Заморозка війни у ​​Газі: що стоїть за угодою між Ізраїлем та ХАМАСом?

Добу тому надійшла новина про досягнення угоди про припинення вогню у секторі Газа. Посередником виступив Катар. Буде поетапна деескалація, яка розпочнеться з обміну полоненими. ХАМАС випустить частину заручників, Ізраїль звільнить із в'язниць активістів (і бойовиків) згаданої політичної сили у співвідношенні 1:30. А за військовополонених 1:50. Але політичні питання щодо майбутнього статусу сектору Газа не порушуються.

Тобто можна говорити про заморожування та можливість повторення кризи через деякий час. З одного боку, це так. З іншого ключовим для аналізу ситуації стає момент укладання угоди. Ось із цим пропоную розібратися.

Війна Ізраїлю

Після нападу Хамас держава Ізраїль мала відповісти і відповісти потужно. Альтернатива – руйнація системи балансу, заснованої на безумовному застосуванні сили у відповідь недружні дії щодо ізраїльських громадян. Тобто демонстрація слабкості ізраїльської держави – саме так би це сприйняли як сусідні країни, так і різного роду воєнізовані угруповання.

Але бойові дії у тому вигляді, як спостерігали, ми створили політичну пастку для держави Ізраїль. Військова перемога могла обернутися найбільшою геополітичною поразкою.

Причини:

1. Раніше проведена політика (у тому числі за участю США) щодо формування неформальної коаліції «стримування Ірану» в особі Туреччини, Ізраїлю, Йорданії та Саудівської Аравії було зупинено.

2. Навіть повна окупація Сектору Газа не вирішувала питання опору місцевого населення та опору.

3. Помітно менша підтримка дій Ізраїлю з боку Європейських, а Американських еліт:

• рішення МКС щодо Нетаньяху та Галланта;
• масові виступи на підтримку палестинців – Іран та Хамас переграли Ізраїль;
• явна пропалестинська позиція значної частини інтелектуалів ЄС та США;
• Ризики нівелювання факту Голокосту як ідеологеми, що визначає (або виправдовує) «право» Ізраїлю на активний захист;
• військова допомога з боку США вперше за останні роки поставлена ​​під сумнів.

4. Ризик масштабування війни під час затягування протистояння з ХАМАС. І менші можливості отримання зовнішньої допомоги за негативних сценаріїв.

Таким чином, для держави Ізраїль вибір лежав у трьох площинах:

• Остаточно вирішити питання Сектору Газа, що означає терор та видавлювання місцевого населення (тобто геноцид).
• Продовжувати бойові дії у поточному форматі, сподіваючись на повне виснаження противників.
• Використовувати найвигідніший момент для виходу з конфлікту.

Ізраїль вибрав третій варіант. Який, швидше, нагадує просто заморожування конфлікту. Але заморожування, яке дозволить використати ситуацію собі на користь.

Для розуміння причин рішення ізраїльського керівництва варто звернути увагу на низку процесів, що йдуть у світі та регіоні. Зокрема:

• Операція протурецьких сил у Сирії призвела до політичного ослаблення Ірану та проіранських угруповань (насамперед Хезболли) у регіоні.
• Формування нової влади у Сирії залишає відкритим питання балансу між різними етнорелігійними групами. І догляд (чи, що точно, ослаблення) РФ створює вакуум зовнішньої присутності задля забезпечення балансу. Простіше кажучи, неісламським групам населення (як і помірним ісламістам) необхідні зовнішньополітичні партнери.
• Зміна балансу сил у Лівані, де внаслідок сирійських процесів та операції Ізраїлю Хезболла суттєво втратила вплив.
• Обмеження щодо російської нафти та російського газу збільшують значущість відносин з арабськими державами (насамперед з арабськими монархіями) для США та ЄС.
• Дестабілізація на Близькому сході, навпаки, виглядає держав Західної цивілізації як загроза. Ситуація може змінитися вже за кілька місяців, але в цей період є можливість політичної гри Ізраїлю.

На цьому тлі Ізраїль йде фактично на заморозку без політичного вирішення проблеми. А воно й не треба. Це старт можливої ​​політичної комбінації, яка полягає у наступному:

• Ізраїль виходить на заморозку у ситуації коли ХАМАС та Хезболла суттєво ослаблені.
• Є шанс відновити політичний діалог із Туреччиною та за рахунок цього зміцнити свої позиції у Сирії та Лівані.
• Домовленість за посередництвом держави перської затоки дозволяє відновити політику створення системи партнерських відносин з аравійськими монархіями. Катар як посередник теж використовує зростання своєї значущості (постачальник газу). Ізраїль грає на цьому у своїх інтересах та демонструє готовність працювати із ситуативними партнерами США в регіоні;
• Ослаблення Хамас призводить до зміни балансу сил у парламенті палестинської автономії (де за рахунок Сектору Газа більшість мала згадана група).
• Зупинивши війну, Тель-Авів розраховує на зупинку зростання антиізраїльських настроїв серед еліт ЄС та США;
• Заморозка війни «відчиняє двері» для Трампа у його бажанні продемонструвати здатність вирішувати складні проблеми світової політики;
• Питання відновлення Сектору Газа може стати предметом торгу. Простіше кажучи, Ізраїль має можливість обирати «партнера з відновлення». У тому числі серед держав, які не підтримували ХАМАС.
• І, нарешті, ослаблення ХАМАС та Хезболли у будь-якому випадку призводить до тимчасової деескалації. Що уряд країни може продемонструвати як свій безперечний успіх.

Тож чи буде світ, чи буде успіх?

Наступні місяці, найімовірніше, стануть спокійнішими (з точки зору безпеки) для держави Ізраїль за останні кілька років. Що дозволить керівництву країни говорити про свій успіх.

На зовнішньополітичному полі Ізраїль спробує розвинути контакти з «неісламськими» групами та партіями Сирії та Лівану. Так само як і з помірними ісламістами в обох державах. А так само всіляко сприятиме поверненню ФАТХ до хоч часткового управління у Секторі Газа.

Останнє – складне завдання з огляду на історію відносин між найбільшими палестинськими угрупованнями. Але вирішувана, якщо питання відновлення буде віддано під кураторство (не плутати з повним контролем) адміністрації Західного Берега.

І, нарешті, Ізраїль спробує побудувати партнерство з Туреччиною та відновити діалог з аравійськими монархіями. Що знаходитиме схвалення та підтримку з боку США. Чи призведе це до довгострокового миру та вирішення палестинської проблеми? Навряд. Але може створити умови для пошуку довготривалого рішення.

І його реалізацію, можливо, після нових загострень. Глибина та інтенсивність яких безпосередньо залежатимуть від успіху ізраїльської політики на турецькому, лівано-сирійському напрямах, а також від можливого створення партнерських відносин із низкою аравійських монархій.