У дворянському особняку влаштували концтабір, а тепер створюють нові сім’ї: історія Палацу одруження у Харкові

У Харкові є будівля, яка відома всім городянам та багатьом гостям міста. Сьогодні тут розташовується Палац одруження, місце, де створюються нові сім’ї та звучать слова кохання. Проте мало хто знає, що ця будівля має непросту історію. У її стінах колись був розкішний особняк, потім – один із концентраційних таборів.

Раніше ми розповідали історію Вілли Жаткіна, а тепер пропонуємо дізнатися про таємниці Палацу одруження у Харкові.

Першим власником ділянки на розі вулиці Сумської та Баракового провулка стала Ольга Іванівна Велитченко. Вона придбала землю біля Міської управи 11 листопада 1896, але довгий час ділянка залишалася порожньою. Лише 3 вересня 1913 року її купив дійсний статський радник Олександр Йозефович. Будівництво особняка потребувало великих вкладень, і Йозефовичу довелося закласти будівлю друкарні та редакції газети "Південний Край" на Сумській, 13. Як пише otkudarodom.ua, у Полтавському земельному банку Йозефович отримав позику терміном на 38 років та 4 місяці.

Проєктував особняк художник-архітектор Артемій Іванович Горохів. Будинок на два з половиною поверхи був побудований у стилі "модернізованого ампіру". Будівля була багато прикрашена: доричні колони, ліпнина, потиньковані теразитом стіни. Усередині – шикарні інтер’єри із системою опалення, вентиляції, водопостачання та електрикою.

Особняк мав незвичне для Харкова планування. У підвальному поверсі розташовувалися житлові кімнати прислуги, ванні кімнати та відхожі місця.

Гостей зустрічали пара левів біля входу, а всередині – вітальня, кабінет господаря, величезний зал та їдальня. Тут же була спальня Олександра Йозефовича та його дружини Олександри Павлівни, поряд – їхня ванна та туалет. Зі спальні вів прохід у дві дитячі кімнати для дочки Надії та синів Георгія та Олександра. На другому поверсі знаходилася бібліотека, потрапити до якої можна було лише сходами з передпокою. Тут же розташовувалися кухня, їдальня та кімнати для прислуги.

Поруч розташовувався окремий двоповерховий будинок служб, який включав каретні сараї, стайню, гараж, житло кучера та двірника, пральню та службові приміщення.

Садиба була обнесена цегляною потинькованою огорожею з ажурними ґратами у стилі ампір. З боку Сумської стояли дві сторожки, а в садибу вели три сталеві брами, центральні з яких прикрашали леви.

Попри успіхи, Йозефович зіштовхнувся із фінансовими труднощами. У 1917 році, незабаром після здобуття дворянського титулу, він був змушений закладати майно і, зрештою, вирішив продати особняк. 5 жовтня 1917 року він подав до банку прохання на продаж, і новим власником став купець Мордха Яровицький та дантист Яків Шульман.

Після приходу до влади більшовиків будинок було націоналізовано. Як розповідає історик Едуард Зуб, з середини серпня 1920 року до лютого 1922 року в особняку розміщувався третій харківський концентраційний табір ЧК. У ньому утримували різні категорії ув’язнених, але смертні вироки тут не виконували. Табір використовувався як джерело дешевої робочої сили, проте через важкі умови люди помирали від тифу та виснаження.

У таборі існувала виховна частина, де ув’язнених намагалися "перевиховувати у радянському дусі". Тут навіть був власний театр та балерина у штаті. Однак у будівлі не було елементарних санітарних зручностей.

Після закриття концтабору будинок перейшов до Товариства старих більшовиків. Пізніше будинок передали до дитячого садка імені Йони Якіра, але після арешту Якіра в 1937 році установа закрилася.

З 1944 по 1963 роки в будівлі розміщувався Палац піонерів, а потім Палац одружень, який існує тут і до цього дня.

У 2010-х роках будівлю перефарбували у блакитний колір. З садиби Йозефовича також збереглася будівля, де знаходилися служби (стайні, гараж, пральня). 2022 року вона постраждала внаслідок російських обстрілів.

Раніше "Телеграф" розповідав історію будівництва та реконструкцій Старого мосту у Дніпрі.