньо повʼязана з війною в Україні.

Новий очільник Пентагону Піт Гегсет, уперше прибувши до Брюсселя для участі в "Рамштайні", одразу ж озвучив американські навіть не позиції, а вимоги щодо "мирного врегулювання".

"Ми прагнемо, як і ви, суверенної та процвітаючої України.

Але ми повинні почати з того, щоб визнати: повернення до кордонів, які існували до 2014 року, є нереалістичною метою", – заявив Гегсет.

Ця заява лишила подвійне трактування – вона не дає ясності, чи він виключає відновлення цілісності України за наслідком військових дій, чи адміністрація США вже натякає на свою готовність визнати анексію українських територій, всупереч офіційній позиції, "Декларації Помпео" тощо?.

Друга теза міністра оборони США: "переговорне врегулювання" щодо України має виключати будь-які варіанти членства в НАТО, а натомість має бути підкріплене боєздатними європейськими та неєвропейськими – у жодному разі не американськими – військами.

"Якщо ці війська будуть розгорнуті як миротворці в Україні в будь-який момент, вони повинні бути розгорнуті як частина місії поза межами НАТО і не підпадати під дію статті 5.

Також має бути забезпечений надійний міжнародний нагляд за лінією зіткнення", – пояснив він.

Пізніше ті ж тези підтвердив у розмові журналістами й сам Трамп.

А тому їх цілком можна вважати офіційною позицією США.

Слід звернути окрему увагу на тезу щодо НАТО, яка викликала вкрай бурхливу реакцію в європейських державах – один дипломат у розмові з Euractiv узагалі назвав зміну риторики США примушенням України до "завчасної капітуляції", інші висловили жаль тим, що подібні заяви лунають ще до початку будь-яких "мирних переговорів" у принципі.

Варто підкреслити: Гегсет не виключав майбутнього членства України в Альянсі в принципі, але чітко дав зрозуміти, що нинішня адміністрація просто прибирає цей важіль впливу на Москву з переговорного столу.

Навіщо США пішли на такий крок що до початку переговорів, замість того щоб використати це як важіль у переговорному процесі? Чи є це поступкою Росії, чи США взагалі не бажають говорити про Україну в НАТО?.

Питання поки що відкрите.

Хоча загалом поступливість Трампа щодо цього не дивує – достатньо згадати його заяви про "розуміння" ним позиції Росії стосовно розширення Альянсу.

Наскільки детально Трамп описав свою розмову з Путіним, настільки ж скупо він розповів про дзвінок із українським президентом – так само, до речі, як і сам Зеленський.

З повідомлення Трампа, однак, випливає, що більшої конкретики можна очікувати вже у пʼятницю, 14 лютого, коли президент України зустрінеться з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом і держсекретарем Марком Рубіо у межах Мюнхенської безпекової конференції.

А в Офісі президента своєю чергою приділили окрему увагу переговорам Зеленського й міністра фінансів США Скотта Бессента, який саме того дня був у Києві та обговорював запропоновану Трампом угоду про розробку українських корисних копалин в обмін на подальшу військову підтримку України.

Що це все означає.

Дональд Трамп свідомо запустив маховик "мирного процесу" стосовно України, коли, схоже, бачення його адміністрацією фінальних параметрів цього процесу ще остаточно не сформоване – цю тезу підтверджують і численні офіційні заяви, і співрозмовники Євро.

Правди, повідомлені про перебіг дискусій у Вашингтону.

Однак за останню добу баланс суттєво змістився не на користь українських інтересів.

Варто коротко це підсумувати.

По-перше, США всіляко, навіть порядком переговорів та тональністю повідомлень про них, показують, з якою стороною США будуть насамперед домовлятися про умови "припинення" воєнних дій.

До того ж, Трамп не лише де-факто зняв міжнародну ізоляцію з Путіна, оголосивши про підготовку зустрічі з ним, а й відмовився називати Україну рівноправним учасником майбутніх "мирних" переговорів, лише заявивши, що "вони (українці.

– Ред.) повинні укласти мир".

По-друге, украй важливою є відмова США від публічного проведення "червоних ліній" і від урахування позиції України, що грунтуються на нормах міжнародного права.

Вимоги про виведення російських військ з України чи про те, що Росія має поважати суверенні рішення Києва, як-то її прагнення до НАТО – для США лишилися у минулому.

Це факт, який ще доведеться усвідомити, хоча до кінця неясно, як далеко Вашингтон готовий тут піти.

По-третє, Вашингтон уже дає сигнали про те, на яких умовах примушуватиме Київ до "миру" з Москвою .

Натомість умови для Росії досі не пролунали.

Єдиною більш-менш постійною тезою американської сторони в цьому контексті є хіба використання енергетичного тиску на Москву через зниження глобальних цін на нафту і ефективніше застосування санкцій.

Але незрозуміло, наскільки швидкий ефект матимуть ці важелі тиску, та й гарантій збереження санкційного важеля у повному обсязі немає.

По-четверте, не могло не звернути увагу оглядачів і помітне ігнорування Дональдом Трампом призначеного ним же посланника з питань України та Росії Кіта Келлога.

Його імені він не згадав ані за підсумками розмови з Путіним (коли перелічив, хто вестиме дальші переговори з росіянами), ані за підсумками переговорів із Зеленським.

Однак Білий дім запевняє, що Келлог продовжує працювати на цій посаді, а сам посланник анонсував активні переговори з європейськими членами НАТО у Мюнхені.

А вже після розмов Трампа із Путіним та Зеленським Держдеп додатково підтвердив, що Келлог їде на переговори, у тому числі до України.

Але дуже імовірно, що Трамп дійсно вирішив зменшити роль Келлога у досягненні "мирного врегулювання" (тут на думку спадає нещодавня хвиля повідомлень про підтримку України донькою Келлога – чи не роздратувало це Трампа?).

Хоча є інший варіант – розподіл обовʼязків.

Мовляв, Келлог збиратиме думки європейців, а от переговорами з росіянами вже займатимуться інші, зокрема той-таки Віткофф.

І для України це є проблемою.

Зрештою, з Кітом Келлогом українська сторона має певні позитивні контакти, а з Віткоффом – поки ні, принаймні публічно.

Хай там як, але вже можна говорити про ще одну особливість майбутнього "мирного плану" Трампа, і це по-пʼяте:.

США не хочуть брати на себе відповідальність за те, що відбудеться після умовного "завершення війни" – у якій формі воно б не відбулось.

Натомість в уявленні американської адміністрації за цим має стежити Європа (звідси – заява Гегсета про "європейських миротворців" в Україні).

Причому європейські держави, загалом готові взяти на себе більшу роль у підтримці України загалом, цей сценарій активно обговорюється європейським керівництвом ще з минулого року.

Але натомість європейці вимагають участі своєї (і, природно, України) в "мирних переговорах".

Щонайменше так можна інтерпретувати спільну заяву очільників дипломатії Великої Британії, Іспанії, Італії, Німеччини, України, Франції та Європейського Союзу після зустрічі в Парижі 12 лютого.

"Нашими спільними цілями має бути забезпечення позиції сили для України.

Україна та Європа мають брати участь у будь-яких переговорах", – ідеться у документі.

Останні дії Дональда Трампа, втім, свідчать, що для нього все ця позиція не має особливої цінності.

Тож зараз задача і України, і її європейських друзів – змінити нарратив переговорів.

І якнайшвидше – доки у цьому лишається практичний сенс.

Автор: Олег Павлюк,.

журналіст "Європейської правди".