«Призову підлягають усі юнаки віком від 18 до 26». Ексміністр оборони Латвії про підготовку до війни

Уранці 24 лютого 2022 року у Латвії біля військкоматів почали збиратися черги – то добровольці йшли записуватися в Земессардзе, місцеву Національну гвардію (в українських реаліях ми б описали цю військову структуру як сплав Тероборони та Нацгвардії). Латиші припускали: імперія хоче атакувати не тільки Україну, а й держави Балтії. І сьогодні Латвія теж продовжує всерйоз готуватися до ймовірного нападу Росії, активно вивчає досвід України в усіх аспектах – від військового до комунікаційного та енергетичного.

У кулуарах представницької конференції Act in Crisis («Дії під час кризи»), яка відбулася наприкінці січня в Юрмалі, доводилося чути від латиських політиків і поважних чиновників: якби Латвія не була скута зобов’язаннями загальної політики НАТО, ми б відправили своїх військових на допомогу вам, в Україну. Здалося, що на українців, прибулих на конференцію з Києва, латиські колеги дивилися почасти як на давньогрецьких героїв, носіїв пошрамованої мудрості і небажаних досвідів.

Свої союзницькі наміри до України Латвія виявляє не словом, а ділом – зброєю та військовою допомогою. Оскільки країна маленька, то в абсолютних цифрах обсяг допомоги, звісно, поступається грандам НАТО, проте за відсотком ВВП, витраченого на воєнну підтримку України, Латвія входить у першу п’ятірку донорів, – понад 1% ВВП, тоді як, приміром, допомога США складає 0,36% їхнього національного ВВП.  «Ми б могли давати і більше, але ж треба щось і своїй армії залишити», – вибачливо пояснює Артіс Пабрікс, директор дослідницького центру Northern Europe Policy Centre, ініціатора конференції, ще до того, як вмикається диктофон.

Артіс Пабрікс є відомим у країнах Балтії політиком, державним діячем: обіймав посади міністра закордонних справ і тричі – міністра оборони Латвії, останній раз – коли Росія почала велику війну на нашій землі; восени 2022 року нагороджений в Україні орденом «За заслуги» І ступеня.

З паном Пабріксом «Главком» говорить про відновлення у Латвії обов’язкової строкової служби для хлопців 18-26 років та загалом про підготовку країн регіону до можливої агресії РФ, про те, як історична травма 1940-х впливає на готовність латишів до спротиву зараз, і врешті про те, чи спрацює П’ята стаття Договору НАТО в разі російського нападу та чи має Латвія «план Б».

«Бути сильним – для Трампа означає, що Путін має піти»

Зазирати у майбутнє і прогнозувати результат російсько-української війни, принаймні сьогодні прогнозувати, – невдячна справа. І все-таки не можна не запитати: на вашу думку, як зміниться політика партнерів з НАТО щодо України з приходом Дональда Трампа у Білий дім, чи буде перемир’я і чи буде відтак шанс на те, що Україна отримає надійні гарантії безпеки?

Як ви можете розуміти, я мав дуже багато зустрічей з представниками США, і з цього приводу зокрема. Це (політика блоку НАТО – «Главком») не так питання НАТО, як питання того, яку позицію обере Вашингтон, адже США – це понад 50% НАТО, маю на увазі і фінансування, і всю військову потугу. На мій погляд, президент Трамп отримав у спадок значно гіршу безпекову ситуацію, ніж та, яка була 4-5 років тому. Очевидно, до нього не все було зроблено, як треба. Ми можемо багато позитивного сказати на адресу попередньої адміністрації та уряду США, але разом з тим розуміємо: вони могли зробити значно більше для посилення оборонних можливостей України та зміцнення міжнародної системи безпеки.

Сьогодні ми тут, у Латвії, дивимося на політику, яку обере Трамп, через призму України, тому що для нас фундаментально важливим є правильний вихід з цієї війни. Яким, на нашу думку, є правильний вихід з війни? Яким би ми його хотіли бачити? Ми б хотіли чіткої фіксації того факту, що Україна зберегла свою незалежність і Росія щонайменше не перемогла, а ще краще – програла.

Утім, це питання – про перемогу та поразку – доволі філософське, адже кожна сторона може трактувати перемогу чи поразку через свою призму, вкладати різні смисли в ці слова.

Трамп, як всі ми бачимо, – непередбачуваний політик і президент, тож він може обрати як один шлях (впливу на вирішення українсько-російської війни – «Главком»), так і зовсім інший. Я думаю, Трамп бачить себе сильним політиком, а відповідно, він та його радники усвідомлюють: якщо толерувати Росію, не застосовувати до неї жорсткої політики, то такі держави, як Іран та Китай, зрозуміють, що Вашингтон, як і в попередні 2-3 роки, просто грає словами, й ці авторитарні режими зможуть і надалі зміцнювати свої позиції у світі. Для стратегії Трампа та Америки важливо, щоб він був сильним у переговорах з Путіним. Бути сильним – означає, що Путін має піти. Я би передбачав такий варіант.

Для нас, Латвії та Балтійських держав у цілому, дуже важливо, щоб Україна вийшла з війни сильною державою, тому що перемир’я, в якому може бути досягнуто такого компромісу, який Кремль зможе назвати своєю перемогою, означатиме, що не можна виключати невдовзі нову війну, котра торкнеться, у тому числі, й наших країн. Росія – це імперія, такою є її суть, тож якщо буде наступна війна, то в ній і нам, державам Балтії, доведеться воювати.

Сьогодні всі європейські держави, розташовані неподалік Росії, – Латвія, Естонія, Литва, Польща, Фінляндія, навіть Швеція – підходять до оборони дуже серйозно. Ми розуміємо, що маємо бути готовими захищати свою незалежність так само, як і Україна. Регіон Північної Європи, Балтійського моря бачить США як стратегічного партнера, й американці про це знають. Утім, я думаю, що коли ми інтегруємо наші оборонні спроможності в регіоні ще ефективніше, це вже буде питання не НАТО, це... не хочу говорити «план Б», але співпраця вище перелічених держав плюс Польща та Україна – це велика потуга.

«Якщо ми втратимо хоч один квадратний кілометр території, то НАТО втрачає сенс»

Уже під час українсько-російської війни в інформпростір вкидався провокаційний сценарій: якщо російські війська вторгнуться, скажімо, в естонську Нарву, то чи буде НАТО воювати з Росією за це місто? Видається, що це питання актуалізувалося з поверненням до влади у США Дональда Трампа. Як ви гадаєте, якщо Путін захоче випробувати єдність НАТО і нападе на одну з країн Балтії, наприклад, на Латвію, П’ята стаття Договору про колективну оборону спрацює?

Спрацює. Звісно, спрацює. Бо якщо ми втратимо хоч один квадратний кілометр території і не будемо відповідати на напад, тоді НАТО як організація втрачає сенс.

Ми над цим питання розмірковували ще до початку великої війни в Україні: чи спрацює П’ята стаття? Ми запитували у наших західних колег: а що ви робитимете, якщо, наприклад, росіяни зайдуть в Нарву і скажуть, що не збираються окуповувати всю Естонію, що вони тут тимчасово, мовляв, «давайте проводити переговори, ви ж не будете починати ядерну війну через якесь там маленьке містечко на кордоні»? Політикам країн, розташованих подалі від Росії, в центрі чи на півдні Європи, це питання видавалося дуже провокативним, і не виключаю, вони можуть розмірковувати у такому руслі: навіщо піддавати всіх ризику ядерної війни через якесь там село десь в Естонії чи Латвії?

Цікаво, що вам відповідали політики тих далеких від кордонів з РФ держав?

Політична відповідь: атож, ми захищатимемо кожен квадратний метр країн НАТО! І тоді ми ставили наступне запитання: а яким чином ви збираєтеся захищати? Де розташовані ваші сили? Де військові НАТО?

Це було одне з найважливіших питань на Мадридському саміті Альянсу в червні 2022 року, в якому я теж брав участь як міністр оборони Латвії. Це був перший саміт НАТО після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. І вже на цьому саміті пролунала відповідь на питання, яке ми зараз обговорюємо: НАТО захищатиме кожен метр території своїх країн-членів. Якщо раніше, до російського вторгнення, у НАТО ще дискутували про те, що маленькі Балтійські держави складно захищати, коли росіяни перетнуть кордон і дійдуть до тієї-то чи тієї точки на карті, розмірковували, як складно буде потім країни Балтії звільняти, то зараз домінує розуміння, що Росію треба спинити при спробі порушити кордон. Ми не хочемо бачити Ірпінь та Бучу в наших містах і селах. Ми бачили подібне під час Другої світової війни.

У чому виявляється готовність НАТО захищати кордони всіх країн-членів, маємо на увазі передовсім країни Балтії?

Ужито всі кроки для того, щоб у кожній Балтійській державі була розташована бригада з інших країн НАТО. На північному фланзі НАТО є військові бази, і вони інтегровані в наші національні оборонні плани. Якщо росіяни захочуть напасти на Естонію, Латвію чи Литву, то вони мусять розуміти, що таким чином здійснюють напад на все НАТО.

Хочу сказати, що ми засвоїли уроки зі своєї історії, з поразки в 1939-1940 роках, коли уряд Латвії підписав пакт з Радянським Союзом, а потім прийняв ультиматум Москви і дозволив окупувати країну. Тоді, на початку Другої світової війни, у нас не було такої співпраці між Балтійськими державами. Нині ж, навіть поза рамками НАТО, якщо хтось нападе на Латвію, то тієї ж секунди це означає війну також з Литвою та Естонією. Тобто сьогодні наші три держави взаємно інтегровані в політичному та військовому плані.

Ще один урок, який ми винесли з 1939-1940 років, зафіксовано в Конституції Латвії й нашому законодавстві: будь-які сепаратні переговори політичного керівництва, предметом яких є незалежність і суверенітет держави, є незаконними, це неможливо, а наша армія, наші громадяни чинитимуть спротив цьому, їхнє право на такий спротив закріплено законодавчо.

«Усі запитували у міністра оборони: як же так, ми країна НАТО, а до нас залетів шахед?!»

Як у Балтійського альянсу з протиракетною, протиповітряною обороною? Адже добре відомо, що російський солдат може прийти пішки чи «під’їхати» у чужу країну на танку, але перед тим, як правило, прилетять ракети...

Так, ми розуміємо це, вивчаємо досвід України. Ми бачимо, як Росія атакує цивільну та військову інфраструктуру України і вчимося протидіяти. Зараз передовсім збільшуємо оборонний бюджет держави. Цього року у держбюджеті Латвії передбачено витрати на військові потреби у розмірі не 2% ВВП, як було у 2024-му, а вже 3,5% ВВП.

Стратегічно планування військових закупок розраховано на 12 років, але конкретніше ми дивимося в перспективу три-чотири роки.

Гадаю, найближчими роками оборонний бюджет нашої держави зростатиме – далі буде і 4%, і 5% ВВП. Звичайно, це важко, бо люди хочуть гарних доріг, кращої якості життя... Але Латвія у будь-якому разі піде на збільшення витрат на оборону, бо, як відомо, якщо ти не утримуєш свою армію, то змушений будеш годувати чужу, а ми цього не хочемо.

Шеврони Збройних сил Латвії

фото: Міністерство оборони Латвії

Про протиповітряну оборону. Безсумнівно, вона є. Якщо ви запитуєте, чи можемо ми гарантувати, що ворожі ракети не впадуть на нашу територію, то такого жодна країна не може гарантувати, і ваша зокрема. Це неможливо гарантувати. Водночас скажу, що нині ППО – один з головних оборонних пріоритетів у державах Балтії. Крім того, нагадаю, що в Латвії дуже добре налагоджено виробництво дронів, у нас хороша індустрія з-поміж усіх Балтійських держав.

З виробництвом дронів у вас гаразд, а як зі збиванням дронів? 13 січня російський безпілотник кружляв над міжнародним аеродромом у Ризі, навіть довелося скасувати три рейси. Чи готова Латвія надалі знищувати дрони, які залітають до вас з території Росії? Той безпілотник над аеропортом не збивали ж, чи не так?

Його не збивали, тому що такого ніхто не очікував. Справді, шахед не збили, він сам упав. І цей інцидент спричинив невеликий скандал у Міністерстві оборони. Всі запитували у міністра: як же так, ми країна НАТО, а на нашу територію залетів шахед?!

Скажу вам: якщо держава не перебуває у стані війни, на таку ситуацію непросто відреагувати, адже ми не очікуємо, що Росія буде нас бомбити, у нас немає такої алертності (стан максимальної готовності до дії – «Главком»). При воєнному стані збройні сили країни, безсумнівно, відреагували б на появу шахеда інакше.

Водночас цей випадок над аеропортом переконливо доводить, що провокації стали ще відвертішими. Проти нас іде війна: диверсії, кібератаки, дезінформація. Усе це у нас в Латвії і у регіоні у цілому вже спостерігаємо. Ви знаєте, що кілька разів було пошкоджено кабелі в Балтійському морі. Ми дуже задоволені тим, що Фінляндія так жорстко відреагувала. (25 грудня 2024 року поліція та прикордонна служба Фінляндії затримали танкер Eagle S, який пошкодив підводний електрокабель, що з’єднує країну з Естонією, – «Главком»). Латвія та всі країни регіону відтак ще уважніше стежитимуть за акваторією Балтики, де курсують російська судна, щоб уникнути диверсій у критичній інфраструктурі. (27 січня Швеція затримала судно, яке підозрюють у пошкодженні підводного оптично-волоконного кабелю між Латвією та Швецією. Правоохоронці кваліфікують злочин як диверсію, – «Главком»).

«Ми маленька країна, всіх проімперців знаємо в обличчя»

З вашого виступу на конференції «Дії під час кризи» здалося, що ви без великого ентузіазму дивитеся на психологічну готовність громадян Латвії у разі небезпеки захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках. Як оцінюєте мобілізаційну готовність співвітчизників і що у цьому напрямку робить держава для підготовки громадян до ймовірної війни?

По-перше, треба сказати, що ми ніколи не знаємо, як буде, коли почнеться війна, тому що одна справа – планувати, передбачати сценарії розвитку подій та реакції на кризу, а зовсім інша – як усе відбуватиметься в реальності. Ви самі це знаєте на прикладі своєї країни й реакції українців. Патріотичний порив українського суспільства став цілковитою несподіванкою для ворога. Утім, і для країн Заходу також.

Спротив українців став несподіванкою і для ворога, і для партнерів. Міністри оборони України Олексій Резніков та Латвії Артіс Пабріс під час зустрічі влітку 2022 р.

По-друге, у нас є національна травма 1939-1940 років, коли Латвія як держава не чинила опір радянській Росії. Звичайно, Латвія не була єдиною європейською державою, яка не опиралася окупантам – Данія не чинила спротив гітлерівській Німеччині, Чехія та інші. Та водночас поруч з нами був інший приклад – Фінляндія, яка у 1939-му зуміла дати відсіч СРСР, ворогу, сили якого кратно переважали сили фінів, і зберегти свою незалежність. Отож зараз ми впевнені, що Латвія не повторить своєї помилки.

Звісно, російська пропаганда та боти завжди діють, б’ють, зокрема, і по цій больовій точці, намагаючись підкреслити, що Латвія – маленька країна і не зможе протистояти велетенській воєнній машині Росії, викликати думки про марність спротиву. Ми маємо протистояти такій пропаганді.

Звичайно, у нас є велика російська меншина (за офіційними даними 2020 р., з 1,986 млн населення Латвії 24,7% – етнічні росіяни – «Главком»), яку складають різні люди: серед них немало великих патріотів Латвії, у нашій армії чимало офіцерів, які є етнічними росіянами, але є й такі люди, що радітимуть, якщо військо Росії перетне наш кордон. Такі люди є в усіх державах Балтійського регіону і взагалі в країнах, які входили колись до складу Радянського Союзу. Ми дали зрозуміти тим, хто оселився в Латвії у радянські часи, що проявлятимемо нульову толерантність до вияву їхніх проімперських активностей. Ми особливо акцентували на цьому після 24 лютого 2022 року. Якщо ви сидите вдома на кухні і приватно бесідуєте про свою тугу за радянською чи Російською імперією – то одне, але якщо ви це робите в інформаційному просторі чи вийдете на вулицю і почнете вчиняти якісь дії – ми вас знайдемо. Латвія – маленька країна, ми, в принципі, знаємо всіх таких людей в обличчя. Певен, з цією проблемою ми можемо впоратися.

Так, наприкінці лютого минулого року був напад на Музей окупації у Ризі – хтось кинув через вікно коктейль Молотова. Паліїв наступного ж дня впіймали, і їм загрожує багаторічний термін ув’язнення.

Підозра, що зловмисники діяли не з власної ініціативи? Так само, як палії автівок військових в Україні, серед котрих, як з’ясувала СБУ, жоден не діяв самостійно та безкорисно – усі диверсії були ініційовані з РФ і проплачені.

Так, нападники на музей отримали замовлення з Росії, і їм були заплачені кошти за цю акцію. Росія застосовує і в Латвії такі методи, але наша держава демонструє громадянам, які наважуються на подібні диверсії, що покарання буде жорстким і невідворотнім.

Повертаючись до питання мобілізаційної готовності суспільства. Я думаю, що коли б війна прийшла в нашу країну, у нас дуже багато людей відразу пішли б захищати свою Батьківщину. І у 2014 році, і у 2022 році, коли Росія починала війну в Україні, дуже багато наших громадян пішли в Національну гвардію. Як тільки напали на вас, на Україну – відразу в нас вишиковуються черги до військкоматів. І це про щось свідчить, чи не так?

«Призовники отримують 600 євро і мають два вихідні на тиждень»

Безперечно. А чому записуються саме в Національну гвардію?

Структура нашої армії не така, як в Україні. Наша армія складається з п’яти бригад: одна – професійна механізована бригада і чотири бригади Земессардзе, Національної гвардії, тобто в принципі це добровольці, але вони є інтегрованою частиною нашої оборонної системи.

Призначений наприкінці січня 2025 р. командувач Національних збройних сил Латвії бригадний генерал Каспар Пуданс (перед тим очолював Національну гвардію) вважає необхідним відновлення призову юнаків на строкову службу

фото: Northern Europe Policy Centre

Минулого року ми поновили призов юнаків до армії. У 2006 році в Латвії скасували строкову службу і перейшли на професійний спосіб формування армії, а у 2024-му вирішили за необхідне відновити систему призову.

Багатьом, напевно, згадалися практики радянської армії часів т. зв. застою, адже в країнах НАТО, як правило, немає строкової служби.

У нас служба призовників – не як в радянській армії. Проте ваша правда: чимало людей старшого покоління, наприклад, такі, як я, котрі служили в радянській армії і пам’ятають, як там було, думали, що ось призвуть молодь, і не ясно, як там з ними будуть поводитися, може, там буде дідівщина, муштра тощо. Ні, в армії Латвії все зовсім не так.

Призивають у нас на службу на 11 місяців. Призову підлягають всі юнаки віком від 18 до 26 років. Ми не можемо призвати відразу всіх, оскільки не маємо можливостей для хорошої підготовки такої великої кількості людей, бракує інструкторів тощо. У перший рік було призвано тільки 600 новобранців. Через два роки в Латвії призиватимуть близько чотирьох тисяч чоловіків протягом року (призовна кампанія двічі на рік – навесні та восени).

Молоді люди можуть обрати час, коли їм буде зручно проходити службу. До прикладу, хтось хоче після закінчення школи вчитися в університеті – значить, він сам визначить, що буде призиватися у 22 чи 23 роки. Якщо молодий чоловік у цьому віковому діапазоні не хоче бути призваним, він може добровільно підписати контракт з Національною гвардією на п’ять років. Отже, у тебе є вибір, але служити ти будеш у будь-якому разі.

Держава платить зарплатню призовникам – 600 євро на місяць. Вважаю, що для юнака після школи, поки він не стане спеціалістом у своїй цивільній професії, це непогані гроші. А після закінчення терміну строкової служби держава дає кожному 1100 євро. Принцип такий: молодий чоловік має право на оплачувану відпустку. Держава також оплачує потім тим, хто пройшов строкову службу, деякі студії у вищих навчальних закладах країни.

До речі, у суботу та неділю наші строковики можуть піти додому. Тобто служба побудована не так, як кабала, а як робота, вони мають стандартний робочий тиждень.

Крім того, ми хочемо, щоб юнакам служилося комфортно, і для цього запрошуємо новобранців приходити групами, наприклад, після закінчення школи хлопці приходять і кажуть, що вони товаришують і хочуть служити разом. І в них є така можливість. Така сама система і у Фінляндії. Це і по-людськи правильне рішення, і раціональне, адже наша країна невелика, є мережа територіальних батальйонів, і ти можеш служити близько до місця проживання. Скажімо, якщо твій дім в Юрмалі, то ти служитимеш у батальйоні, який захищає Юрмалу. Звісно, це не означає, що у випадку війни твій батальйон служитиме саме в цьому місті.

Окрім того, у нас є військова підготовка для старшокласників у всіх загальноосвітніх школах, учні 10-11 класів раз на місяць присвячують день військовій справі.

І також у Латвії є підготовка резерву, тобто якщо ви хочете трохи підготуватися до ймовірної військової ситуації чи кризи, то є можливість пройти тритижневі курси у військовому таборі.

Ми у Латвії дуже відповідально підходимо до можливих військових викликів. У нас є хороший і правильний девіз: «Наша країна – наша відповідальність».

Олена Зварич, «Главком»