Пам’яті Героя України, молодшого лейтенанта Олександра Чуба

Одним із перших ступив на скелястий ґрунт захопленого росіянами острова Зміїний

Олександр Чуб із позивним "Вікінг" брав участь в АТО/ООС з 2016 року. Чоловік воював у складі 8-го полку Сил спеціальних операцій. З лютого 2022 року у складі підрозділу спеціального призначення ГУР МО України виконував спеціальні та бойові завдання на Київщині, півдні та сході України.

Олександр народився 15 лютого 1995 року в Харкові у сім’ї військового. Після закінчення школи хлопець навчався у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна і бував удома лише на вихідні. Але у 13 років невиліковно захворіла мама, і батько перевів Сашка до Авіакосмічного ліцею імені І. Сікорського Національного авіаційного університету. Проте Олександр не полишив мрію стати військовим.

«Сашко марив армією з самого дитинства. Він рано втратив матір, і я часто брав його до себе на службу. Якось він побачив, як збирається на навчання підрозділ спецпризначення ГУР МО України. Хлопці жартома взяли його до гурту – за три хвилини той просто сяяв: одягнутий у повне екіпірування спецпризначенця на борту бойової машини… Його очі палали – я усе зрозумів», – пригадує батько війського, Сергій Вікторович.

Ще до війни 2014 року батько подарував Олександру книгу «Мистецтво війни» і порадив уважно її прочитати. Проте тоді хлопець не хотів цього робити, вважав, що в армії ще багато "радянщини". Однак, коли почалася АТО/ООС, а Сергій Вікторович повернувся з чергової ротації з Донеччини, то знайшов вдома ту саму книгу, перечитану і з десятками закладок. Батько знайшов сина у навчальному центрі «Правого сектору» і переконав повернутися до цивільного вишу. Оскільки Олександр навчався на військовій кафедрі, його відпустили.

Після навчання він став до лав 8-го полку Сил спеціальних операцій. «Син до мене прийшов і каже: «Пане полковнику, я виконав Ваше прохання, ось направлення до 8-го полку ССО, дозвольте вибувати». У той момент мене переповнювали емоції, але я нічого не міг вдіяти», – говорить Сергій Вікторович.

 Із 2016 року "Вікінг" брав участь у спецопераціях в АТО. Після одного із завдань він серйозно травмував спину і був змушений повернутися на реабілітацію, під час відновлення став інструктором з рукопашного бою у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка, поновився на навчанні.

У 2021 році Олександр познайомився з екскомандувачем ССО, генерал-майором Віктором Хоренком, який на той час став його командиром.

«Олександра я все життя пам’ятатиму як чисту і світлу людину, яка прагнула захистити Україну. Він ніколи не цурався й не стояв осторонь різних завдань. Треба на якомусь спецзавданні бути кулеметником? Він уже починав з ним працювати. Немає гранатометника? Сашко знову попереду всіх. Працювати з ПТРК «Стугна»? Просив лише трішки часу, щоб освоїти зброю, і не барився. Він був справді завзятим, відважним, але водночас скромним», – згадує Віктор Хоренко.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ "Вікінг" у складі підрозділу спеціального призначення ГУР МО України був учасником оборони Києва та боїв на території Київської області. Часто як доброволець виконував найризикованіші бойові та спеціальні завдання, зокрема з розвідки, влаштування засідок для противника, знищення ворожих баз в тилу, захоплення полонених і зброї. Макарівський район перебував в оперативному оточенні росіян з 28 лютого 2022 року. Розвідка, засідка, знищення окупантів у тилу, ліквідація ворожої техніки, захоплення полонених і зброї… "Вікінг" із побратимами знаходили не відомі росіянам стежки, непомітно проникали в окуповані села, збирали розвіддані та залучали місцевих до спротиву.

Операція з визволення острова Зміїний розпочалася в середині березня 2022 року і складалася з кількох етапів. На першому наші бійці штурмували острів на гвинтокрилах. Олександр був першим, хто висадився на скелястий ґрунт Зміїного з повітря і з кулеметом пробивав шлях побратимам. Окупантів на острові виявилося стільки (маскувалися в скелястих природних печерах), що Олександр стріляв, як супергерой з комп’ютерних ігор. Рухався швидко, перекочувався, влучав у ціль… Тоді до кінця виконати місію не вдалося. Однак, саме ця операція дала змогу спланувати наступні, які, зрештою, завершилися успіхом.

У фінальній операції зі звільнення острова Олександр участі не брав. У червні 2022 року він у складі групи виконував бойові завдання на Луганщині. Попри перевагу ворога у живій силі, техніці та артилерії, разом з побратимами-розвідниками у важких вуличних боях успішно нищив окупантів, діяв сміливо й зухвало.

19 червня 2022 року під час чергового штурму вогневих позицій ворога біля Сєвєродонецька на Луганщині "Вікінг" отримав численні вогневі поранення, несумісні з життям. Розуміючи це, він наказав побратимам не забирати його, аби вони вижили. Офіцеру лишилося назавжди 27 років.

«Три місяці росіяни не віддавали тіло Олександра. Постійно переносили дату обміну, намагалися затягнути українців на свою територію. І навіть мертвим його намагалися обміняти на своїх – живих... Чи то розуміли справжню цінність українського розвідника, чи просто знали, що нам не байдуже щодо своїх – на відміну від них», – згадує Віктор Хоренко.

Молодшому лейтенанту Олександру Чубу посмертно присвоєно звання Героя України. Нагороду від Президента за сина отримав батько.

У Києві на честь Героя України Олександра Чуба відкрили меморіальні дошки на фасаді будівлі авіакосмічного ліцею імені Ігоря Сікорського Національного авіаційного університету та будинку у Святошинському районі, де раніше він жив. 

У Головному управлінні розвідки Міноборони з нагоди Дня Героїв презентували проєкт «Видатні розвідники», цикл відкрила історія Олександра Чуба.

Честь і шана Герою!

Фото: Олена Худякова, ГУР МОУ