Питання виживання нації: чи реальна демобілізація військових в умовах масштабної війни
Питання виживання нації: чи реальна демобілізація військових в умовах масштабної війни

Питання виживання нації: чи реальна демобілізація військових в умовах масштабної війни

Дискусії навколо демобілізації не вщухають. Одні наголошують на критичному рівні втоми військових. Інші стверджують, що подібні розмови не на часі, а саму можливість демобілізації прирівнюють до поразки.

У рамках проєкту "Війна. Любов і терапія" 24 Канал спробував охопити розріз суспільної думки. Ми запитали у військових, що для них означає демобілізація. Поговорили з психологинею, чи можлива ефективна служба попри втому. Спробували зрозуміти, чому виникли суперечки та які шляхи розв'язання проблеми.

Зауважте. У квітні 2024 року Верховна Рада ухвалила закон про мобілізацію викинувши з нього положення про демобілізацію після трьох років служби, що спровокувало неоднозначну реакцію суспільства. Багато військових все ж сподівались на врегулювання на законодавчому рівні умов ротацій та демобілізації. Міноборони й Генштаб тоді пообіцяли впродовж 8 місяців напрацювати новий проєкт закону. В грудні 2024 року цей термін минув.

Коли може з'явитись законопроєкт про демобілізацію

Народна депутатка Інна Совсун (фракція "Голос") у листопаді 2024 року нам у коментарі зазначала, що Міноборони планує завершити роботу над законопроєктом про визначення порядку та умов звільнення військовослужбовців зі служби до кінця грудня 2024 року. Якщо враховувати час на подання/розгляд/голосування, з'явитись закон міг не раніше лютого 2025 року. Оскільки цього не відбулось, терміни змістились ще щонайменше на 3 місяці.

Нещодавно стало відомо, що Міноборони просить комітет Верховної ради з питань нацбезпеки, оборони і розвідки відтермінувати строки підготовки документа до 18 березня 2025 року.

Чи можуть встановити терміни служби

Депутатка Інна Совсун (фракція "Голос") вважає, що очікувати, що законом буде встановлено термін служби в 36 місяців, не варто. Якби така норма була закріплена, то уже в лютому значна кількість військових, що були мобілізовані на початку повномасштабної війни, отримала б право на демобілізацію. Це потенційно може створити критичну нестачу особового складу.

Пані Інна припустила, що термін буде продовжено до 42 або навіть 48 місяців. Це дозволить уникнути одномоментної демобілізації великої кількості військових. Також можливий варіант диференціації правил: залежно від таких факторів, як наявність дітей, вік або інші обставини.

Можливо, керівництво спробує розподілити тих, хто має право на демобілізацію, на кілька груп, аби уникнути ситуації, коли велика кількість військових звільняється одночасно,
– вважає Інна Совсун.

За її словами, наразі немає бачення, як саме це буде реалізовано. Найімовірніше, буде встановлено загальний термін служби у 48 місяців.

Втома військових і потреба демобілізації

Серед причин, чому закон про демобілізацію та ротації військових слід ухвалити негайно, найчастіше можна почути фрази на кшталт "Військові втомились", "Чому одні воюють, інші – відсиджуються". Подібні заяви не описують реальний рівень втоми військових. І не є достатніми аргументами, які здатні зрушити процес з місця.

Водночас факт фізичного та морального виснаження військових очевидний. Ігнорувати цього не можна. Ті, люди, які були мобілізовані у перші дні війни, продовжують нести основне навантаження війни.

"Військові, які пропустили кілька років життя своїх дітей, не зможуть компенсувати втрачений час", – зауважила Інна Совсун.

Депутатка також вважає, що виснажена армія втрачає бойову ефективність і віру у свою місію. Ба більше, не усі військові прагнуть демобілізації.

Військове командування чомусь думає, як тільки буде дозволено демобілізацію, 500 тисяч військових скористаються цим правом. А, можливо, ні? Можливо, 300 тисяч залишиться у війську? Можливо, частина скаже: дайте мені пів року, я відпочину, наведу лад у сімейних справах і повернуся до служби
– резюмує Інна Совсун.

Щоб зрозуміти реальні настрої військових, слід принаймні провести опитування, поговорити з військовими про їх потреби. Це дозволить створити більш гнучкі та реалістичні рішення. Вважаємо, що цим має займатись Міноборони та військове керівництво, напрацьовуючи відповідні рішення.

Водночас ми не могли опублікувати цей текст без позиції військових, які якнайкраще знають і розуміють потреби й проблеми армії.

Що думають про демобілізацію військові

  • Михайло Онуфер – офіцер ЗСУ, колишній командир штурмової роти 5 ОШБр вважає, що ідея демобілізації все ж не на часі.

Питання виживання нації: чи реальна демобілізація військових в умовах масштабної війни - Фото 1Михайло Онуфер долучився до української армії ще у 2019 році / Фото надане 24 Каналу

При цьому пояснює: якщо говорити про часткову демобілізацію, то це можливо лише за умов, коли мобілізаційні процеси будуть організовані на достатньому рівні. Натомість повна демобілізація військовослужбовців, які служать з 2022 року, створить велику нестачу людей у військах.

Найбільше постраждають нові бригади, сформовані з 2022 року. У них служить невеликий відсоток контрактників, а переважно мобілізовані. Якщо провести демобілізацію, бригади доведеться переформатовувати, розкидати людей по інших підрозділах. Це не сприяє боєготовності,
– наголосив Михайло.

Онуфер відкинув ідею, що демобілізація – це про справедливість. Каже, що для нього справедливість – це зовсім про інше.

  1. Справедливість – це забезпечення підрозділів ротаціями, відпустками, можливістю відновлення. Коли мобілізація буде на належному рівні, військові підрозділи зможуть відходити на відпочинок, що є необхідним для боєготовності.

  2. Справедливість – це не втрачати території, за які військові проливали кров із 2014 року. Це не допустити, щоб вони були втрачені через поспішне рішення про демобілізацію. Це про належне визнання і нагородження військових.

  3. Справедливість – це коли кожен громадянин, який не долучився до Сил оборони, прокидається з думкою “що я можу зробити для нашої армії та країни”. Це про підтримку від суспільства, а не байдужість.

Також Михайло Онуфер не вважає, що відсутність термінів служби впливає на мотивацію військових.

Я служив у штурмових підрозділах, і 98% військових там були мобілізованими. За весь час ніхто з них не звертався до мене з питанням: "Коли буде демобілізація". Так, хлопці питали про ротації, відновлення, але не про демобілізацію,
– наголосив він.

Відтак вважає, що питання демобілізації більше політичне, ніж те, яке підіймають військові. За тією ж логікою Михайло Онуфер відкинув тезу, що чіткі рамки військової служби покращать мотивацію громадян мобілізовуватись.

Каже, проблема не у відсутності можливості демобілізуватись. Насправді людей лякає невизначеність. Натомість вони хочуть бути впевненими, що після мобілізації у них буде належна підготовка та навчання. Що вони потраплять у добре забезпечені військові частини, де є досвідчені сержанти та командири, які цінуватимуть людські життя більше за кілька сотень метрів території.

"Для мене демобілізація – це більше про ротації, відновлення, можливість злагодження підрозділів. Успіх бойових дій залежить від злагоджених підрозділів, які мають сильний командирський і сержантський склад і досвід", – каже військовий.

Підсумовуючи, Онуфер зазначив, що право на демобілізацію у військових має бути, але не зараз. Наразі ж потрібно працювати над забезпеченням боєготовності, ротаціями та підготовкою нових військових. Тільки за таких умов демобілізація не стане загрозою для обороноздатності країни.

  • Військовий Богдан Тищенко із позивним "Лютий" – пілот FPV у 3 окремій штурмовій бригаді Сухопутних військ теж вважає, що демобілізація наразі неможлива.

Питання виживання нації: чи реальна демобілізація військових в умовах масштабної війни - Фото 2Богдан Тищенко вважає, що питання демобілізації неактуальне / Фото надане 24 Каналу

Якщо коротко й по суті, демобілізація наразі дорівнює капітуляції у війні з Росією. Так, я та мої побратими втомилися – і фізично, і психологічно. Але ми чітко розуміємо, що маємо бути тут, бо це екзистенційна війна,
– зауважує Тищенко.

При цьому військовий не погодився і з думкою, що ухвалення закону про демобілізацію, якимось чином мотивує громадян долучатись до війська. Вважає, що це лише виправдання. Мовляв, "люди, які не хочуть брати на себе відповідальність, знаходять у цьому привід ухилитися від обов'язку".

Натомість, за словами Тищенка, суспільству бракує чіткої ідеї, яка об'єднувала б військових і цивільних у розумінні того, за що українці ведуть війну.

"Демобілізація для мене – це перемога. Це можливість прийти на могили своїх побратимів і сказати: "Друже, ми перемогли". Це нове життя, можливість стати батьком, не боячись, що в будь-який момент можу загинути. Це гордість за пройдений шлях і за всіх, хто боровся поруч", – зазначив Богдан Тищенко.

Людські сили мають межу: як довго військові зможуть ефективно воювати

Психологиня ГО "Психологічна підтримка та реабілітація "Вільний вибір" Наталія Стадніченко пояснює, що людські сили та нервова система мають обмеження.

Питання виживання нації: чи реальна демобілізація військових в умовах масштабної війни - Фото 3
Наталя Стадніченко пояснила, чому демобілізація потрібна військовим / Фото надане 24 Каналу

Подібно до м'язів, що втомлюються після тренувань, психіка і тіло виснажуються в умовах постійного стресу. Це може призвести до зниження функціональності, збільшення кількості помилок, емоційного виснаження, субдепресивного стану, тривожності. А з часом і серйозніших симптомів,
– зауважила Наталія.

Тривале перебування у виснажливих умовах погіршує як психічне, так і фізичне здоров'я. Стадніченко пояснила, що працюючи з військовими, помітила, що багато з них починає сприймати своє перебування на фронті як безстрокове.

"Військові змирились з думкою про можливу загибель. Звідси й химерні жарти про поранення, втрату кінцівок, як можливість відпочити. Це геть погана тенденція, яка не додає мотивації", – додає психологиня.

Одним із рішень можуть бути різні схеми ротацій, які б дозволили уникати виснаження військових. Наприклад, під час В'єтнамської війни США запровадили схему, за якою військові служили 6 місяців у зоні бойових дій і 9 місяців проводили у цивільному житті. Це зменшувало кількість втрат через виснаження.

Водночас умови в Україні мають свої особливості. Через масштабність війни, обмеженість ресурсів і залежність від партнерів, організація ротацій є складнішим завданням.

Однак значна частина мобілізованих — це цивільні люди без попередньої військової підготовки. Психологиня пояснила, що для них важливо не втрачати зв'язок із цивільним життям. Бо це допомагає уникати психологічної ізоляції та полегшує повернення після завершення служби.

Та, якщо повернутись до коментарів військових, бачимо, що багато з них не вважають питання демобілізації актуальним. Чому так відбувається, ми теж запитали у психологині.

Частково це пов'язано з професійною звичкою до служби, а також із тим, що у багатьох підрозділах є реальний брак військових. У таких умовах демобілізація може послабити обороноздатність країни,
– зазначає Стадніченко.

Також психологиня наголошує, що довге перебування в бойових умовах неминуче призводить до морального і фізичного виснаження. Військові, які залишаються на фронті тривалий час, "накопичують" психологічні травми, почуваються фрустрованими й втрачають здатність ефективно виконувати бойові завдання.

Ба більше, з досвіду психологині, ті військові, які перебувають у найвиснажливіших умовах, говорять про демобілізацію не лише через втому, але й через відчуття, що вони досягли межі своїх можливостей.

"Накопичення психологічного і фізичного виснаження призводить до помилок, зростання ризиків для життя і втрати мотивації", – резюмувала Стадніченко.

Можливість відпочити, як надія не втратити віру у суспільство

Говорячи про проблеми та потреби військових, ми забуваємо, що часто в їх історію залучені рідні, кохані, близькі, які фактично проходять з ними цей шлях.

Зокрема, про дружин військових часто говорять "недоцивільні" і "недовійськові". І певною мірою так воно і є. За роки війни вони звикли, що не мають з ким поділяти радість за успіхи дітей в школі, не можуть дозволити собі відпочинок. Звикли прокидатись наодинці. Ви можете сказати, що це не одне і те ж, що прокидатись в окопі, – і будете абсолютно праві. Однак у рідних військових війна теж забрала багато: спільний побут, підтримку, дотики, можливість схилитись на плече у дні, коли здається, що всі проти тебе.

Тож, поговорити про потребу демобілізації та ротацій ми також вирішили із дружиною військового, нашого колеги, журналіста 24 Каналу В'ячеслава Журби, – Уляною Журбою.

Звісно, я хочу, аби у військових з'явилась можливість демобілізації. Це навіть не бажання, це – потреба. Ми – дружини, матері, діти тих, хто зараз на передовій, три роки живемо в умовах постійної напруги, очікувань і страху. Демобілізація – це не лише про повернення військових додому, це можливість відновити наше спільне життя, яке війна зруйнувала до основ,
– каже Уляна.

Питання виживання нації: чи реальна демобілізація військових в умовах масштабної війни - Фото 4
Уляна та Славік Журба / Фото надане 24 Каналу

Прийняти рішення чоловіка мобілізуватись Уляні було непросто. Найважчі періоди були у 2022 – 2023 роках, коли Славік перебував у найбільш гарячих точках війни. Він починав як розвідник, потім перейшов у піхоту, воював у Попасній, Бахмуті, на Херсонщині.

"Усі ці місяці були для мене найжахливішими в житті. Постійний страх, що телефон задзвонить із поганими новинами. Я просто жила між життям і смертю", — ділиться Уляна.

Славік отримав контузію під час боїв, проходив лікування, але щоразу повертався на фронт. Війна залишила відбиток не лише на Славіку, а й на самій Уляні. Постійний стрес, відсутність підтримки та життя у тривозі призвели до важкої депресії.

"Я повністю втратила апетит, перестала спати, у мене почалась депресія, яку довго заперечувала. Лише через рік я звернулася до лікаря. Мені поставили діагноз "клінічна депресія". Це був момент, коли я вже не могла справлятися сама", – зізнається Уляна.

Наразі Славік командує підрозділом БПЛА і перебуває в умовно "тихіших" умовах. Однак тягар війни нікуди не зник. Ситуація ускладнилась втомою, відчуттям соціальної нерівності.

Славік був переконаний у своїй місії – воювати за країну, тримати фронт, захищати тих, хто в тилу. Зараз його не лякають фізичні труднощі, втрати чи рани. Але морально буває складно прийняти той факт, що ті, заради кого він воює, у тилу живуть так, ніби війни немає,
– говорить вона.

Уляна скептично ставиться до ротації військових. На її думку, твердження, що фронт "посиплеться", якщо демобілізувати досвідчених військових, не відповідає дійсності.

"Фронт не впаде, якщо одних замінити іншими. Досвід передається. Людина, яка має розум і мотивацію, швидко навчиться навіть за кілька місяців", — вважає вона.

Водночас зауважує, що військові можуть відчувати невизначеність, адже у випадку тривалої ротації невідомо, чи повернуться вони до своїх посад, чи взагалі існуватимуть ті підрозділи, до яких вони належали. Та погоджується – для того щоб провести ефективну демобілізацію, спершу потрібно забезпечити широку мобілізацію.

Поки ми не задіяли навіть 40% дорослого чоловічого населення, про яку демобілізацію можна говорити? Натомість у тилу багато працездатних чоловіків, які вважають, що донати чи відмовки звільняють їх від відповідальності,
– додає Уляна.

Вона вважає, що закон про мобілізацію мали прийняти ще у 2022 році, коли було більше мотивації та розуміння важливості цього кроку. І зізнається, що часто відчуває несправедливість через те, що вимушена третій рік жити в самотності і відчувати тягар війни, бачити, як виснажується її чоловік. За останній рік вони зі Славіком бачилися лише 17 днів.

Це замкнене коло, у якому варяться лише військові та їхні родини. Цивільним часто байдуже, бо вони переконані, що їх це не торкнеться. Але без ефективної мобілізації змін не буде,
– наголошує дівчина.

За словами Уляни, для чоловіка демобілізація – це можливість знайти спокій після трьох років боротьби. Для неї – це шанс повернутись до життя, яке зупинилося 7 березня 2022 року (день мобілізації Славіка). І, так, Уляна, як і більшість українців, розуміє, що у нас один ворог – Росія. Розуміє, що це війна ідеологічна. Знає, що у війську бракує людей. Однак військові – це все ще люди. Смертні люди, які можуть хворіти, почуватись розбитими та виснаженими. І це ніяк не применшує їх героїзму. Кожен військовий має бути належним чином нагородженим. Кожен заслуговує на відпочинок, розуміння, повагу та підтримку від суспільства й держави.

Боротьба триває, і головний меседж цього тексту – українці готові боротись за державу, незалежність, землю! Воювати за своїх людей, боронити їх культурні надбання, волю та прагнення до кращого життя. Готові чекати своїх чоловіків, синів і дочок. Готові ставати на захист побратимів. Головне – не миритись з байдужістю. Її допускати не можна. Це інфекція, яка може знищити усе, за що так віддано досі боролись воїни. Цією інфекцією є наші страхи, виправдання та бездіяльність. Натомість саме від налагодження мобілізаційного процесу залежить, чи зможуть військові, які з 2022 року ведуть боротьбу з ворогом на фронті, відпочити в умовному тилу, принаймні якийсь час.

Почути військових, які втомились, – це мінімум, який ми можемо зробити у тих умовах, в яких опинились. Варто напрацювати нові схеми ведення служби. Без здорової, психічно-стабільної нації, нам не виграти війни. Берегти людські життя – це мета, яка має відрізняти нас від ворога. Ми не можемо дозволити собі зневагу до військових, не можемо допустити їх повного виснаження.

Служба – це не квиток в один кінець. Це можливість проявити свою громадянську позицію. Військова служба престижна, багатьом громадянам вдалось проявити свої кращі якості на війні та здобути визнання. Багато з них продовжує будувати військову кар'єру. Та, війна – це не спринт. Радше – виснажливий марафон. Налагодження системи ротацій і чітка комунікація щодо демобілізації – наразі є необхідністю. Ми ж як суспільство теж маємо продовжувати стояти міцно, не допускати популістичних гонок, оминати російські вкиди та зберігати критичність.

Теги за темою
війна
Джерело матеріала
loader
loader