Пекло вимушеного переселенця. Чому грузинський досвід неприпустимий

В минулому році один з українських телеканалів попросив мене розказати про ситуацію із допомогою вимушеним переселенцям з окупованих територій в Грузії. Передбачалося, що Тбілісі має стати прикладом для Києва. Таку ілюзію створили багаточисельні «парадні» презентації та «потьомкинські» прес-тури, організовані грузинськими чиновниками. Але я сказала, що Грузії нема чим пишатися в частині турботи про ВПО, що сотні біженців з Абхазії навіть через понад 30 років після війни живуть в жахливих умовах і не бачать ніякої суттєвої допомоги від держави і жодних перспектив, і що в цій спільноті регулярно трапляються жахливі самогубства від безвиході.

Коли я про це розповідала, на слуху в Грузії була історія про те, як колишній мешканець Абхазії стрибнув з даху гуртожитка для біженців в околицях Тбілісі.

Політикам та журналістам з інших країн жодна грузинська влада про ці реалії, звісно, не розказувала і не розказує. Але коли ти сам біженець з Абхазії, тобі відомі подробиці, які на офіційному рівні прийнято не озвучувати.

1 лютого ц.р. стало відомо про смерть Замира Квеквескірі, який влаштував 27 січня акт самопідпалу у дворі грузинського Агентства у справах вимушених переселенців. 44-річний біженець із Абхазії на знак протесту облив себе бензином та підпалив. У стані шоку його було доставлено бригадою швидкої допомоги до спеціалізованої лікарні. 5 днів лікарі боролися за життя чоловіка, але незважаючи на зусилля лікарів, він помер.

Замир Квеквескірі жив у кімнаті гуртожитку для вимушених переселенців із дружиною та двома повнолітніми дітьми. Він подавав заявку на житло, але так і не отримав відповіді. Більше того, він звертався і за фінансуванням операції, яка йому була необхідна після аварії, проте також не отримав відгуку.

З початку грузино-абхазької війни минуло понад 30 років, але Грузія досі не спромоглася створити гідні умови життя для всіх вимушених переселенців. Тысячи з них, разом з родинами, все ще проживає в помешканнях, не призначених для життя. В таких тимчасових притулках зазвичай одна кімната виконує функції спальні, вітальні та ванної кімнати одночасно, а туалет є лише громадський.

Заміру Квеквескірі виповнилося 12 років, коли грузинські сили потерпіли поразку в Абхазії, і сотні тисяч грузин були вимушені залишити свої домівки.

Життя дитини-переселенця ще важче, ніж життя тих, хто став переселенцем у дорослому віці, написала в зв'язку з загибеллю Заміра одна грузинська журналістка. На її думку, вимушеним переселенцям, які стали ВПО у дорослому віці, легше, бо вони мають і інший життєвий досвід – колись вони мали нормальне життя і знають, що таке жити в статусі непереселенців як звичайні громадяни. Але життя дітей-переселенців – це пекло, бо вони не пам’ятають, як це, не бути вимушеними переселенцями. Ці діти несуть почуття відторгнення, остракізму і дискримінації в різних формах протягом усього свого життя.

***

Всього в Грузії зареєстровано понад 267 тисяч вимушених переселенців з Абхазії та Південної Осетії. Це люди, які покинули свої домівки після грузино-абхазької війни 1992-1993 років і конфлікту з Південною Осетією в 2008 році.

У 2010 році померла ВПО Нана Піпія, яка підпалила себе біля будівлі Міністерства внутрішніх переміщених осіб.

У 2012 році переселенець Вахтанг Чантурія здійснив спробу самопідпалу біля будівлі Міністерства у справах внутрішньо переміщених осіб. Лише тоді в міністерстві пообіцяли допомогти цій людині.

У 2014 році ВПО Далі Абурджанія намагалася підпалити себе в Поті.

У 2022 році переселенець Зураб Чічошвілі на знак протесту стрибнув із даху гуртожитка в околицях Тбілісі та загинув.

У 2025 році переселенець Замір Квеквескірі помер в Тбілісі внаслідок самопалу.